Коли старість стукає у ворота життя, її супутниками мають стати увага, піклування, душевний спокій. Якщо близькі та рідні з якихось причин не можуть забезпечити людину в літах цими благами тепла й спілкування, на допомогу може прийти спеціальний заклад, в якому старенькі знаходять прихисток душі. Чомусь у нашому суспільстві складається думка, що доживати літа у притулку — соромно, це ніби означає, що рідні відмовилися від дорогої й близької людини. А от, наприклад, американська практика доводить, що перебування в будинку пристарілих перетворюється для їх мешканців у свого роду членство у клубі за інтересами, коли людина сама подбати про себе не здатна, а це роблять фахівці, коли навколо однаково немічні люди, коли поруч медичний персонал у разі потреби підсобить, коли родина не забуває навідувати…
Коли старість стукає у ворота життя, її супутниками мають стати увага, піклування, душевний спокій. Якщо близькі та рідні з якихось причин не можуть забезпечити людину в літах цими благами тепла й спілкування, на допомогу може прийти спеціальний заклад, в якому старенькі знаходять прихисток душі. Чомусь у нашому суспільстві складається думка, що доживати літа у притулку — соромно, це ніби означає, що рідні відмовилися від дорогої й близької людини. А от, наприклад, американська практика доводить, що перебування в будинку пристарілих перетворюється для їх мешканців у свого роду членство у клубі за інтересами, коли людина сама подбати про себе не здатна, а це роблять фахівці, коли навколо однаково немічні люди, коли поруч медичний персонал у разі потреби підсобить, коли родина не забуває навідувати…
У Хмельницькому функції дарувати стареньким нове життя у колективі однодумців виконує геріатричний пансіонат для ветеранів війни і праці. Минулоріч у жовтні закладу виповнилося 40 років. Тож уже чотири десятиліття тут дбають про спокійну старість. У 1973 році він розрахований був на 194 місця і називався будинком-інтернатом для пристарілих та інвалідів, а 2005 року перейменований у геріатричний пансіонат. Нині це соціально-медична установа на 130 ліжко-місць, тут постійно проживають літні люди, ветерани, інваліди, котрі потребують стороннього догляду, побутового й медичного обслуговування. Дбають у закладі не лише про, так би мовити, хліб насущний для стареньких. Важливою складовою діяльності є організація дозвілля мешканців. Як переконаний директор пансіонату Іван Моцний, життя тут має бути культурно насиченим, аби старенькі забували про свої негаразди й набуті хвороби, насолоджуючись дбайливо організованими для них заходами. А це — систематичні засідання клубів за інтересами, зустрічі з творчими людьми, бесіди, лекції, концерти… 
Саме з цією метою на базі пансіонату діє волонтерський камерний хоровий колектив “Віта”, основу якого складають волонтери й працівники закладу. Любо глянути і на виступи самих підопічних у складі фольклорного гурту, котрі, відставивши палички вбік, гарно затягують старовинних пісень — адже сили в ногах уже бракує, а сила голосу ще бринить. Знаними виконавицями тут є Світлана Дуда, Ганна Третьякова, Галина Гула, Рита Палюга. Готують хористи тематичні програми до державних і релігійних свят, долучаючи стареньких до святкового калейдоскопу українців.
Не оминають тут ні сумних, ні веселих дат календаря. Так, проникливими виходять заходи до пам’ятних днів Голодомору, старенькі з болем відновлюють у пам’яті ті страшні події, свідками яких є багато з них, проте згадувати той жах уголос навіть крізь пережиті роки сил не знаходять. Зовсім інший характер мають дати календаря з радісним забарвленням — різдвяно-новорічні свята, 8 Березня, Масляна, річниця пророка нації Тараса Шевченка, котрі відзначають у закладі веселими колядками, літературними читаннями, поетичними зустрічами… Зокрема, до ювілею Кобзаря волонтери Раїса Луцишина, Раїса Летавська, Валентина Кушнір провели літературну композицію “Реве та стогне Дніпр широкий…”. Привітати жінок з 8 Березня прийшли місцеві поети Микола Флінта, Євген Красюк, Віктор Борищук, їх вірші, присвячені чарівній половині людства, слухали з уважним трепетом. Намагаються у пансіонаті підтримувати і народні традиції, зокрема свято “Нема краю без звичаю” було присвячене Масляній. Керівник клубу “Господарочка” Раїса Луцишина розповіла про традиції передпостового тижня, пригостивши присутніх смачними млинцями. Анатолій та Раїса Розсохачі й Валентина Кушнір не без участі підопічних закладу згадували українські старовинні пісні, звичаї й традиції — тепле й душевне вийшло свято! Не оминули в закладі й традицій Великого посту. Днями стареньким про піст розповідав настоятель храму святого Пантелеймона отець Василій, наголошуючи, що саме в скорботні дні слід більше молитися, гнати від себе погані думки, пробачати одне одному. Не стали осторонь заходу також часті гості й друзі пансіонату — Хмельницький торговельно-економічний коледж. Його директор Ніна Трішкіна не байдужа до доль підопічних закладу, ось і цього разу двоє викладачів коледжу Наталя Франків та Галина Низенко долучилися до лекції про Великий піст — у вчинках, думках, харчуванні. А смачним доповненням зібрання стали пісні вареники й пироги, дбайливо приготовлені колективом їдальні №33 на чолі з Галиною Дячук.
Приємною є і співпраця геріатричного пансіонату з юнацькою бібліотекою, яку очолює Тамара Таньчук, з НВК №4, директор Андрій Онуфрійчук, адже зустрічі різних поколінь, як ковток свіжого повітря місцевим мешканцям.
80-85-річні підопічні закладу прагнуть насиченого дозвілля. До Тамари Попик, котра в пансіонаті за це відповідає, старенькі з такими проханнями-пропозиціями звертаються чи не щодня. “Що в нас сьогодні, Тамаро Григорівно? Який захід, хто прийде в гості?..”. Адже справді, допомогти стареньким жити, а не доживати, всупереч негараздам, надокучливим недугам — ось основне завдання колективу Хмельницького геріатричного пансіонату. І вони з ним справляються.
Ірина Львов
На фото: під час заходу до Великого посту; Шевченківські читання в пансіонаті; відзначають Масляну