Якось повертаючись із Шепетівки, в автобусі став свідком цікавої розмови двох літніх чоловіків про війну. Запам’яталося найсуттєвіше. “Якби не Сталін, не перемогли б війну”, — сказав один. “Якби не Сталін, то не було б і війни”, — відказав другий. Думки ці доволі суперечливі, спонукають замислитися. Справді, переважна більшість людей знала про війну тільки те, що підносила їм радянська пропаганда в довоєнні роки. Керівники партії вміло переконували, що на випадок війни битви відбуватимуться тільки на території агресора і що робітники та селяни країни-агресора негайно візьмуть зброю проти своїх правителів, здійснять революцію і встановлять диктатуру пролетаріату. Коли ж на порозі СРСР невідворотно постала війна, Сталін і його підручні переконували народ, що ніякої війни не буде, у Гітлера дружні наміри щодо нас.
Якось повертаючись із Шепетівки, в автобусі став свідком цікавої розмови двох літніх чоловіків про війну. Запам’яталося найсуттєвіше. “Якби не Сталін, не перемогли б війну”, — сказав один. “Якби не Сталін, то не було б і війни”, — відказав другий. Думки ці доволі суперечливі, спонукають замислитися. Справді, переважна більшість людей знала про війну тільки те, що підносила їм радянська пропаганда в довоєнні роки. Керівники партії вміло переконували, що на випадок війни битви відбуватимуться тільки на території агресора і що робітники та селяни країни-агресора негайно візьмуть зброю проти своїх правителів, здійснять революцію і встановлять диктатуру пролетаріату. Коли ж на порозі СРСР невідворотно постала війна, Сталін і його підручні переконували народ, що ніякої війни не буде, у Гітлера дружні наміри щодо нас.
Тож злочином є той факт, що ця цинічна брехня Сталіна вбивалась у голови радянських людей. І більшість народу вірила. З метою обману були задіяні величезний пропагандистський апарат, радіо, газети, журнали, кіно та інші засоби. Численні ж дослідження істориків красномовно свідчать: за розв’язання війни Сталін несе таку ж відповідальність, що й Гітлер. Навчання німецьких офіцерів у радянських академіях та училищах, спільні військові маневри, широке науково-технічне співробітництво, зрештою, масовані поставки з СРСР до Німеччини стратегічних матеріалів. Ще задовго до її початку в СРСР вироблялись танки, літаки, гармати, боєприпаси. Відомо, що перед війною Сталін “обезголовив” Червону армію. У 1937-1938 роках була знищена ціла плеяда видатних командирів — від маршалів до командирів дивізій і полків. Це спричинило жахливі наслідки під час війни, адже армія і народ зазнали колосальних втрат.
Війна не була несподіванкою. На десятки і сотні донесень розвідників і зарубіжних діячів була категорична команда Сталіна: вважати ті повідомлення провокацією, а їх авторів — ворогами радянського народу.
Чого більше? 21 червня, за день до початку війни, на київському аеродромі приземлився німецький бомбардувальник. З нього вийшли чотири німецькі офіцери — Аппель, Герман, Кратц, Шмідт, котрі повідомили про завтрашній напад фашистської Німеччини. Що сталося з тими мужніми людьми — невідомо й досі. Їм би пам’ятник поставити!
Нині добре знаємо: у західних прикордонних округах гармат, танків, літаків, іншої зброї та живої сили було значно більше, ніж у німців. Та в результаті злочинної байдужості вся ця техніка була знищена німцями у перші години і дні війни.
Дивно, що до моменту атаки німецько-фашистських військ жоден командуючий прикордонних округів не отримав команди Сталіна і ставки готувати відсіч ворогу. Навпаки, у війська йшли накази з категоричними вимогами: оборону не знімати, на провокації не піддаватися, німецьких літаків не збивати.
Командуючий Південно-Західним фронтом Кирпонос просив дозволу у Сталіна здати Київ, відступити і дати відсіч фашистам з вигідних для Червоної армії позицій. Це звернення Кирпоноса викликало у Сталіна істерику, він кричав, ображав, погрожував, заборонивши відхід.
Відповідно до “плану Барбаросса” німці мали захопити Київ наприкінці липня, але ці плани не здійснилися. Ворог був зупинений за десятки кілометрів на захід. На спорудження оборонних укріплень вийшли сотні тисяч киян. Такого шаленого спротиву Червоної армії та українського народу німці не очікували. Героїчна оборона Києва поставила Гітлера перед дилемою: що робити? Чи можна вирушати на Москву, маючи на флангах потужне угруповання Червоної армії? Коли оточення військ Південно-Західного фронту стало реальністю, надійшла усна команда Сталіна залишити Київ. Але становище з кожним днем погіршувалося, в лічені дні знекровлені частини зазнали поразки. Німецькі генерали тріумфували. Тільки полонених захопили у тому котлі 570 тисяч, а ще багато техніки. Так закінчилася одна з найтрагічніших сторінок Великої Вітчизняної війни — битви за Київ, де крупне угруповання німецько-фашистських військ було затримано на понад два місяці.
Битва за Київ була однією з най-грандіозніших в історії Другої світової війни, але вона на довгі роки була прихована Сталіним від радянської і світової громадськості. Замовчувалася вона і колишніми радянськими істориками. Про цю битву, героїзм Червоної армії, українського народу відкрито могли говорити лише німці.
…А далі докорінний перелом у ході війни. Розгром фашистських військ під Москвою, Сталінградом, на Курській дузі, під Корсунь-Шевченковим.
Особливо жорстокою була битва на Курській дузі. Тут німецьке командування намагалося зупинити радянський наступ, перегрупуватися і знову вирушити на Москву. Ця битва стала символом визначної перемоги Червоної армії над Вермахтом і переходу стратегічної ініціативи на бік Радянського Союзу. Неможливо заперечити героїзм червоноармійців, які протистояли фашистським броньованим потворам. Та водночас Курська дуга засвідчила про здатність радянського командування досягати успіху лише великою кров’ю рядових бійців. За свідченням сталінського наркома Малишева, у тій битві Червона армія втратила майже шість тисяч танків і самоходок. Вермахт — лише півтори тисячі. Мало би бути навпаки…
Територією України війна котилася вдруге, цього разу на захід. Руйнування, жертви серед мирного населення. Незважаючи на поразки, німецько-фашистські війська без жорстоких боїв не залишили жодного рубежу, селища, міста. У своїх спогадах Георгій Жуков пише, що під Харковом радянське командування припустилося грубих стратегічних помилок. Відтак стався розгром великого угруповання Червоної армії. Значними були втрати під час звільнення Києва, особливо під час форсування Дніпра. У бій пішли не тільки регулярні війська, а й щойно мобілізовані новобранці. Їх переправляли через Дніпро на підручних засобах, збитих нашвидкуруч плотах. Вишколені німці буквально висікали їх кулеметами, топили сотнями у дніпровській воді.
Часто за ініціативою Сталіна гору брали політичні міркування: місто чи район треба було взяти на честь якоїсь річниці чи знаменної дати. А це — всіяні тілами солдатів вулиці, поля. Назагал для радянських генералів життя солдата не мало ніякої ціни, як і співалося у відомій пісні: “Мы за ценой не постоим… Нам нужна одна на всех победа”.
Колосальні втрати понесла армія в ході визволення України — понад 3,5 мільйона осіб. У середньому щодня гинули 65-70 бійців.
Не менш кривавими були і завершальні битви війни. Лише в боях за Польщу втрачено понад мільйон воїнів. За неповними даними, визволяючи Угорщину та Чехословаччину, склали свої голови понад 280 тисяч радянських бійців. Трагічно розгорталися події навколо взяття Берліна. Німці готові були здати свою столицю американським військам без бою, отже, без жертв. Але Сталіну було мало крові, пролитої армією і народом за час війни. Він звертається до союзників з вимогою зупинити наступ американських військ. А сам тим часом кидає на Берлін два фронти, тисячі танків і літаків. За лічені години і дні гинуть сотні тисяч радянських солдатів та офіцерів лише за надану можливість першими захопити зруйноване місто.
Гітлерівська Німеччина була розгромлена, капітулювала. Це була велика Перемога народів колишнього Радянського Союзу над німецьким фашизмом. На її алтар покладено понад 40 мільйонів людських життів, з них вісім мільйонів українців. Вічна їм слава! Водночас це була перемога і США, Великобританії, Канади, Франції, інших народів, які чинили збройний опір нацистам.
На жаль, багато років після війни у колишньому Союзі і в Україні часів незалежності ця тема замовчувалась. А питання стоїть конкретне: чи змогла б Червона армія без допомоги союзників, найперше США і Великобританії, здолати Німеччину? Пошлемося на мемуари Микити Хрущова. Він зазначає, що з цього приводу неодноразово розмовляв зі Сталіним, цікавився його думкою. Той прямо повторював: якби американці нам не допомогли б, то вистояти у війні з Німеччиною було б дуже важко.
У цьому ключі неодноразово висловлювався і маршал Георгій Жуков: “Не можна заперечувати, що американці гнали нам стільки матеріалів, без яких ми не могли б формувати резерви і продовжувати війну… Одержали 350 тисяч автомашин і яких машин! У нас не було вибухівки, пороху. Не було чим споряджати патрони. Американці по-справжньому виручили нас. А скільки вони гнали нам листової сталі. Хіба ми могли б швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю? А зараз представляють справу так, ніби у нас усе це було в достатку. Повторюю: без американської допомоги ми не могли б продовжувати війну!”.
Починаючи з осені 1942 року грізні “Катюші” були встановлені на американських студобеккерах, більшість важкої техніки траспортувалася цими машинами. А радянські генерали і полковники охоче пересіли на американські всюдиходи “Вілліси”.
Радянське літакобудування у цей період було відновлено великою мірою з допомогою американського алюмінію, у 1943-1945 роках більшість піхотинців були одягнені у шинелі з американського сукна, носили їхнє солдатське взуття. Цукор, багато видів консервів також були з-за кордону. Чи не головним продуктом на фронті була американська тушонка.
А згадаймо, як каравани суден союзників пробивалися через Північну Атлантику до Архангельська та Мурманська, доставляючи допомогу. На шляху їх постійно атакували фашистські штурмовики та підводні човни, часом до місця призначення з усього каравану діставалося лише кілька суден. Скільки тих моряків упокоїлося на дні Атлантики!
Перелік матеріалів і зброї, наданих Радянському Союзу, обчислюється сотнями тисяч одиниць. Це багатомільярдна сума допомоги. І забувати про неї не маємо права. Про це повинна знати і наша молодь.
Сергій Албул