Звичайно ж, треба буде відкласти свої плани на літо з поїздкою в Алушту на запрошення родичів, бо якщо не вдалося мені дістати акредитацію туди на недавнє псевдореферендумне дійство, то своє купання у морі під дулами автоматів уявити також не можу. Адже вже очевидно, що на найближчі часи саме такою буде реальність на півострові, який Кремль, опираючись на місцевих сепаратистів та українофобів, прагне нині анексувати в України. А у ці дні мене найбільше турбують життя і безпека українських військових, які, виконуючи присягу, не здають у Криму своїх позицій агресору, і той факт, що в Сімферополі уже пролилася їхня кров…
Звичайно ж, треба буде відкласти свої плани на літо з поїздкою в Алушту на запрошення родичів, бо якщо не вдалося мені дістати акредитацію туди на недавнє псевдореферендумне дійство, то своє купання у морі під дулами автоматів уявити також не можу. Адже вже очевидно, що на найближчі часи саме такою буде реальність на півострові, який Кремль, опираючись на місцевих сепаратистів та українофобів, прагне нині анексувати в України. А у ці дні мене найбільше турбують життя і безпека українських військових, які, виконуючи присягу, не здають у Криму своїх позицій агресору, і той факт, що в Сімферополі уже пролилася їхня кров…
Не може не обурювати і той антиукраїнський шабаш, що охопив владну верхівку путінського режиму в Росії після незаконного кримського референдуму, результати якого заздалегідь були сфальшовані. Та розуміючи також те, що на півострові завжди були присутні антиукраїнські настрої, а офіційний Київ за роки нашої незалежності реально не вирішував проблем (а кому цим було перейматися?), пов’язаних зі зміцненням там нашої державності, подібній реакції Москви не дивуєшся, як і тій ейфорії, що охопила нині в Криму її прихильників. Цей їх спільний емоційний стан більше нагадує алкогольне чи наркотичне сп’яніння від власної вседозволеності та беззаконня, що, на жаль, замішане і на відвертій українофобії. Проте, не сумніваймося, завтра його змінять інші настрої, коли ці люди реально зіткнуться з проблемами власного виживання, які з імовірним розривом з материковою Україною постануть дуже гостро, навіть якщо уявити, що в Криму збережеться відносний суспільний спокій, що вже нині є доволі сумнівним прогнозом. Адже як свого часу в Придністров’ї, тут також особливу сепаратистську активність проявили російські колоністи загалом з числа місцевого населення. Це якраз і є той прийшлий люд, який під різними приводами мігрував сюди за останні півстоліття, коли з входженням Криму у склад УРСР той почав реально розвиватися. Адже не є секретом, що до 1954 року півострів був однією з найдепресивніших областей РСФСР. Після злочинної депортації в травні 1944 року з півострова корінної нації кримських татар, а за ними й усіх представників інших малих націй — кримчаків, караїмів, греків, вірмен, тут настали запустіння й економічна деградація, з якої Крим вивела УРСР, а незалежна Україна, надавши півострову автономію, пробуючи вирішувати проблеми кримських татар, які повернулися сюди, дала реальну надію на нормальне та цивілізоване майбутнє всім, хто тут нині проживає.
Варто нагадати, що з перших років радянської влади більшовицька Москва незаконно анексувала вже в УРСР Бєлгородську область, значну частину наших етнічних земель на Брянщині, Орловщині, Курщині та Воронежчині, а також Таганрожчини та Шахтинської округи на Донеччині, які входили до складу Української народної республіки, не кажучи вже про факт добровільного приєднання до УНР Кубані. Зрештою, ми добре пам’ятаємо, як Кремль обійшовся з нашими етнічними землями, які віддав комуністичній Польщі, як ввів до складу Білоруської РСР нашу Берестейщину, як і те, скільки української крові було пролито під час злочинних депортацій звідти нашого люду. Нині ж імперська Москва наважується щось говорити про законність своєї анексії Криму, яку, зрозуміло, ми ніколи не визнаємо, як не визнають її і кримські татари, котрі разом з кримчаками та караїмами є представниками корінних народів на півострові. Тож дуже хотілося б, аби наша нова влада терміново прийняла низку законодавчих ініціатив, які закріплюють це їхнє право на основі відповідної Декларації ООН…
Все, що нині стосується Криму, викликає тривогу, але, думаю, у вирішенні цієї загальнонаціональної проблеми ми всі будемо послідовними й рішучими, пам’ятаючи, що там нині проживає немало наших братів і сестер, справжніх друзів, які були і залишаються патріотами України і яким нині набагато важче, ніж нам.