Жорстка і незмінна неминучість нашого буття: будь-які, навіть знані фахівці, заслужені професіонали своєї справи мають приписуватися до партії влади або провладної політичної сили. І якщо вчорашня ще влада втрачає свій статус, численний загін директорів шкіл, головних лікарів медичних закладів, начальників ЖЕКів, керівників підприємств енергетики, теплопостачання, водоканалів, щоб залишитися на посаді й бути “своїми”, змушені змінювати партквитки і присягати “на вірність” черговим місцевим вождям. Широке поле відкривається й їхнім конкурентам, котрі прагнуть зробити службову кар’єру, іноді приходячи буквально “з вулиці”: без відповідного досвіду, належної освіченості, але зате з “правильною політичною біографією”. Єдине, що може заспокоювати обмінників партквитків: вони не зраджують ідеології, адже ідеологічні засади абсолютної більшості партій влади, принаймні останнього десятиліття незалежності, практично не відрізняються. Таким був цей ланцюжок: НДП, Партія регіонів, ВО “Батьківщина”, знову регіонали тощо. Слабке, щоправда, заспокоєння…
Загалом важко сказати, як партійна приналежність може впливати на якість обслуговування міської поліклініки чи сільської лікарні, або викладання освітньої програми у середній школі чи задоволення побутових потреб мешканців багатоповерхівок. Незмінним в усьому завжди залишаються фаховий професіоналізм і людські чесноти. Вкотре впевнитись у цьому змусили сумні події власної родини.
Жорстка і незмінна неминучість нашого буття: будь-які, навіть знані фахівці, заслужені професіонали своєї справи мають приписуватися до партії влади або провладної політичної сили. І якщо вчорашня ще влада втрачає свій статус, численний загін директорів шкіл, головних лікарів медичних закладів, начальників ЖЕКів, керівників підприємств енергетики, теплопостачання, водоканалів, щоб залишитися на посаді й бути “своїми”, змушені змінювати партквитки і присягати “на вірність” черговим місцевим вождям. Широке поле відкривається й їхнім конкурентам, котрі прагнуть зробити службову кар’єру, іноді приходячи буквально “з вулиці”: без відповідного досвіду, належної освіченості, але зате з “правильною політичною біографією”. Єдине, що може заспокоювати обмінників партквитків: вони не зраджують ідеології, адже ідеологічні засади абсолютної більшості партій влади, принаймні останнього десятиліття незалежності, практично не відрізняються. Таким був цей ланцюжок: НДП, Партія регіонів, ВО “Батьківщина”, знову регіонали тощо. Слабке, щоправда, заспокоєння…
Загалом важко сказати, як партійна приналежність може впливати на якість обслуговування міської поліклініки чи сільської лікарні, або викладання освітньої програми у середній школі чи задоволення побутових потреб мешканців багатоповерхівок. Незмінним в усьому завжди залишаються фаховий професіоналізм і людські чесноти. Вкотре впевнитись у цьому змусили сумні події власної родини.
Так сталося, що в одного з членів нашої сім’ї раптом виявилася страшна хвороба на останній уже стадії. Як відомо, надія вмирає останньою, отож для рятування життя цієї людини були задіяні всі можливі спроби та заходи: міські медзаклади, столична клініка нейрохірургії, спеціалізований диспансер у Рівному. Відтак ці складні життєві перипетії змушували вдаватися до неминучих, але природних порівнянь.
У Києві, якщо ти не віп-пацієнт, умови перебування у клініці практично нічим не відрізняються від звичайної лікарні райцентру: переповнені палати хворих та їхніх родичів, які мають наглядати за своїми рідними цілодобово, відповідно “дякуючи” (і суттєво!) медперсоналу буквально за все. Щоправда, треба віддати належне столичним фахівцям: діагноз, провівши складні аналізи, вони встановили найточніший. Але від подальшого лікування відмовилися, направили для цього до Рівного, де відкрився новітній онкоцентр.
Як з’ясувалося, цей заклад був побудований Рінатом Ахметовим і за своїм найсучаснішим обладнанням не має аналогів у західному регіоні України. Належною є і вся атрибутика: євроремонт, окремі палати з усіма зручностями, комфортна заміська тиша, стерильно порожні коридори, безкоштовне лікування… Фешенебельний вигляд однак виявився з певними несподіванками. Вартість перебування у такій “золотій клітці” — 150 гривень за добу, вночі чомусь чергує не лікар, а лише медсестра. Безкоштовне лікування смертельно хворої людини також виявилося оманливим: замість оплати необхідних процедур було запропоновано “здійснити обов’язкове пожертвування на розвиток закладу” — 6 тисяч гривень. Причому за відомим принципом: гроші зранку — стільці ввечері. “Подяки” провінційного персоналу за будь-яку послугу — на порядок вищі, ніж у столичній клініці. Казкова “європейська” мішура остаточно зсипалася, коли продемонстрували свій рівень фахівці: загнавши хворого у кому експериментальними дозами опромінювання, негайно виписали з диспансеру, порадивши звернутися до досвідчених спеціалістів-реаніматологів у “якусь лікарню”.
Повернення “на круги своя” ситуацію врятували: у Хмельницькій міській лікарні знайшлися і досвідчені фахівці, й належне обслуговування — без “обов’язкової пожертви” та додаткової “вдячності” персоналу. До речі, всі поневіряння виявилися марними і непотрібними, адже діагноз наших лікарів одразу був аналогічний наступним висновкам столичних колег, а процес виведення з коматозного стану й запроваджених подальших процедур та ліків разюче відрізнявся за своєю ефективністю від експериментальних технологій “євродиспансеру”.
На жаль, це не поодинокий випадок, коли в гонитві за останньою надією витрачені нерви і кошти далеко за межами міських закладів не приносять бажаного ефекту. Як згодом з’ясувалося, багато що можна було б досягти саме у Хмельницькому, а часто і навіть більшого, ніж у найпрестижніших лікарнях.
Парадокс: міські чи обласні медичні заклади живляться виключно з місцевих бюджетів, лише мріючи про щедрі дарунки потужних олігархів, але досягають рівня лікування, котрому можуть позаздрити навіть на столичних пагорбах.
Так, зразково-показовим може слугувати приклад міської лікарні, яка давно вже значно перевищила свій рівень. Нині до неї прагнуть потрапити на лікування подоляни з різних районів області, адже, крім широкого набору звичайних функцій для свого статусу, в цьому медичному закладі здійснюють унікальні види операцій та впроваджують найсучасніше лікування. Наприклад, кожен десятий травмований житель краю звертається саме до травмпункту міської лікарні — заради висококваліфікованої медичної допомоги. Великою повагою серед подолян користується хірургічний блок лікарні, де здійснюються найскладніші ендопротезування суглобів, впроваджено найсучасніші технології оперативного лікування гриж хребта, ефективно діє центр мікрохірургії, проводиться весь спектр операцій на органах черевної порожнини, підшлунковій залозі, жовчних шляхах, лапараскопічних втручань з приводу жовчно-кам’яної хвороби та хронічного холециститу. Новацією лікарні стали сучасні методи лікування міокардів та інсультів, зокрема впроваджена унікальна технологія розрідження тромбів. Практично щороку тут застосовують найновіші засоби сучасної медицини та управління лікувальними процесами.
Незважаючи на вкрай обмежене фінансування, не відстає від найкращих професійних надбань і традицій обласний онкодиспансер, де ефективно працюють три онкохірургічні відділення, діє мамологічний центр, на високому рівні здійснюється діагностика злоякісних утворень. Упродовж останніх років тут наполегливо впроваджуються найновіші методики, диспансер послідовно оснащується сучасним обладнанням, реконструює свої відділення. Понад три тисячі складних операцій щороку здійснює колектив високопрофесійних лікарів, які постійно підвищують свою кваліфікацію. На Хмельниччині нині проживають понад 28 тисяч осіб, які, завдячуючи фахівцям диспансеру, успішно перенесли онкологічні захворювання.
З упевненістю можна стверджувати, що фаховий рівень персоналу і міської лікарні, й онкодиспансеру аж ніяк не залежить від його навіть умовної політичної приналежності, як, власне, всіх інших медичних закладів міста. Система охорони здоров’я Хмельниччини не повинна бути взагалі зв’язаною з політикою. “Своїми” їхні керівники завжди були і є для хмельничан, які вдячні за збережене здоров’я та щиру турботу — нехай лише за скромний місцевий бюджет без будь-яких щедрот від олігархів з провладними партійними квитками. Адже вищий рівень фахівця будь-якого рангу — це його професіоналізм і чуйність серця. Натомість ці чесноти не можуть бути “чужими” за будь-якої політичної ситуації, отож усі наслідки Євромайдану повинні це лише підтвердити. Принаймні, будемо на це сподіватися.
Володимир Разуваєв