В Україні люди, які мають певні обмеження в пересуванні через фізичні недуги, зустрічаються з багатьма перешкодами. На жаль, інваліди, особливо візочники, не відчувають себе складовою частиною суспільства, хоча законодавча база з цього приводу має всі необхідні документи, прийняті в різний час.
В Україні люди, які мають певні обмеження в пересуванні через фізичні недуги, зустрічаються з багатьма перешкодами. На жаль, інваліди, особливо візочники, не відчувають себе складовою частиною суспільства, хоча законодавча база з цього приводу має всі необхідні документи, прийняті в різний час.
“У Хмельницькому мешкають майже 20 тисяч інвалідів, з них приблизно 400 — у візках, — розповідає начальник управління охорони здоров’я міської ради Михайло Василишин. — За цими цифрами — людські долі, відчай і навіть розпач. Бо не секрет, що людині, яка не може самостійно пересуватися, дуже важко себе обслуговувати”. Михайло Йосипович погоджується з тим, що треба ретельно й раціонально планувати елементи безбар’єрності. За дорученням комісії міськвиконкому спеціалісти управління провели обстеження всіх аптек міста на предмет доступності інвалідів з обмеженими можливостями руху. Результати обстежень фармацевтичних закладів виявилися геть невтішними. Провізор управління охорони здоров’я Тетяна Кузьменко стверджує: “Зі 126 аптек, які працюють у нашому місті, повністю доступні для інвалідів-візочників лише 33. У них при вході немає східців, отже, відпадає потреба в пандусах. До 80 закладів, які мають окремий вхід, у приміщення ведуть сходи. Отож безперешкодно туди не потрапиш. З них не мають ні пандусів, ні кнопок виклику 11 аптек, у 47 є пандуси, але у 18 відсутні поручні до них та у 22 — великий кут підйомів”. У ряді аптечних закладів спостерігаються одні й ті ж проблеми: вузькі двері, високі пороги, кнопки виклику не працюють або розташовані занадто високо, пандуси з великим кутом нахилу, без поручнів, східці облаштовані плиткою, що призначена для внутрішнього оздоблення, у дощову погоду вона слизька і створює небезпеку інвалідам при пересуванні”.
“Інваліди — не екстремали, а хворі люди, — з гіркотою констатує голова міської громадської організації “Спілка інвалідів Чорнобиля” Алла Бруснічкіна. — Це чомусь не можуть зрозуміти наші чиновники, які відповідають за реалізацію законних прав інвалідів. Тому й з’являються металеві рейки замість пандусів або бетоновані круті підйоми понад 8 і більше градусів, які просто небезпечні для життя. Хто ними ризикне піднятися на візку?”.
26-річний інвалід-візочник Ігор Розенфельд, з яким ми поспілкувалися, зізнався, що в аптеці він не був жодного разу в житті. Переважно відвідує заклади торгівлі, та й то найсучасніші (як приклад назвав торговий центр “Оазис”).
“Сьогодні інваліди в цілковитій ізоляції, — це вже думка голови благодійного фонду “Хесед Бешт” Ігоря Ратушного. — У нашому місті дуже багато аптек, але далеко не всі мають пандуси, кнопки для виклику. Нерідко пандуси збудовані для годиться і більше нагадують гірки для дітей, аніж пристосування для інвалідів-візочників. Зауважу також ще на одній серйозній проблемі: будівельники часто облаштовують східці плиткою на синтетичній основі. Взимку на ній легко посковзнутися і впасти навіть здоровій людині. Що вже й казати про інвалідів? Чи дочекаємося ми коли-небудь, аби в Україні про таких людей дбали так, як, скажімо, у Німеччині, Швеції чи Канаді? Там жоден об’єкт не буде прийнято в експлуатацію без перевірки соціальної служби. Невже подібний досвід не можуть перейняти наші чиновники? Адже саме вони мають надати можливість людям з інвалідністю вести незалежний спосіб життя, користуватися всіма благами цивілізації, мати доступ до соціальної та громадської інфраструктури”.
Як розповів начальник міського управління охорони здоров’я Михайло Василишин, після перевірки аптечних закладів офіційний лист був направлений в обласну комісію, яка перевіряє виконання ліцензійних умов провадження їх господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами (п. 3.5.25, згідно з яким умови для вільного доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до аптек забезпечуються шляхом облаштування пандуса або обладнання підйомниками (нахиленими або вертикальними піднімальними платформами тощо). На жаль, комісія відмежувалася від проблем, пов’язаних із доступністю інвалідів-візочників до аптек. “Тепер чекаємо офіційної відповіді з Міністерства охорони здоров’я, яке має, безперечно, більше важелів впливу на власників таких закладів, — каже держпосадовець. — Однак, на мою думку, аудит доступності мають пройти не тільки медичні, а й усі інші громадські заклади. Але, найголовніше, ми всі (суспільство) обов’язково повинні змінити своє ставлення до людей з обмеженими фізичними можливостями, намагатися хоч щось зробити для подолання бар’єрів у життєвому просторі інвалідів. Вся біда в тому, що нині відбувається досить мало реальних змін…”
Вікторія СТАНДРІЙЧУК
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО