…Ми ще не встигли оплакати героїв Небесної сотні, ще не минули дев’ятини по них, як у нашу хату по-злодійськи увірвався вовк, що пробує рядитися в овечу шкуру.
…Ми ще не встигли оплакати героїв Небесної сотні, ще не минули дев’ятини по них, як у нашу хату по-злодійськи увірвався вовк, що пробує рядитися в овечу шкуру.
Так, віроломна й цинічна агресія Кремля, зокрема на території Криму, вже стала фактом. Те, за яким підступним сценарієм Москва нині діє на Сході та Півдні нашої країни, з усією очевидністю підтверджує, що плани вторгнення імперської Росії на чолі з українофобом Путіним виношувалися давно. Зрештою, не менш цинічно виглядає одноголосне рішення Ради Федерації Держдуми, де головує наша землячка Валентина Матвієнко, яка надала 1 березня право Путіну на введення військ в Україну, щоправда, нічого не сказавши про акт російської агресії в Криму, яка розпочалася ще 27 лютого. Словом, де-факто ми вже перебуваємо в стані війни з Росією, спецслужби якої готують кримський сценарій для Донбасу, Луганська, Харкова, Одеси, де в ці дні відбуваються зрежисовані ними, їх засланими провокаторами та нашою п’ятою колоною антиукраїнські акції. Ще більше насторожує ескалація на кордоні з Україною російської військової присутності, яка, зрозуміло, може бути задіяна Кремлем у будь-який момент та під будь-яким надуманим приводом, для чого з’являються маріонеткові проросійські уряди — як у Криму та всілякі самопроголошені губернатори — як у Донецьку. На ослаблені від багаторічного промивання імперською українофобською пропагандою голови російських громадян у ці дні ллється несусвітна брехня про події в Україні, продовжуючи далі відвертий антиукраїнський шабаш.
Чи не найпереконливіше про це засвідчують телефонні діалоги наших земляків зі своїми рідними, друзями, які, проживаючи в Росії, настільки зазомбовані путінським агітпропом, що і слухати не хочуть своїх рідних. Щоправда, тішить, що і в Росії є нині тверезомислячі люди, які відверто засуджують агресивні дії свого керівництва щодо України. В ряді міст, зокрема Санкт-Петербурзі, Москві, вони наважилися на акції протесту, які нещадно розганялися поліцією. Нємцов, Земфіра, Гребенщиков, Шевчук, Макаревич, Калягін — це лише частина тих мужніх росіян з числа відомих митців, політиків, громадських діячів, які публічно засуджують агресію Кремля. У нас у ці дні на всіх українських телеканалах з’явилися символічні заставки “Єдина країна” українською та російською, і навіть вчорашні провладні телекомпанії почали готувати проукраїнський патріотичний продукт. Що ж, кожен з нас має право на спокуту, якщо прагнення до неї щире, до цього кожного християнина спонукає й Великий піст, у який ми вступили з понеділка та який, видно, нічого не означає для нинішніх зверхників Кремля, які розв’язали агресію супроти, як вони завжди клялися, братнього українського народу й завжди позірно демонстрували свої християнські чесноти. Що ж, може хоч щось з цих подій зрозуміють священики та прихожани Московського патріархату? На фоні загальноукраїнської мобілізації для відсічі нападникам, коли по всій країні у військкомати йдуть добровольці, відбуваються масові маніфестації, учасники яких засуджують російську агресію, як на мене, дуже вже по-пораженчеському прозвучали слова відомої артистки Ади Роговцевої, яка з екрана телевізора молить пощади у Путіна для нашого народу, мабуть, не усвідомлюючи, що ні він, ні Росія не почують її авторитетного слова, яке вносить в українське суспільство почуття зневіри, забувши про відому імперську аксіому про те, що Москва сльозам не вірить…
Зрозуміло, що вже з минулого четверга найтривожніші звістки до нас надходять з Криму, де вже, власне, триває неоголошена війна Росії з Україною, де російські спецпризначенці захоплюють державні установи у столиці автономії, в Севастополі, патрулюють дороги, перекривають разом з місцевими провокаторами автомагістраль неподалік Перекопу, взявши в оточення ряд українських військових частин на півострові. Тут порохова бочка вже воєнної ескалації може вибухнути в будь-яку хвилину, адже з багатьох джерел стає відомо, що агресор готується до відвертих провокацій, аби вдатися до задіювання зброї. Всі ці провокативні дії Кремля до деталей нагадують сценарії аншлюзу Гітлером Австрії, Чехії та розв’язання ним війни з Польщею, а ще провокації, до яких вдавався Сталін, захоплюючи Прибалтику, розпочинаючи війну з Фінляндією, а потім по війні, заливаючи кров’ю Угорщину, а вже в часи Брежнєва — події Празької весни та агресію в Афганістан…
А тут ще, як нечистий з табакерки, у п’ятницю виліз Янукович, який, зрозуміло, за указкою Кремля почав розігрувати недолугий сценарій про своє нібито незаконне вигнання з України перед пресою, обравши місцем своєї першої прес-конференції в Росії — а куди йому було втікати? — Ростов-на-Дону, хоч у медіа вже просочилась інформація, що він придбав під Москвою якийсь супердорогий маєток. Те, що говорив цей чоловік перед пресою, можна охарактеризувати одним словом — маразм, проте той факт, що саме на нього нині робить ставку Кремль у своїй псевдомиротворчій місії в Україні, ще раз тільки засвідчує, наскільки глибоко антиукраїнські метастази проникли і в наше суспільство у роки правління цього злочинного режиму.
І звичайно, особлива наша увага прикута до дій Верховної Ради, яка з її різношерстним представництвом нині залишається єдиним легітимним органом влади в країні. Дивує, звичайно, за якими критеріями в.о. Президента Олександр Турчинов та Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк призначали головнокомандувачем ВМС Дениса Березовського, який зрадить присягу та Україну вже на третій день після свого призначення, хоча і цей факт засвідчує, біля якої прірви опинилися наші армія та флот, які можуть нині гордитися у Криму хіба тими військовими, які зберігають вірність присязі в екстремальних умовах. Зрештою, на перший погляд, слабосильні українські Збройні Сили разом з резервістами та добровольцями, за свідченням експертів, спроможні виставити вже у ці дні мільйонну боєздатну армію. Тож загроза повномасштабних воєнних дій з Росією стала нині тестом на патріотизм та військову професійність для вже, здавалося б, цілком свідомо знищеної нашої армії.
А ще з владних коридорів нової влади нині Майдан та суспільство з нетерпінням чекають кадрових рішень для формування вертикалі виконавчої влади і деколи зі здивуванням для себе у нових креатурах, скажімо, голів ОДА впізнають старих-нових “любих друзів” “ющенківської гвардії”, як-от в особі київського обласного очільника Володимира Шандри, якого дуже добре знає і не з найкращого боку наша область, хоча, можливо, він уже покутував свою “вину” під час найгарячіших подій на столичному Євромайдані? Турбує те, що знову з’явився принцип так званої квоти при розподілі посад, що через нього, вочевидь, затрималося призначення голови ОДА на Хмельниччині, на посаду якого почали претендувати невідомі або дискредитовані люди, а от консолідована пропозиція ради ГО “Майдан”, Народної ради, яка пройшла перевірку багатотисячним віче, які висунули на цю посаду лідера обласних батьківщинівців Валерія Лескова, чомусь припізнилася. Насторожує й те, що опозиція так і не домовилася про участь єдиного від неї кандидата у президентській кампанії, що на фоні агресії Кремля в Україні є ключовим питанням…
Маємо нині великі сподівання на світову спільноту, на принципову позицію Ради Безпеки ООН, Раду Євросоюзу, на гарантії нашої територіальної цілісності від підписантів Будапештського пакта про ядерне роззброєння України, насамперед США, Великобританії, НАТО, на провідних політиків світу та всіх людей доброї волі, які чи не вперше побачили агресивний оскал імперського Кремля…
Тож, оплакуючи своїх Героїв, полеглих на Євромайдані, мабуть, маємо нині давати собі звіт, що ми знову опинилися перед новим не менш драматичним історичним викликом, який хоч і йде ззовні, проте вимагає від нас неабиякої переоцінки багатьох своїх устояних світоглядних стереотипів…
Богдан ТЕЛЕНЬКО