Знов тихі дні на Україні,
Вогнями відпалав Майдан.
Небесна сотня! Твоє тіло
Народ вкраїнський поховав.
1 грудня
Ви — президент. Не цар. Не хан.
Особа, найнята народом.
Вам треба слухати Майдан,
З народом власним мати згоду.
Народовладдя — це Майдан.
*Vox populi — vox Dei — чули?
Чому відкрили з кров’ю кран?
Кому на вірність присягнули?
Чом гнівом груди розпира?
Чому судомить серце, плечі?
Чом з древніх пагорбів Дніпра
Гніздо розкидане лелече?
Чому беззбройні юнаки,
Вродливі панни білолиці
За вашим помахом руки
Спливали кров’ю у столиці?
Від гніву Київ закипів —
Майдан чавили дуболоми
І били золото голів
Майбутніх Стусів, Корольових.
І журналістів били там.
Згадали досвід свій з Таращі?
Там, за щитом, злостився хам,
Невдах була там помста кращим.
І плаче матінка навзрид —
Ніде знайти не може сина.
“Порядок” ваш усім набрид,
Встає нарешті Україна.
Ви статків злодіїв гарант
І сам в корупції по вуха.
Весь світ вдивляється в Майдан,
Весь світ знов Україну слуха.
Світ вам сміється вже в лице
На усміх цей ваш дурнуватий.
Та чи отямиться оцей
Пахан, ім’я узявший “батя”?
Луна важкий мільйонів крок
І сяє аура Майданів,
Де я, Микола Ясноок,
Поезій сніг ловлю губами.
Лягає біла ніжність строф
На плями крові під ногами.
Над барикадами йде Бог
І плаче тихими снігами.
І гордість груди розпира
І розправляє гідність плечі:
Вкраїни зоряна пора,
Майданна Січ — гніздо лелече.
* Глас народу — глас Божий.
16 лютого
Михайла і Софії бані
Навшпиньках, бачить щоб Майдан
Все, що живе тут, на Майдані.
Щоб ти не вмерла, йде на бран.
Двигун подій — шляхетна гідність,
А справедливість — як пальне.
Патріотизму мужня ніжність
Тут серце холодом торкне.
Тут Львів, Донецьк, Одеса, Рівне
Під смолоскипами добра.
Донька афганця, сотниківня
Ноктюрн на сон Майдану гра.
Лукаві ще не всіх приспали,
Як ще боявсь колись Тарас —
Тут спадкоємницею слави
Новітня Січ в новітній час.
Ще козаків ти маєш, ненько,
На боротьбу з продажним злом.
Дивлюсь очима у Шевченка
На цей розбурханий огром.
Вітчизни прапор в душах має,
Життя за брата брат несе.
Як січ, усіх Майдан приймає,
Кому Вкраїна понад все.
Вночі тут чути нове “Пугу!”
Тут барикади, як вози,
Стара відозва: “Козак з Лугу”,
Богдан Хмельницький мов ожив.
“Героям слава!” — як грім сальви,
Стає Вкраїна, як Антей,
Ясніють очі — карі мальви,
У душах запах хризантем.
Ти знов між молотом й ковадлом,
За спиною віків хрести.
Тут Христя — України янгол —
Майдан хранить із висоти.
19 лютого
Як боляче, боляче, боляче
Це бачити знову і знов,
Як гублять країну ці сволочі
По лікті замурзані в кров.
Поводяться як окупанти,
Свій в кодла пахан — голова.
Офшори усі до Нацбанку
Пора повертати, пора.
Злочинець з ім’ям Хам, злочинець,
Параноїдальний цей псих.
В народу рухнувсь лиш мізинець —
І “Настя швидка” у вас всіх.
Уранці, день кожний, країна
Найперше вмикає ТБ:
Горять на Майдані ще шини,
То значить надія ще є.
Знов трупами, трупами, трупами
Встеляється київський брук.
Під Крутами, Крутами, Крутами
Знов чорний, як ніч, летить крук.
Трагічний, знов пада трагічний
Моєї Вкраїни злий час.
Татарський, москальський, довічний
Зухвалий примружений зглаз.
В грузинській кривавий чи бані
Чи у телецентра в Литві,
В зачистці чи в нашім Майдані
Скрізь вуха ці вовчі Москви.
Наш вибір — Європа з Луценком —
За третю республіку кров.
У нас Порошенко, Гриценко,
Вам Пшонка, Єфремов, Царьов.
Так боляче, боляче, боляче
Народну цю бачити кров.
Країна в жахливому мороці,
А він посміхається знов.
25 лютого
На крок лиш відійшли морози,
Очима зимними глядять.
Дерева ще в анабіозі
Ледь чутно дихають і сплять.
Реаніматор-вітер слуха
Серця берізок і калин.
Та знову снігу дивні мухи,
Летять ще в напрямку однім.
Сталеве небо низько висне.
На сірім тлі біл-бордів ряд:
“Купи скоріш!” — абсциса смислу
Злітає в колір ординат.
Знов тихі дні на Україні,
Вогнями відпалав Майдан.
Небесна сотня! Твоє тіло
Народ вкраїнський поховав.
Та живиться твоїм він духом,
Надії волю п’є живу.
Бурчить Росія, як свекруха,
Європа вбила в нас війну.
Та Севастополь вибрав мера,
Підняла Керч російський стяг.
Тривожно корупціонери
Зітхають, курять і не сплять.
І хорохориться ще Добкін,
Міський ще Кернес голова,
Зник Янукович, мов підлодка
Із пірсу кримського зняла.
Живе країна і чекає,
І не дозволить вже брехать —
Майдан нікуди не зникає,
Щоб Перемоги не віддать.
3 березня
Брату
Я до тебе звертаюся, брате,
Після шоку, тамуючи гнів:
Що забули твої в нас солдати?
Чому вдерлись зухвало в наш дім?
Я — фашист, терорист? Боже, змилуйсь!
Як такій можна вірить дурні?!
Ти — агресор? Це навіть не снилось
І у найстрашнішому сні.
Ми з імперії вирвались втретє —
Недарма в нас душа козака,
Ми — нащадки Хмеля і Мазепи,
Ще Петлюри, Бандери й УПА.
Народ вільний у центрі Європи,
Український великий народ.
Ми — Антеї, нам матір Ніоба,
Ми згадали, як гнати заброд.
Яр Холодний ми знову згадали,
Трьох сторіч лінгвоцид і розор.
Ми повстали нарешті, повстали
Внуки виживших в Голодомор.
Ми самі наведемо лад в хаті,
Чому лізеш з уставом своїм?
Я ж не йду на Кубань з автоматом,
То чому ж ти гвалтуєш наш Крим?
У нас черги вже до військкоматів,
А ти мовчки ковтаєш війну.
Я люблю, як раніш, тебе, брате,
Тільки хамство це не потерплю.
Микола Хоружий, народився на Кубані
Пам’яті загиблих
на героїчному Майдані
Україна повстала,
зве народ до столиці.
Барикади будує героїчна рідня.
Почорніли у Києві ранні зірниці
Від тих гумових шин,
що палають щодня.
Гинуть люди трагічно
за свободу і волю.
По каналах усіх коментують
цей жах,
Про який неможливо
сказати словами
Або бачити просто
в недоспаних снах.
Гнів людей наростає і
його не спинити,
Вся довіра до влади зникла
в сутінках зла.
На майдані убитих стало
дуже багато,
Їхня кількість чисельно
і суттєво зросла.
Цей конфлікт комусь треба,
щоб Схід-Захід ділити,
Але я закликаю вас, люди мої:
— Бережіть свою землю
усім серцем й душею,
І вона вам пробачить,
бо ви — діти її.
Не потрібно нам зло в
своїх душах тримати.
Нас Господь вчить добру
і благає любить,
Бо в любові є сила, яка все переможе
Й допоможе у щасті і мирі прожить.
Станіслав Кравчук
Не пора!
Десятками приймаються декрети
Під вигуки то “Слава!”, то “Ура!”,
Та не згортай іще свої намети,
Бо не пора, Майдане, не пора.
До Криму “братні” тягнуться лабети
Від хижого кремлівського щура,
Тож не згортай іще свої намети,
Бо не пора, Майдане, не пора.
Ховають “пахана” апологети,
А значить є у нього ще нора,
Тож не згортай, Майдане,
ще намети,
Бо не пора, Майдане, не пора.
Здають нардепи мокрі партбілети
Од сліз із сечового міхура,
Але не вір їм і свої намети
Ще не згортай, Майдане. Не пора.
Микола Коломієць
Небесна сотня
Життя було ще вчора у серцях,
Які вже зорями полинули до Бога.
Стоїть Вкраїна в траурних стрічках.
Радіє й плаче наша Перемога.
Стоїть, немов на варті, весь Майдан,
І тільки чути: “Пливе кача по Тисині…”.
Новій Вкраїні не злічити ран.
Як боляче і гірко Україні!
Приспів:
А тисячі палаючих свічок
Осяяли космічну всю безодню.
На небесах побільшало зірок:
Вони прийняли вас — Небесну сотню!
Як тяжко нашим сльозам і серцям!
До неба тягне ручки сиротина.
Ви розкажіть там посестрам-зіркам:
Очистилась від погані Вкраїна!
Священні сльози ваших матерів
Течуть і падають, неначе віск, в безодню.
Вкраїна проводжа своїх синів,
До неба проводжа Небесну сотню.
Тепер оселя ваша — небо все.
Для вас нема, нема, немає того світу.
Як сяєво любов тобі несе,
Поглянь, дитино, це твій тато світить!
Приспів
Ви нам світити будете в віках
Своїм геройством, духом, честю і сумлінням.
По ваших славних зорях-іменах
Учитись жити будуть покоління!
Мирослав Воньо
Голос Небесної сотні
Не журіться, не плачте за нами,
Ми, повірте, не зникли навіки,
Ми — зв’язок між людьми й небесами,
Звідки ллються духовності ріки.
Ми — у кожному вашому серці,
Котре здатне відчути свободу
І готове зійтися у герці
З вічним ворогом нашого роду.
Ворог той є царем сьогодення,
Вже давно він панує над нами…
“Рабство духу” — таке його ймення,
Нині — перший він цар між царями.
Та вже скоро йому буде треба
Злізти з трону, бо рвуться кайдани, —
Українців покликало небо:
“На майдани! Усі — на майдани!”.
І під прапором нашим державним
Ми у колі Майдану зібрались,
У пориві, згуртовані славнем,
Побраталися й духом з’єднались.
Аж до хмар зріс наш дух! “Геть!”, — цареві
Наші душі й вуста прокричали.
…Ми й не знали, що вже там, на небі,
В сотню обраних нас записали.
І відкрилась до раю дорога,
Що прокладена в небо стрілою
Від вогню вівтаря і — до Бога,
Та, якою пройшли всі герої.
Ми безмежно щасливі: ми — вічність!
Тож не треба тужити за нами!
Здобули для народу ми гідність,
А для себе — злиття з небесами!
Любов Чуб