Збурилися… Озлобилися… Сплакалися… Зробилися всі, як один, політично обізнаними і політично активними, рішучими, вольовими… І стало це нашими буднями-святами-думками-диханням… А життя в особах цілком конкретних людей зненацька висмикує до якогось геть іншого світу, де болю і надій анітрохи не менше, але верховенствують там безапеляційна віра, сила духу і всеосяжні любов та надія.
Збурилися… Озлобилися… Сплакалися… Зробилися всі, як один, політично обізнаними і політично активними, рішучими, вольовими… І стало це нашими буднями-святами-думками-диханням… А життя в особах цілком конкретних людей зненацька висмикує до якогось геть іншого світу, де болю і надій анітрохи не менше, але верховенствують там безапеляційна віра, сила духу і всеосяжні любов та надія.
Приурочена до дня народження Лесі Українки театральна фантазія “Лесині листи” академічного обласного театру ляльок “Дивень” у виконанні акторів Лідії та Сергія Корницьких (постановка Сергія Брижаня) відверто зачарувала містерією професійності і глибинної суті. Основана на дитячих листах Лесі Українки, вистава так щиро й проникливо оповідає про долю однієї дівчинки, котра стала світочем для поколінь, що, дивлячись її, боїшся голосніше вдихнути, аби не порушити гармонію таїнства мистецтва. Завдяки чудовій грі Лідії Корницької глядачі поринають у світ дитячих радощів, буднів і свят Лесі, разом з нею переживають якісь домашні ситуації, а згодом і трагедію хвороби, котра стала невблаганним пожиттєвим присудом і тридцятилітньою боротьбою поетеси за здоров’я. Нестандартний режисерський підхід до візуалізації певних деталей, елементів вистави, як-то скрипляча шкатулка, лялька-мотанка чи потворно-здорові ножиці, котрі крають вражену туберкульозом руку дівчинки, врізаються в свідомість, зрушують якісь усталені стереотипи і примушують просто відчувати, просто думати, просто розуміти душею… Певні моменти, виконані у стилі театру тіней, а ще вдало підібране музичне оформлення доповнюють цілісну картину, завдяки чому півгодинна вистава проминає, наче одна мить, і глядачі, наповнені емоціями, навіть не одразу розуміють, що вже потрібно аплодувати, все ще чекаючи продовження театральної розповіді. Потім зала вибухає аплодисментами!
А далі була друга частина вечора — геть інша за стилем — своєрідні Лесині гостини. За задумом режисера Сергія Брижаня, вони мали стати чимось на кшталт зібрань, котрі побутували в колі інтелігенції за часів Лесі Українки, гуртуючи творчу еліту задля майже домашнього спілкування в мистецтві, обміну думками, дружньої демонстрації своїх досягнень.
Я вирушала на ці гостини з розповіддю про кохання Лесі Українки до Сергія Мержинського, про трагічне повторення долі героїв її “Блакитної троянди” в реальному житті. А ще геть несподівано, експромтом побула ведучою. Своєрідним переплетенням Лесиної поезії, котру навмання читала просто з книги, і музично-пісенних творів у виконанні низки хмельницьких артистів звучала народна і авторська пісні під супровід бандури від студентки музичного училища ім. В.Заремби Марини Круть, чуттєва пісня про кохання від лауреата “Слов’янського базару” Віктора Шайди, сопілкові мелодії від заслуженого артиста України Олександра Царука і музики-віртуоза Івана Пустового, а на завершення концертної програми — багатоголосий спів від молодіжного фольклорного гурту “Ладовиці”, котрі занурили в ту купіль, що з дитинства викохувалася юна Леся — майбутній геній українського слова.
І проквітла від того душа таким тихим сяєвом, співзвучним з незбагненною й одвічною вірою, силою духу, всеосяжною любов’ю і надією, що й досі дихаю тим світлом…
Оксана Радушинська
Фото Петра Радушинського