…Святе, грішне, щасливе, невзаємне, заборонене, неземне, пристрасне, крадене, перше, єдине, неповторне, щире кохання. Це все (а перелік синонімів та епітетів можна продовжувати до безкінечності!) — про отакий дивовижний, незбагненний, метафізичний стан, своєрідну алхімію душі, котра з-поміж усіх живих істот у світі притаманна лише людині. Це той стан, котрий то вкидає до прірви відчаю, то підносить на невидимих крилах вище славнозвісного сьомого неба, без котрого (якщо уявити собі, що в світі раптом зникло кохання!) мистецька скарбниця людства зробилася б убогою, як, власне, зміліла б душа людини, не пізнавши величі почуття, що підносить когось, зовсім звичайного, над буденністю і марнотами, над ваганнями і навіть над Космосом до величі розуміння, що у велелюдному світі вдалося зустріти отого/оту, хто визначений саме для тебе, хто є твоєю половинкою, твоєю людиною, частиною тебе. Проте, щоб зберегти дароване небом кохання, потрібна щоденна праця в ім’я пари, в ім’я почуття, в ім’я родини.
…Святе, грішне, щасливе, невзаємне, заборонене, неземне, пристрасне, крадене, перше, єдине, неповторне, щире кохання. Це все (а перелік синонімів та епітетів можна продовжувати до безкінечності!) — про отакий дивовижний, незбагненний, метафізичний стан, своєрідну алхімію душі, котра з-поміж усіх живих істот у світі притаманна лише людині. Це той стан, котрий то вкидає до прірви відчаю, то підносить на невидимих крилах вище славнозвісного сьомого неба, без котрого (якщо уявити собі, що в світі раптом зникло кохання!) мистецька скарбниця людства зробилася б убогою, як, власне, зміліла б душа людини, не пізнавши величі почуття, що підносить когось, зовсім звичайного, над буденністю і марнотами, над ваганнями і навіть над Космосом до величі розуміння, що у велелюдному світі вдалося зустріти отого/оту, хто визначений саме для тебе, хто є твоєю половинкою, твоєю людиною, частиною тебе. Проте, щоб зберегти дароване небом кохання, потрібна щоденна праця в ім’я пари, в ім’я почуття, в ім’я родини.
Саме так вважає подружжя Вік-тора та Ольги Шайдів, котрі у День закоханих святкують 16-у річницю свого знайомства. Знаний поза межами Хмельниччини співак, лауреат низки конкурсів, серед котрих варто виокремити міжнародний фестиваль “Слов’янський базар”, соліст естрадного оркестру УМВС України у Хмельницькій області та обласної філармонії Віктор Шайда на той час лише починав сходження до вершини бажаної професії. Хоча починав самовіддано, завзято і вже працював у ресторані “Поділля” — наймоднішому на той час у Хмельницькому. Дівчата-продавчині з сусіднього продуктового магазинчика до ресторану не навідувались, а от худорлявий юнак із довгим волоссям, зав’язаним у “хвіст” на потилиці, частенько в них закуплявся, заходячи чи то за лагоминками, чи то задля спілкування зі смішливими юнками. Проте тривалий час знайомство так і залишалося в площині хіхікання й незначущих розмов. А 14 лютого, відпрацювавши робочий день, вже пізно ввечері дівчата вирішили влаштувати собі свято з нагоди Дня закоханих і, щоб не йти далеко, майже випадково завернули до “Поділля”. Яким же було здивування подруг, коли в одному з музикантів вони впізнали свого постійного покупця! Ольга, вказуючи на нього подрузі, махнула рукою, а Віктор, котрий звернув увагу на той рух, трактував його по-своєму: мовляв, просить підійти. Згодом підійшов, запросив на танець… Отак і “танцюють” у парі життям уже 16 років.
“Весілля в нас не було гучним, — розповідає Віктор. — Часи тоді видалися не надто грошовиті. Я вже кілька років до цього працював по ресторанах, тож нічого особливого в таких святкуваннях не бачив. Досі дуже неохоче йду до ресторану, коли нам випадає гуляння, на якому маємо бути… А тоді на весілля запросили батьків, сестер з родинами і друзів — переважно музикантів”.
За роки спільного життя подружжя навчилося дослухатися одне до одного, а ще бути найкращими друзями, котрі мають спільні погляди на виховання синів, схожі захоплення і любов до подорожей, навіть стали колегами: під час виступів чоловіка Ольга працює в амплуа звукорежисера, костюмера, гримера, інколи навіть водія. “Наші стосунки, як на мене, стали ще глибшими, ще більш ґрунтовними, ніж були, коли ми тільки закохалися, — переконана Ольга Шайда. — Часто жінки з роками нарікають: “…от виходила заміж за такого хорошого-прехорошого, а що з ним сталося згодом?”, так ось у нашому випадку — навпаки. Вітя справді дуже змінився, але змінився на краще… для мене. Ми стали мудрішими, терпимішими, уважнішими. Інколи нам навіть говорити не треба, бо все зрозуміло й без слів”.
Природно, що таке розуміння не з’являється однієї миті чи з доброго дива, а лише, коли двоє прагнуть іти життям разом і в одному напрямку. А спільним потужним знаменником, навколо якого формуються стосунки, Віктор Шайда вважає синів — 13-річного Сергія і 11-річного Георгія.
— Що для вас обох, зважаючи на досвід прожитих у парі років, означає кохання?
Віктор: Цілий комплекс чеснот, відчуттів, почуттів, які тримаються, найперше, на довірі. І звичайно ж, на взаємній симпатії. Я досі час від часу знову закохуюся в Олю, помічаю, яка вона гарна, яка розумниця!
Ольга: Вітя — романтик. Але він дуже стриманий, а я зазвичай більше виказую свої почуття, тому й здається, що я романтичніша. А щодо кохання… Це — коли не уявляєш без людини свого життя, коли не можеш дихати, коли у грудях порожньо, бо його немає поруч.
Подружжя стверджує, що, незважаючи на зовнішні чинники у житті, на перипетії в суспільстві, в державі, навчилися помічати навколо себе радісні моменти життя, частіше дивитися в небо, посміхатися. Навіть коли все навколо сіре, вони створюють свято в своїй окремо взятій квартирі, запалюючи уявне сонце для себе і дітей, — пригадують спільні подорожі, передивляються фото, цікаві фільми, планують щось на майбутнє.
Ольга: Вітя дуже смачно готує. Час від часу він влаштовує нам сімейні застілля, для яких вигадує на кухні щось цікавеньке. Ретельно дотримується рецепта: якщо написано, що має бути якась спеція, то він обов’язково її туди додасть. Потім усе гарно прикрашає, вміє подати, а ми з синами куштуємо і хвалимо його!
Віктор: Часто можемо бачити, що багато людей доживають до старості нещасливими просто тому, що не захотіли пересилити себе і зважати на почуття, потреби тієї людини, яка поруч. Впливають, звісно, на стосунки і побутові проблеми та різні обставини… Але потрібно себе виховувати. Постійно. Тепер я розумію, що раніше замало приділяв уваги родині, особливо, коли та увага була дуже потрібною. А в мене — робота, концерти… Але, коли народився наш молодший син, я визначив свої пріоритети: робота надзвичайно важлива в моєму житті, але родина — на першому плані.
…І насправді не принципово, звідки приходить кохання. Чи дарують його незримі небесні ангели, чи знаходить воно свій шлях пам’яттю кармічних повторень і зустрічей, чи зароджується звичайнісіньким випадком, чи нерозгаданою і величною Господньою волею?.. Важливо, щоб двоє, у душах яких зажевріло те незбагненне світло, були гідними дарованого щастя — одного на двох.
Оксана Радушинська
Фото з архіву родини Шайдів