Мабуть, у рік 200-ліття Тараса Шевченка буде доречним згадати передісторію появи його пам’ятника у нашому місті, адже до цієї славної події я також мав свого часу прямий стосунок.
Мабуть, у рік 200-ліття Тараса Шевченка буде доречним згадати передісторію появи його пам’ятника у нашому місті, адже до цієї славної події я також мав свого часу прямий стосунок.
Зазначу спершу, що ідея встановлення пам’ятника Кобзареві у Хмельницькому хвилювала керівників міста тривалий час. Нам довелося, зокрема, у 1980-і роки, не раз оббивати з цього приводу пороги у Міністерстві культури УРСР, СРСР, в Держплані УРСР, куди йшли від нас відповідні листи-клопотання. Та постійно надходили з року в рік відповіді, що пам’ятник Т.Г.Шевченку ще не на часі. Керівництво ж міста в особі Іван Бухала вирішило піти дещо іншим шляхом, спершу познайомившись із народним художником, відомим скульптором Валентином Знобою, до речі, він згодом, у 1996 році став лауреатом Національної премії ім. Т.Г.Шевченка, який, власне і допоміг нам у здійсненні цих планів. Валентин Зноба був на той час автором багатьох монументальних скульптурних творів та композицій, серед яких, зокрема, монумент Слави на проспекті Миру в нашому місті, пам’ятник Устиму Кармелюку в Летичеві. Цікаво, що Валентин Іванович був представником династії українських скульпторів, на чолі з його батьком Іваном Знобою. Саме у співавторстві батько-син Зноби створили пам’ятник у нашому місті. На той час в Івана Зноби вже був створений авторський пам’ятник Кобзареві в гіпсі, який він і показав Івану Бухалу. А Валентин Зноба уже втілював проект-задум батька разом із архітектором В’ячеславом Громихіним.
Після цього я два роки, зустрічаючись з Іваном Степановичем у Києві в його майстерні, запевняв, що його пам’ятник обов’язково буде встановлений у нашому місті. На жаль, сам скульптор не дожив до дня його урочистого відкриття, Івана Зноби не стало 10 вересня 1990 року, а в березні 1991-го в тоді ще парку імені Михайла Коцюбинського на місці спорудження пам’ятника було закладено пам’ятний камінь. А ще нас усіх, знайомих з Іваном Знобою, захоплювало те, що він сам добре знав твори Тараса Шевченка, читав їх напам’ять. У різні часи за цей період були ті, хто критикував художнє вирішення скульптури цього образу Кобзаря. Та, на моє переконання, він є дуже вдалим втіленням творчого задуму художника, адже Шевченко постає перед нами у своїй вічній задумі, так, у традиційній смушевій шапці, в кожусі, але таки у вигляді ще доволі молодої людини. Відчувається, що скульптор Іван Зноба вклав у нього усю свою душу та любов до Шевченківского слова.
Віктор Барбалюк