Саме так нині можна назвати той антиукраїнський шабаш, який упродовж останніх тижнів відбувається з ініціативи владців-регіоналів у наших східних, південних регіонах та Криму, найхарактернішим виявом політичної шизофренії яких стало проведення установчого зібрання у Харкові якогось нового — чи то громадського, чи то партійного об’єднання під кодовою назвою “Український фронт”, яке, щоправда, більше нагадувало піонерсько-комсомольські форуми радянської доби. Зрозуміло, подібна критична оцінка цієї ініціативи аж ніяк не применшує самого факту існування в нашому суспільстві цього маргінального явища, замішаного на печерній українофобії, радянських ідейних стереотипах, якими нині доволі вправно маніпулюють усілякі добкіни та кернеси, котрих у цих краях хоч греблю гати.
Саме так нині можна назвати той антиукраїнський шабаш, який упродовж останніх тижнів відбувається з ініціативи владців-регіоналів у наших східних, південних регіонах та Криму, найхарактернішим виявом політичної шизофренії яких стало проведення установчого зібрання у Харкові якогось нового — чи то громадського, чи то партійного об’єднання під кодовою назвою “Український фронт”, яке, щоправда, більше нагадувало піонерсько-комсомольські форуми радянської доби. Зрозуміло, подібна критична оцінка цієї ініціативи аж ніяк не применшує самого факту існування в нашому суспільстві цього маргінального явища, замішаного на печерній українофобії, радянських ідейних стереотипах, якими нині доволі вправно маніпулюють усілякі добкіни та кернеси, котрих у цих краях хоч греблю гати.
Не менш параноїдально на цьому фоні виглядає й заява президії Верховної Ради Криму, яка готова віддати захист свого автономного суверенітету під крило Росії та особисто Володимира Путіна, бо, бачите, на її думку, Віктор Янукович з цим завданням уже не справляється. До речі, подібні “сміливі” ідеї висловлюють його ж висуванці на найвищих постах автономії, яким, видно, не дає спокою сумнівна слава її колишнього президента-сепаратиста Мєшкова, який нині перебуває у Першопрестольній. Ці політичні параноїки, напевно, забули, що у Криму, крім українського фактора, існує потужний кримськотатарський чинник, які разом, не сумніваймося, стануть на перепоні подібним протекторатам, а і про наслідки ймовірного протистояння цим зайшлим захисникам суверенітету автономії навіть не хочеться говорити. Видно, забули всі ці перелякані віртуальною бандерівською загрозою авантюрники, що, як співається в одній патріотичній пісні, “від Донбасу до Перекопу два переходи бетеер”, як, зрештою, і про те, що офіційний Київ може на їх адресу не лише пальчиком помахати, якщо, звичайно, подібна параноя не ініційована ним самим, бо нині всього можна чекати з Печерських пагорбів…
Хоча тут важко не погодитися з лідером “Удару” Віталієм Кличком, який після останньої зустрічі з Віктором Януковичем знову заявив, що саме в президента нині ключ до розв’язання найгострішої за роки незалежності політичної кризи, в яку ми потрапили з вини чинної влади. Проте сам “ключник” і не квапиться задіювати свої поки що необмежені можливості для зняття напруги в суспільстві, прямо та опосередковано заохочуючи ескалацію цієї антиукраїнської параної у лавах своїх прибічників, які вже давно перейшли всі допустимі конституційні норми у своїх сепаратистських устремліннях. Звичайно, мова тут не про політпаяца на кшталт харківського мера Геннадія Кернеса, який, по суті, нині уособлює це найбільш криміналізоване місто країни, заохочуючи та проплачуючи загони кримінальників-тітушок. Можна заразом поспівчувати і керівникам Одещини, які також у всьому бачать прошуки міфічних бандерівців, які, на їх переконання, чисельними колонами буквально рвуться до Південної Пальміри, якби не було дуже сумно від усього цього шабашу, який засвідчує лише одне: за роки незалежності ми не змогли сконсолідували українську політичну націю настільки, щоб унеможливити подібну політичну параною в нашій молодій державі. Тож маємо давати собі звіт у тому, що наша Єврореволюція повинна стати цим очищаючим буревієм, який зобов’язаний вимести на смітник історії подібну потолоч, бодай з влади. На щастя, маємо для цього доволі оптимістичні передумови, про що засвідчує Євромайдан, на якому народжується нова якість державницької політики в Україні.
І ще одне, що ми бачимо з усе більшою очевидністю, це те, де насправді проходить справжній цивілізаційний вододіл між світоглядними ідеалами демократичних стандартів життя, якими живиться наш народ, і тими примітивними шкурними рефлексами, які мотивують нині нашу владу та її прибічників супроти української громади. Хоча, погодьтеся, з боку влади це також вияв параної, а з цією недугою мали б, у першу чергу, боротися психіатри, в ролі яких нині виступає Євромайдан, що прагне оздоровити наше суспільство від цих шизофренічних фобій…