За 22 роки незалежності в Україні змінювалися президенти, уряди, парламент, депутатський корпус усіх рівнів, місцеві влади, лідери політичних партій і самі партії, але чи не найголовніша проблема нашої держави — Схід-Захід у всі ці роки лише замовчувалась у суспільстві. Зате на ній активно грали спекулянти від політики різних кольорів, використовуючи у власних цілях. За змінами влади щоразу змінювалися підручники історії, відтак сучасна молодь дивиться на світ зі спотвореними поглядами, сприймаючи його або лише чорним, або лише білим, не знаючи справжньої історії своєї країни, орієнтуючись у житті як правило на гучні гасла чи щирі обіцянки політичних та державних вождів. Між тим, дивлячись нині в очі молодим людям, які стоять на майданах, упевнився, що вони щиро хочуть кращої перспективи для себе та України. Немає сумнівів, що на майдани вони виходять з відома батьків, які також прагнуть кращого життя. Але як цього досягти вони не знають, адже за всі роки незалежності у свідомості людей не сформувалася національна ідея, зокрема єднання Сходу і Заходу, котра лише декларується без будь-яких реальних наслідків.
За 22 роки незалежності в Україні змінювалися президенти, уряди, парламент, депутатський корпус усіх рівнів, місцеві влади, лідери політичних партій і самі партії, але чи не найголовніша проблема нашої держави — Схід-Захід у всі ці роки лише замовчувалась у суспільстві. Зате на ній активно грали спекулянти від політики різних кольорів, використовуючи у власних цілях. За змінами влади щоразу змінювалися підручники історії, відтак сучасна молодь дивиться на світ зі спотвореними поглядами, сприймаючи його або лише чорним, або лише білим, не знаючи справжньої історії своєї країни, орієнтуючись у житті як правило на гучні гасла чи щирі обіцянки політичних та державних вождів. Між тим, дивлячись нині в очі молодим людям, які стоять на майданах, упевнився, що вони щиро хочуть кращої перспективи для себе та України. Немає сумнівів, що на майдани вони виходять з відома батьків, які також прагнуть кращого життя. Але як цього досягти вони не знають, адже за всі роки незалежності у свідомості людей не сформувалася національна ідея, зокрема єднання Сходу і Заходу, котра лише декларується без будь-яких реальних наслідків.
Мені пощастило прожити довге життя, розпочавши його на рідному Донбасі. Цей край назавжди залишатиметься для мене дорогим серцю: з неодмінним запахом креозоту, добрими, щирими та працелюбними людьми. Саме серед них — металургів, хіміків, шахтарів починав своє трудове життя кочегаром на паровозі. Згодом вивчився, побачив широкий світ, усім серцем полюбив також рідну мені Хмельниччину, де працював на високих посадах, десять років віддав Югославії, побував у інших країнах. І сьогодні мені не дає спокою запитання: чому українці західних і східних областей досі розділені тією невидимою стіною? Свого часу німці зламали свою кам’яну стіну, яка їх розділяла у Берліні, а ми досі поділяємося на “бандерівців” та “москалів”. Хто у цьому винен: влада чи ми самі? А чия вина в тому, що в багатьох містах Донбасу, який своєю промисловістю формує державний бюджет України, немає в будинках тепла, а вода подається за графіком? Але ж люди там не виходять на майдани, розуміючи, що це не допоможе зробити життя комфортнішим. Революції людям добра ніде і ніколи не приносили, хоча владу в усіх країнах люблять не дуже, а критикують охоче. Так, у народі недарма кажуть, що риба гниє з голови, маючи на увазі владу. В Україні про це може сказати кожен: про корупцію, ігнорування проблем людей, професійну нездатність, порожні обіцянки — список претензій надто великий. Але ж тепло і вода в будинках не залежать від влади у Києві, а освітлення вулиць у Старій Синяві — від влади у Хмельницькому. Кожен регіон повинен сам вирішувати свої проблеми, хоча й має свої особливості: є Галичина, Донбас, Крим, Слобожанщина… Батьківщина складається з регіонів, вони й формують незалежну державу кожен по-своєму. Але при цьому мають відчувати свою єдність, складати єдину націю.
У народі є й інша приказка, що рибу чистять з хвоста. Це означає, що порядок у країні треба наводити знизу, спільними зусиллями у кожному регіоні, не чекаючи “доброї та справедливої влади”, яка прийде з майданів. Схід і Захід України зверху не поєднаються, одні лише гучні, нехай і щирі заклики цьому не допоможуть. Треба робити щодо цього конкретні кроки на місцях. Чому б, наприклад, у період канікул не здійснювати обмін шкільної та студентської молоді у регіонах? Делегацію з Львівщини відправити на Донбас і навпаки, де молодь пожила б у місцевих родинах, знайомилася б з їхнім життям, звичками, домашньою культурою, історію міст і сіл. На жаль, люди старшого віку, виховані у різних ідеологічних ракурсах, не здатні поєднатись у єдину націю, це має зробити молодь і повинна це зробити! А посприяти цьому мають суспільство і влада на місцях, у регіонах.
Наш Хмельницький нині поріднений з іншими містами 14 країн світу. Безумовно, певний сенс у цих зв’язках є, але не варто забувати, що на території України наша область є своєрідним кордоном між західними і східними її регіонами, отож цей умовний кордон маємо перетворити на реальний місток — дієвий зв’язок між ними. Тому саме наше місто має ініціювати і запровадити дружний обмін делегаціями молоді, обравши для поріднення одне або декілька міст зі східних та південних регіонів. Від цього матимемо відповідну користь як з розвитку економіки, культурних, ділових зв’язків, так і для реального втілення злуки між Сходом і Заходом, відтак і формування національної ідеї, яка з’єднає народи України в єдину націю, котра зможе забезпечити себе тією владою, якої гідна. Отож час розпочати чистити рибу з хвоста, при цьому кожен має усвідомлювати, що Україна починається з нього, у кожному її регіоні.
Іван Бухал, депутат міської ради