…За всіма ознаками події в Україні після 16 січня, коли провладна більшість Верховної Ради у незаконний спосіб провела цілу низку антиконституційних і антидемократичних законів, які, зокрема, міністр іноземних справ Швеції Карл Білдт назвав найбільш репресивними в Європі за останні десятиліття
…За всіма ознаками події в Україні після 16 січня, коли провладна більшість Верховної Ради у незаконний спосіб провела цілу низку антиконституційних і антидемократичних законів, які, зокрема, міністр іноземних справ Швеції Карл Білдт назвав найбільш репресивними в Європі за останні десятиліття, у чому його підтримали колеги з інших країн, уже мають ознаки точки неповернення до мирного діалогу між владою і суспільством. Це, якщо хочете, той політичний Рубікон, після переходу якого можливі найдраматичніші сценарії розвитку ситуації у нашій країні, про що засвідчили події на урядовій вулиці Грушевського після Всеукраїнського “мобілізаційного” мітингу 19 січня на Майдані Незалежності в Києві…
Та, здається, влада і, що гірше, лідери опозиції цього не розуміють. З одного боку, влада цинічно вже два місяці не помічає всеукраїнський Євромайдан, тиснучи на нього силовими методами, залучаючи собі на допомогу провокативні спортивно-бійцівські кримінальні угруповання різних “тітушок”, проплачуючи, по суті, за державний кошт антимайдани, десятки пасажирських поїздів, автотранспорт, якими доставляють до столиці їх учасників, та вдаючись до прямих групових чи одиничних репресій та провокацій. А з іншого боку, опозиція та її лідери не встигають адекватно реагувати на всі ці події, які розгортаються в країні, адже після прийняття пакета репресивних законів ситуація не могла не радикалізуватися, бо, по суті, над кожним учасником Євромайдану, де б він не був, нависла реальна загроза кримінальної відповідальності за свою громадянську позицію. Хоча слід віддати належне опозиційним спікерам, які на кількатисячному віче у Києві в неділю озвучили ряд доволі конструктивних, хоч і дещо запізнілих своїх ініціатив, зокрема щодо вимоги дострокових виборів парламенту та президента, створення альтернативних органів самоврядування та парламентської Народної ради, уряду, структур самооборони тощо. Особливо турбує те, що, скажімо, Арсеній Яценюк з трибуни Євромайдану досить довільно оперував визначенням “провокатори” на адресу тих непартизованих євромайданівців, а їх тут більшість, які вимагали назвати лідера спротиву, та вжив це визначення на адресу радикально налаштованих угруповань з так званого “Правого сектора”, футбольних фанів, які проявили себе доволі організованою силою у резонансній справі Павличенків, та тих же автомайданівців, які наразилися на силові дії “беркутівців” і внутрішніх військ на Європейській площі та вулиці Грушевського. До честі Віталія Кличка, він там був і зробив усе від нього залежне, аби спробувати загасити сутички, які на вечір вже стали неконтрольованими з обох боків…
Якби не ці сутички, що протягом тієї ночі та аж до вчорашнього дня носили характер позиційних боїв, то чи зміг би, скажімо, той же Віталій Кличко потрапити у резиденцію Віктора Януковича у Межигір’ї, чи відбувся би діалог по мобільному між Яценюком та Януковичем і чи врешті-решт той би відважився на своє перше тривожне звернення у понеділок, а в середу — на запросини лідерів опозиції до себе?.. Навряд, адже всі провладні депутати, за винятком опозиційних, роз’їхалися б на канікули по Мальдівах, престижних європейських курортах, а силовики зробили би “чорну роботу”, зачищаючи Євромайдан та всю країну на основі вже прийнятого ними та оперативно підписаного президентом пакета репресивних законів, чи не так? Щоправда, вже на понеділок риторика Яценюка змінилася, коли було оголошено нове звернення з-за ґрат Юлії Тимошенко, яка назвала євромайданівців-радикалів героями.
На жаль, у ці дні нам не вдалося направити до Києва свого кореспондента, аби донести читачам більш повну інформацію про ситуацію в Києві. Проте спостерігаючи 19, 20, 21 та 22 січня перебіг цих подій у столиці, мабуть, усі вже бачимо, що ситуація не лише в Києві, а й загалом у країні викликає неабияку тривогу, адже її революційні ознаки набувають пікового радикального характеру. Кров, поранення, каліцтва, напади, зокрема, на журналістів у результаті цих подій, які ми бачимо з обох боків, та ми даємо собі звіт у тому, що вишколені й оснащені за наші гроші силовики протистоять, нехай і радикально налаштованим, але мирним євромайданцівцям, і все це може стати тією прірвою, яку не можна буде залагодити розмовами тільки про політичне врегулювання цього суспільного конфлікту, який відверто антиукраїнські сили з політтехнологічної обслуги нинішньої влади штовхають у безвихідь суспільного протистояння з ознаками громадянської війни…
Будемо сподіватися, що здоровий глузд на Банковій та Грушевського переможе і влада сяде за рівноправний і публічний “круглий стіл” переговорів з власним народом, бо іншого сценарію після 16 січня нині вже наше суспільство не прийме. Водночас не може не насторожити ескалація протистояння з боку влади, яка активно долучила знову до провокативних дій силовиків кримінальні угруповання “тітушок”, які у ці дні, зокрема у вечірню та нічну пору, здійснили ряд нападів на мирних перехожих у столиці. Щоправда, є надія, що й у середовищі силовиків розуміють, що їх незаконно використовують проти власного народу. Обнадіює інформація з місць, де люди пікетують військові частини силовиків, не випускаючи їх за межі регіонів. Чи усвідомлює влада всю згубність власних дій, мабуть, покажуть найближчі дні…
Богдан Теленько
під час акції “злих українок” зранку19 січня в Києві
Фото з сайту LB.ua
На фото: під час сутичок на вулиці Грушевського; загиблий євромайданівець Сергій Нігоян
фото з сайту uainfo.org