Тож що насправді рухає нами в ці два останні місяці під час нашого Всеукраїнського Євромайдану, якою засадничою ідеєю, яким духом ми переймаємось, окрім євроінтеграційних прагнень, які, здається, все далі відходять на задній план всенародного спротиву, який зіткнувся зі справжніми, нічим уже не завуальованими планами чинної влади насадити у нашій країні диктаторський режим на кшталт тих, що утвердилися в сусідніх Білорусі та Росії?
Тож що насправді рухає нами в ці два останні місяці під час нашого Всеукраїнського Євромайдану, якою засадничою ідеєю, яким духом ми переймаємось, окрім євроінтеграційних прагнень, які, здається, все далі відходять на задній план всенародного спротиву, який зіткнувся зі справжніми, нічим уже не завуальованими планами чинної влади насадити у нашій країні диктаторський режим на кшталт тих, що утвердилися в сусідніх Білорусі та Росії?
Виходить, що маємо тепер дякувати Євромайдану й за те, що він просто прискорив усі ці кризові суспільно-політичні процеси, змусивши тих з нас, хто здатен мислити громадянськими категоріями, активно протидіяти вже нині цьому підступному сценарію демонтажу нашої державності та усвідомити, що подібний розвиток подій з боку влади готувався для нас на час президентських виборів наступного року, аби ця влада зберегла своє керування на нашій землі у будь-який, навіть незаконний спосіб. Але, як бачимо, стався збій у цій антиукраїнській режисурі, за що маємо дякувати і Євросоюзу, який, форсуючи підписання Угоди про асоціацію з нами, мабуть, не давав собі звіту про те, з якою за якістю владою насправді в Україні він має справу, ставши заразом і каталізатором прискорення цієї політичної гри, яка була затіяна оточенням чинного президента не без підказок Москви…
Донедавна навіть чоловічу витримку Віктора Януковича у відповідь на численні образи господаря Кремля Володимира Путіна з його ігноруванням навіть протокольних вимог щодо зустрічей між главами наших держав дехто сприймав як вияв міцності характеру українського президента, що на перевірку виявилося принизливою демонстрацію його слабкості перед Кремлем, який, до речі, єдиний нині спроможний легітимізувати владу команди Януковича, навіть за крайніх форм силових дій чинної влади у розв’язанні кризи в країні. Та мені думається, що тут стався непередбачуваний політичний фальстарт з боку влади, такий собі завчасний збій у цій системній роботі з руйнування нашої держави, хоч на пояснення цих процесів може бути ще багато інших дотичних аргументів.
Доречним тут буде зробити заразом й історичну кальку навколо подій, що відбувалися в Україні рівно 360 років тому, пов’язаних з так званою Переяславською радою, яка була міфологізована російською імперською ідеологією в царські, а згодом і в комуністичні часи. Хоч ці міфи були спростовані вже доволі давно багатьма історичними фактами з епохи гетьмана Хмельницького, ґрунтовними висновками знаних істориків, починаючи з “Історії Русів” та історика Д.Бантиш-Каменського ще на початку ХІХ століття… Та нині знову знаходяться недолугі знавці вітчизняної минувшини, які прагнуть повести Україну під високу руку Кремля, не додаючи собі праці бодай заглянути у підручники вітчизняної історії, яка засвідчує те, в яку страшну руїну перетворила тодішня Московія нашу землю. Зрештою, хіба мало нас вчила драматична історія ХХ століття, ті біди, які йшли на нас від комуністичної імперії, яка дістала продовження у сучасній путінській Росії? Хоча і тоді, і в далекі часи Хмельниччини найбільшим лихом для нашого народу була її недолуга, продажна та ласа до подачок з чужого столу владна еліта, ота “грязь Москви”, за визначенням Шевченка, яка несла у собі дух руїни…
Бачимо, що і нині мало що змінилося в подібних взаєминах влади й народу, який, на щастя, може ще пройнятися духом соборності, національної гідності та солідаризму, а основне — здатен у мирний чи у будь-який інший конституційний спосіб відстоювати незалежність власної держави, чого аж ніяк не змогли передбачити сценаристи повзучого демонтажу української державності. Пам’ятаймо про це у ці непрості для нас часи!..