Цей перефразований уривок з поезії Миколи Матвіїва, яку можна назвати “Прийду”, цілком може стати лейтмотивом і його творчої сутності. Вчитайтесь у це його поетичне одкровення: Земля в моїй душі зродила слово,/ А вітер аж сюди його приніс./ Хіба ж я знав, помчавши помилково,/ Що не дороги треба — треба сліз?.. Вочевидь, не кожен поет так може і має моральне право сказати.
Цей перефразований уривок з поезії Миколи Матвіїва, яку можна назвати “Прийду”, цілком може стати лейтмотивом і його творчої сутності. Вчитайтесь у це його поетичне одкровення: Земля в моїй душі зродила слово,/ А вітер аж сюди його приніс./ Хіба ж я знав, помчавши помилково,/ Що не дороги треба — треба сліз?.. Вочевидь, не кожен поет так може і має моральне право сказати.
Звернути увагу наших читачів до творчості цього, на жаль, невідомого поета нас спонукала поява книги “Микола Матвіїв — одинокий лелека поезії”, в яку увійшли найбільш повний його поетичний доробок, листи поета, спогади, нариси, есе про нього. Збірка нещодавно вийшла в світ з ініціативи районного відділу культури та центральної районної бібліотеки Деражнянщини та Хмельницького обласного літературного музею. Нагадаємо, що газета “Проскурів”, а свого часу обласна газета “Час” у свій спосіб пропагували творчість Миколи Матвіїва, зокрема торік ми опублікували на тематичній сторінці “Дитяче містечко” його поетичну казку “Телеграма внучці Лесі”. Її, написану в грудні 1988 року, поет присвятив своїй дочці Ірині-Лесі. Тож не може не тішити, що інтерес до творчості Миколи Матвіїва у його рідному районі дістав логічне продовження у появі цієї книжки, яка, зрештою, є першим виданням творів поета у книжковому форматі разом з кількома нарисами про нього, серед яких варто виділити вступне слово відомого українського поета Павла Гірника та інтерв’ю з ним про Миколу Матвіїва і про феномен літературного шістдесятництва в місцевій районці. Ініціатором цього видання став наш краєзнавець Василь Куцюк, а фінансову підтримку цьому проекту надав директор СТОВ ім. Т.Шевченка с. Копачівка Деражнянського району Сергій Шаповалов.
А нині вже будемо сподіватися, що, можливо, з ініціативи обласної організації НСПУ чи іншої інституції невдовзі з’явиться більш повне видання творів Миколи Матвіїва, адже упорядники цієї книги не врахували той масив матеріалів про поета, який з 1993 року зібрав редактор “Проскурова” Богдан Теленько, котрий у свій спосіб пробує популяризувати його творчість. До цього й цілком надалася, скажімо, ювілейна дата — 75-річчя поета, яку слід відзначити на належному рівні у січні наступного року, хоча, розуміємо, й тут на заваді може стати фінансове питання. Та все це аж ніяк не применшує зробленого ініціаторами і упорядниками книги “Микола Матвіїв — одинокий лелека поезії”, яка вийшла хоч і невеликим накладом у 200 екземплярів, проте стала помітною подією літературно-культурного життя не лише нашого краю, а й вивела ім’я Миколи Матвіїва, так би мовити, з периферійного контексту, чому, зокрема, сприяли й публікації письменника Василя Горбатюка в останні роки в “Літературній Україні”, журналі “Дзвін”…
Б.Демків