Пам’яті видатного українського музиканта, диригента, композитора, педагога львів’янина Миколи Колесси (на фото) була нещодавно присвячена концертна програма у великому залі обласної філармонії. Поряд з вершинним твором композитора Другою симфонією звучав Концерт для віолончелі з оркестром сі-мінор Антоніна Дворжака, чим вшановувався внесок Колесси в диригентство як автора практичного посібника, невтомного пропагандиста творів вітчизняної та зарубіжної музики, зрештою, як одного з засновників національної диригентської школи.
Пам’яті видатного українського музиканта, диригента, композитора, педагога львів’янина Миколи Колесси (на фото) була нещодавно присвячена концертна програма у великому залі обласної філармонії. Поряд з вершинним твором композитора Другою симфонією звучав Концерт для віолончелі з оркестром сі-мінор Антоніна Дворжака, чим вшановувався внесок Колесси в диригентство як автора практичного посібника, невтомного пропагандиста творів вітчизняної та зарубіжної музики, зрештою, як одного з засновників національної диригентської школи. Звернення саме до твору чеського композитора є найдоречнішим. Адже в ньому прослідковується історичний ланцюжок спадкоємності: учень Дворжака Вітезслав Новак навчав у Празькій консерваторії Миколу Колессу, серед учнів якого — Юрій Луців, народний артист України (він диригував того вечора Хмельницьким академічним симфонічним оркестром), котрий у свою чергу як професор Львівської національної музичної академії ім. М.Лисенка виплекав чимало знаних диригентів, як-от Стефан Турчак. Навчався у Луціва і нинішній головний диригент камерного оркестру обласної філармонії Олександр Драган.
Симфонічний оркестр і соліст, доцент Львівської музичної академії, лауреат міжнародного конкурсу Тарас Менцінський були гідні визначного досягнення чеського класика. Створення контрастів в усіх трьох частинах Концерту і головне — їх непомітні, чимраз інакші метаморфози — одна з найцікавіших його прикмет.
Збагнути особливості композиторської творчості Колесси, обмежуючи її лише напрямом львівського неоромантизму з орієнтацією на карпатську інтонаційну палітру, здається замалим. Насамперед це може стосуватися Другої симфонії композитора, виконання якої посіло чільне місце у програмі. Не просто, але приманливо розпізнати її глибинний сенс, докорінно відмінний від колись загальнооголошеного, як сказав в одному інтерв’ю, заслужений діяч мистецтв України, художній керівник академічного симфонічного оркестру Хмельницької філармонії Сергій Леонов: “Слід не слухати музику, а слідкувати за нею”.
Саме таку чудову нагоду надає свіжа і несподівана інтерпретація цієї партитури Юрієм Луцівим, бо інакше то була би музика заради музики, не варта півгодинної невпинної уваги. Сюжет симфонії отримує у диригента змістовне ідейно-художнє розкриття, не спричиняючись до простого чергування ілюстративних епізодів.
І тоді перша частина вимальовується як навала десь здалеку на рідну землю чужинських чобіт; перші принади нового співжиття, насильство, людський спротив, бездоказові знищення і заслання. Драматична пружина нагнітання страху ні на мить не припиняє зловісного стискання. Мелодика другої частини має в собі сліди плачу тих, хто ще залишився, про тих, хто у далеких холодних (це відчутно уособлюють мідні плюс незворушливість літавр) краях. Безмежна скорботність, з вкрапленнями фольк-цитат. Третя частина — традиційне скерцо. Своєрідно гіпертрофовані танцювальні наспіви. В музичній мові переважають утерті штамповані інтонації. Остання частина — знову сонатне алегро, як і в першій частині. Триває жертовна боротьба зі злом. Оддалік чути закличну трембіту, в коді повторюється головна партія — тема як враження на близьку перемогу. І все ж таки фінал сприймається радше зі знаком запитання…
Двома днями раніше в органній залі обласної філармонії була представлена нова програма інструментального тріо “Фляутандо” у складі Ольги Малик (скрипка — цариця музики), Максима Заводного (гітара — найдовірливіший з усіх музичних інструментів), Тараса Малика (флейта — найдавніший інструмент нашої планети). Саме від неї походить назва ансамблю: “фляутандо” італійською означає “наслідуючи флейту”.
З часу створення в серпні 2010 року сценічна історія “Фляутандо” знаменувалася пам’ятними проривами в репертуарі, цьому найкраще слугував і добірний музичний матеріал, до якого звертаються молоді музиканти. А приємні зовнішні дані, вкупі з наявними культурою, художнім смаком і непідробним шармом, зробили їх улюбленцями публіки. Не став винятком і цей вечір-презентація дебютного аудіо-диска з пахучою назвою “Букет квітів”. Як і годилося, першими прозвучали три ноктюрни “Нічна музика”, “Букет” німецького композитора першої половини ХІХ століття К.Блума: розкішна, трохи вередлива “Троянда”, “Лілея” — галантно-ніжне скерцо з милозвучним дуетом скрипки і флейти плавним вплетінням у їхній перегук гітарних акордів; відверто фіолетова “Фіялка”, прикрашена фантастичною миттєвістю “арфового” звуку арпеджій гітари.
Обидва наступні витончені твори знайшли адекватну інтерпретацію. Під пальцями і з-під губ музикантів одухотворені ноти стрімко заступали одна одну, з точністю та повагою до нюансів. Та чомусь крізь легкість найчистіших, прозорих мелодій відчувалося ствердження неприкритої тривоги… А потім прийшло усвідомлення давно відомого, що в минулому видно лише відблиски сьогочасного. Цінність старовинних п’єс ще і в тім впливі, який вони справляють на нас сьогодні: торкаються струн душі або ні.
Було зрозумілим, що виконавці глибоко перейнялися музикою, поставилися до неї з любов’ю й це надало їм можливість творити натхненно і розкуто. Чи не тому всупереч неписаній традиції вже після першої частини Тріо Й.Крьойтцера “вигулькнули” оплески: слухачі не втрималися від миттєвого вияву вдячності, настільки все пломеніло внутрішньою напругою живої артистичності?
Засоби та прийоми, якими володіють учасники тріо в окремості, різноманітні. Тому стільки співучості і пишного тембрового забарвлення у грі Ольги Малик. Завжди гранично акуратний у гнучкому і м’якому акомпанементі Максим Заводний у міні-соло (Велике тріо Ф.Каруллі) підкорив елегантною вивіреністю динаміки. В такій продуманій грі епізоду підозрюється неабиякий талант. Тендітна флейта в руках Тараса Малика спроможна виразити масу відтінків почуття — ніжність і сміливість, гнів і самоту…
Отже, якнайчастіше вслухаймося в музику, бо в ній таки закодоване саме життя. Але щоби навчитися чути, треба слухати і слухати. Тож до нових зустрічей у концертних залах.
Сергій Бадєєв