Попри постійний зв’язок зі столичним Євромайданом, на якому серед його маніфестантів та оборонців є щодоби й наші читачі, редакція вважає своїм обов’язком організовувати власні репортажі з Києва. Тож День гідності, як завчасу було названо масову маніфестацію на неділю 15 грудня, ми, зрозуміло, не могли пропустити, а наш кореспондент перебував тут уже з суботи.
Попри постійний зв’язок зі столичним Євромайданом, на якому серед його маніфестантів та оборонців є щодоби й наші читачі, редакція вважає своїм обов’язком організовувати власні репортажі з Києва. Тож День гідності, як завчасу було названо масову маніфестацію на неділю 15 грудня, ми, зрозуміло, не могли пропустити, а наш кореспондент перебував тут уже з суботи.
…Власне, у п’ятницю і суботу найактуальнішою темою для обговорення на Євромайдані та й по всій Україні були враження від першого засідання так званого “круглого столу”, який влада, що гріха таїти, зімітувала. Тож не дивно, що українська спільнота на всі лади і з найгострішими оцінками обговорювала цю подію. Попри висновок Олега Тягнибока, якого разом з Арсенієм Яценюком та Віталієм Кличком туди делегував Майдан, про те, що з боку влади це було звичне “бла-бла-бла”, здається, на Банковій, ні, правильніше буде сказати у Межигір’ї, нібито почали виконувати ряд своїх обіцянок щодо відмови від застосування сили (а куди тут попруть спецпризначенці проти тисяч оборонців Євромайдану, як це було вночі 11 грудня?), щоправда, не відмовившись від організації альтернативного антимайдану, куди почали з усієї країни звозити під тиском бюджетників, до яких приєднали “заробітчан” та всіляких тітушок. Другим кроком назад від влади став випуск з-за ґрат вже одинадцяти з затриманих під час подій 1 грудня на Банковій та нібито порушення якихось прокурорсько-процесуальних дій до голови Київської адміністрації Олександра Попова, високопосадовця РНБО Володимира Сивковича та начальника столичної міліції Валерія Коряка, який був нібито відсторонений міністром від обов’язків, водночас їх виконуючи. Зрозуміло, що ці три високопосадовці поки що дістали призначення бути стрілочниками у справі побиття людей під ранок 30 листопада на Майдані, що демонструє і скандал навколо їх свідчень у Генпрокуратурі…
А столиця в суботу особливо жваво обговорює постанову Печерського суду про заборону Віталію Кличку пересуватися Києвом, вже в неділю дізнаємося, що з понеділка Генпрокуратура хоче побачити в себе його в компанії з Яценюком і Тягнибоком, з чого видно знову, що влада не хоче усвідомлювати всенародну сутність руху за євроінтеграцію, який уже два тижні набирає обертів з усіма ознаками революційної ситуації, в якій керівники опозиції ще не факт чи є її одноосібними лідерами, адже основний мотив цього суспільного спротиву набагато принциповіший і глибинніший. Для себе відзначив, особливо під час недільної акції, помітний ріст популярності Петра Порошенка. Звичайно ж, у суботу найбільше пощастить Юрію Луценку, якого Євромайдан привітає тепло з днем народження. Проте порівняно з минулими акціями відчуваються певні зміни градусу емоцій до виступів і цього, і ряду інших відомих політиків, що, вочевидь, пов’язано з тим, що в їх середовищі триває невпинна робота навколо ймовірної відповіді на найважливіше питання сьогоднішнього дня: що далі, якщо влада не поступиться основним вимогам Євромайдану — відставка уряду, негайне підписання Угоди про асоціацію з ЄС у будь-якому форматі й жодних кроків з її боку до Митного Союзу з Москвою?
Виїжджав з Хмельницького в суботу вранці й дорога пролягла тим же маршрутом, що й у автоколони тих “підневільних” маніфестантів з області, які на столицю збиралися мало не явочним порядком й стартували від темпівського круга. У що завтра виллється зворотна реакція на цей адмінтиск, та цих людей по-справжньому шкода по всій країні. Звичайно ж, за винятком тих провокаторів, які їхали до столиці під егідою таких проросійських “яструбів”, як регіонал-нардеп Колісниченко, чиї гнівні й образливі спічі та погрози ще з п’ятниці крутило телебачення. Вже в Києві побачив, що за цією істерикою насправді стоїть доволі масове представництво всіляких тітушок зі сходу та півдня, яких тут під прикриттям міліції підвозили з усієї країни. Один із таких десантів кинувся в очі ще з суботи у районі станцій метро “Либідська” та “Виставка”. В основному, то були чоловіки, деякі напідпитку. Нардеп-ударівець, відставний генерал міліції Віталій Ярема стверджує, що на неділю до столиці було стягнуто до 80 тисяч усіляких формувань силовиків з усієї країни, тож не дивно, що попри загальний піднесений настрій маніфестантів охорона всіх оборонних споруд Євромайдану і в суботу, і в неділю аж ніяк не розслаблялася, хоча й заступала на вахту позмінно, посотенно. Проходити на Хрещатик з будь-якого боку доволі незручно, адже сотні людей змушені вміщатись у вузький двосторонній потік, щоб потрапити безпосередньо на Майдан з боку Бесарабки. Хоча жодних нарікань з цього приводу не доводилося чути навіть у неділю, коли людський потік збільшився в рази. Благо, що вже працювало метро на станціях “Майдан Незалежності” та “Хрещатик”, хоча на виході з підземки до поштамту та на сам майданний простір євромайданівці оберігали барикади. Щоправда, підземний перехід знову запрацював у звичному режимі: тут, як і скрізь на Євромайдані, йшла жвава торгівля у кіосках євросимволікою та національними сувенірами, працювало громадське харчування, грали музиканти, художників не було видно. До речі, на Майдані вже пройшов перший буккросинг (обмін книжками) у вигляді літературних читань, в яких взяли участь відомі літератори, які читали вірші та прозу. З’являються вони вряди-годи і на головному подіумі Євромайдану, де постійно триває мітинг, що чергується концертними виступами відомих митців, які час від часу поступаються священикам, ну, і звичайно ж, саме звідси звучать щогодини, і вдень, і вночі, закличні перші рядки державного гімну “Ще не вмерла Україна”.
У суботу надвечір особливо зворушить молебень до Пресвятої Богородиці і взагалі постійна молитва тут є особливо доречною для підняття духу всіх, хто стоїть на Майдані. Під обід побував з друзями у Патріархії УПЦ Київського патріархату, адже у суботу відзначали день святого Філарета, ім’я якого носить глава цієї шанованої конфесії. До честі Патріарха Філарета, він відмовився від усіх святкових атрибутів свята і під час відправи у Патріаршому Володимирському соборі, і в своїй резиденції. До речі, навколо собору знайшли прихисток десятки автобусів, машин маніфестантів з усієї країни. Залишаються далі їх прихистком і Золотоверхий Михайлівський собор та монастир разом з приміщеннями семінарії, де кілька годин відпочинуть вночі й мої друзі-хмельничани. Дзвони Михайлівського знову били на сполох і в ніч на 11 грудня, коли спецпризначенці почали штурм Євромайдану…
Ще в суботу спробував пройти звичним периметром урядового кварталу: на антимайдан на Європейській з боку Хрещатика не пустили силовики, навіть журналістське посвідчення не допомогло. На Інститутській проник за їх блокпост разом з різними перехожими, щоправда, міліція тут пересунула свій живий редут з перехрестя Банкової та Інститутської до Ольжинської за десятка два кроків від станції метро. Це було їх найбільше завоювання після ночі 11 грудня. І хоч кремлівський рупор в особі небезвідомого і в нас Діми Кисельова коментує появу барикад на нашому Євромайдані відвертими побрехеньками, після подій цієї ночі вони перетворилися в доволі серйозні фортифікаційні споруди, які спроможна зрушити хіба що потужна техніка або ж, зрозуміло, добровільна воля людей, які вийшли на цей Майдан.
Незважаючи на те, що силовики несуть відверту брехню щодо кількості маніфестантів на київському Євромайдані, вже надвечір у суботу на час виходу на його сцену старого складу “Океану Ельзи” тут не було де яблуку впасти.
Недільне Всеукраїнське віче “Маршу гідності” аж ніяк не було меншим за кількістю учасників, ніж ті, що відбулися тут 1 та 8 грудня. Благо, що й небеса по-своєму благословляють цей мирний суспільний здвиг українців, даруючи доволі терпиму, як на грудень, погоду, хоча медикам Євромайдану роботи вистачає. Та тут стоять щодня і щоночі люди з “холодним розумом, сталевими нервами, гарячим серцем”, як образно відобразить один із плакатів маніфестантів загальний настрій Всеукраїнського майдану, слова якого озвучить на мітингу Арсеній Яценюк.
…Під час самої недільної акції старався більше вдивлятися в очі, у вирази облич людей, які прийшли сюди знову і, напевно, готові виходити при потребі ще не раз. Вражали їх зібраність й одухотвореність, а ще радів із зустрічей з багатьма хмельничанами. Мені ж у ці миті не давала спокою інформація з близьких до гаранта джерел, які говорили, що Вік-тор Янукович не збирається поступатися Євромайдану й психологічно досі налаштований на силові дії. Те, що Микола Азаров ще напередодні штурму силовиками Євромайдану 11 грудня публічно називав його “сбродом”, що вже почав повторювати аргументи мракобісів-кликуш, що загрозою ЄС є, не більше, не менше в очах прем’єра, одностатеві шлюби, лише засвідчує, що наші перші владні особи досі неадекватно оцінюють те, що нині відбувається в країні, не усвідомлюють, що енергія цього Всеукраїнського мільйоносилого майдану, яка нині має лише позитивний заряд, спроможна здетонувати у відповідь на силу ще більш потужним виявом спротиву…
А сам недільний мітинг був дуже потужним на суспільні посили від його промовців, насамперед високоінтелектуального змісту, а не на популістські слогани, яких тут також вистачало, особливо після 1 грудня. Виступи колишнього дисидента, єврейського громадського діяча Йосипа Зисельса, філософа та громадського діяча Михайла Брюховецького, науковця Ольги Богомолець, голови кримсько-татарського меджлісу Рафата Чубарова, американських сенаторів республіканця Джона Маккейна та демократа Кріса Мерфі, вручення співачці Руслані громадським діячем Тарасом Возняком відзнаки “За інтелектуальну відвагу”, слово релігійного діяча, архієпископа УГКЦ з Франції владики Романа Гудзяка, прагматичний і водночас емоційний посил Петра Порошенка, якому комітет національного спротиву доручив провести термінові переговори з керівництвом ЄС, енергетичні на позитивний заряд виступи журналіста Віталія Портникова, лідерів парламентської опозиції Віталія Кличка, Арсенія Яценюка, Олега Тягнибока та інших, вочевидь, відповідали настроям більшості учасників віча. Проте ті застереження, які містилися в озвучених тут зверненнях, зокрема з вимогою на адресу Віктора Януковича не підписувати жодних угод з Володимиром Путіним та Кремлем у вівторок, поставили Всеукраїнську акцію спротиву на нову грань протистояння з владою, вихід або ескалація якого стане на порядку денному вже у ці дні…
Зізнаюся, пізно ввечері дорогою додому ці важкі думки не покидали мене. Потішило те, що друзі зателефонували з Хмельницького і повідомили, що тут відбувся доволі велелюдний й “подорослішалий” мітинг. Обдумував на всі лади ключову думку з газети “День”, викладену її редактором Ларисою Івшиною в останньому її номері, про те, що Партія регіонів залишається нині єдиним гачком, який оберігає Україну від падіння в прірву. Доволі контраверсійна це, як на мене, теза, але з нею варто також рахуватися. Хоча мені ближчою стала сентенція, висловлена святим Іоаном Дамаскіним, який, ніби глянувши на нас, сказав ще колись: “Мудрий знає, як чинити навіть там, де він не має жодного досвіду, а нерозумний помиляється навіть у тому, чому його навчено”. Тож чи вистачить у нас усіх цієї мудрості? — запитую себе вкотре у ці дні…
Богдан Теленько
На фото: на Майдан усією родиною!