Напередодні 60-ліття, яке відзначатиме 25 грудня, відомий на Хмельниччині музикант Олександр Тарадай роздумує над прожитими й пережитими роками. Половину з них присвятив роботі в ресторані при готелі “Жовтневий”, що на Проскурівській, 44. Переглядає два диски відеозаписів своїх концертів у ресторані, на загальноміських заходах і дивується тому огрому творчої роботи за ці роки.
Напередодні 60-ліття, яке відзначатиме 25 грудня, відомий на Хмельниччині музикант Олександр Тарадай роздумує над прожитими й пережитими роками. Половину з них присвятив роботі в ресторані при готелі “Жовтневий”, що на Проскурівській, 44. Переглядає два диски відеозаписів своїх концертів у ресторані, на загальноміських заходах і дивується тому огрому творчої роботи за ці роки.
З плином часу змінювався склад адміністрації ресторану, змінювались кухарі, офіціанти. Навіть декількаразово оновлювався інтер’єр залів. А він зі своїми колегами-музикантами В’ячеславом Березовським, Володимиром Романюком та Євгеном Ліпкіним виявили взірцеву постійність та вірність закладу. Всі роки були цілісним творчим монолітом!
Протягом десятиліть Олександр Петрович шліфував виконавську майстерність своїх підопічних, вчив цікавим прийомам гри, освоював нові концертні програми відповідно до вимог часу і клієнтів. І виплекав справжніх професіоналів сцени, творчих однодумців, які розуміють одне одного з півслова, з погляду, поруху руки. І душа повниться гордістю, коли люди щовечора дякують за влаштоване свято, за подаровану радість душі.
Роки, роки!.. І впали вони зернами-піснями в землю життя. І проростали радістю у людських серцях. Душа співає, коли бачить усміхнені, щасливі обличчя гостей, які вдячні за подароване свято, що окрилюватиме їх на подальші звершення, додаватиме снаги й бадьорості в житті. Можливо, це і є його життєве і творче кредо?
А скільки артистичної гнучкості, винахідливості, часом творчого експромту потребує одночасне подвійне амплуа співака і тамади під час весільного дійства! Адже в сучасних умовах — це справжнє театралізоване шоу. Тож від сценічної напруги не одна волосинка посивіла на голові Олександра Тарадая. Тому й передчасно став сивим голубом.
Коли подумки сягає свого дитинства і юності, то в пам’яті зринають батьки — Петро Іванович та Емілія Володимирівна, які, виявивши у сина музичні здібності, відправили його до Волочиської дитячої музичної школи, якою керував Василь Бичак, осягати таїни фортепіанної гри в класі Лідії Бичак. А далі було Хмельницьке музичне училище (теоретичний відділ), де під мудрою опікою Марії Кульбовської разом зі своїм земляком, нині відомим композитором, лауреатом Національної премії імені Т.Шевченка Володимиром Гронським осягав закони класичної гармонії. Володя — у піаністки Елеонори Левіатової, а Сашко — в Жанни Рощиної освоювали навички імпровізації, змагаючись на студентських вечорах у віртуозності гри.
Ще в студентські роки Олександр Тарадай організував і керував вокально-інструментальним ансамблем “Сучасник” при гарнізонному Будинку офіцерів. Вокальною окрасою цього ансамблю була однокурсниця Сашка Галина Воробей, котра згодом стала його дружиною. І гримів ансамбль по всіх усюдах області, даруючи слухачам радість і святковий настрій.
Життя показало молодому музикантові Сашку Тарадаю, що потрібно вчитися далі, тож він вступає до Київського педагогічного інституту (нині — університет) імені М.Драгоманова, де куратором його групи був знаменитий хормейстер, народний артист України, академік, Герой України, головний диригент і художній керівник уславленого Українського народного академічного хору імені Г.Верьовки Анатолій Авдієвський. З теплотою в серці згадує ювіляр ті цікаві роки осягнення вищого пілотажу музикантів на кафедрі музичного виховання.
Уклінно вдячний дружині Галині, яка з двома неповнолітніми діточками дозволяла йому час від часу відриватися від дому на сесії. І нині Галина Олександрівна, працюючи концертмейстером у рідному училищі, постійно допомагає чоловікові в музичній апробації нових пісень і танців, його власних аранжувань і композицій. Бо дотримується правила: перш, ніж виносити твір на публіку, потрібно його озвучити за фортепіано вдома. Отож дружина всі ці роки творчої співпраці була для нього і першим виконавцем, і першим суворим критиком.
А нині в цьому йому допомагає дочка Анна, яка, наслідуючи батьків, закінчила музичне училище імені В.Заремби, Львівську Національну музичну академію імені М.Лисенка та є багаторазовим лауреатом між-народних конкурсів піаністів. Частенько Олександр Петрович щодо оркестровки творів консультується і зі своїм зятем Юрієм Олійником, який працює в австрійсько-українському симфонічному оркестрі “K&K filarmonike”, але навідується на рідне Поділля.
На вершині творчої зрілості Олександр Тарадай не перестає віднаходити нові музичні твори, щоб збагачувати репертуар свого колективу.
Вітаючи ювіляра з 60-літтям, зичимо йому здоров’я, подальших творчих успіхів та снаги, щоб дарувати людям радість!
Микола КУЛЬБОВСЬКИЙ