Спершу до подій у Києві, свідком яких довелося бути нашому кореспонденту особисто з 28 листопада до ночі 2 грудня включно…
Спершу до подій у Києві, свідком яких довелося бути нашому кореспонденту особисто з 28 листопада до ночі 2 грудня включно…
На столичному майдані до подій кривавого суботнього ранку 30 листопада панував піднесений настрій, замішаний на ледь жевріючій надії, що бодай у п’ятницю, 29-го, Віктор Янукович підпише у Вільнюсі Угоду про асоціацію з ЄС, адже ще в четвер зі столиці Литви перший віце-прем’єр Сергій Арбузов доволі впевнено каже про таку можливість попри попередні заяви президента, який в Україні вже говорив цілком протилежне. Після велелюдної недільної маніфестації 24 листопада київський Євромайдан у ці дні назвати масовим ще доволі важко, проте коли країна в п’ятницю дізналася, що Віктор Янукович, не підписавши Угоди з ЄС, став не лише політичним невдахою, а й знехтував волею свого народу, євроінтеграційний градус цієї акції почав різко підвищуватися, найперше, за рахунок столичного студентства та самих киян. Не допомогла й спроба влади з проведенням на Європейській площі альтернативного мітингу, який був явно штучним і вже десь до 15.00 його учасники спішно розійшлися, частина з яких навіть перебралася на Майдан Незалежності. Там організатори постійно діючого мітингу, авансценою якого стало підніжжя колони монумента Незалежності, закликають людей підтягнутися до 19.00, коли з Вільнюса вже прилетять лідери опозиції. Щогодини синхронно звучить Державний гімн України, який натхненно виконують учасники акції, їх кількість до зазначеної години все більшає. Насторожує поява чисельного підрозділу “беркутівців”, які раптово спускаються від Жовтневого палацу і разом з київською міліцією займають позицію на перетині Хрещатика та Інститутської, як стверджували потім міліцейські чини, щоб нібито забезпечити рух транспорту цими автомагістралями.
Озвучення мітингу доволі слабке, тож не дивно, що тут чекали з нетерпінням машини з відповідною апаратурою, які чомусь (?) будуть затримані міліцією і “беркутівцями” саме у місці їх дислокації. Там, власне, відбудеться перше протистояння мітингуючих з цим спецпідрозділом. Тож “леопольдівське” запевнення одного з молодих спікерів мітингу про те, що нібито їх саме вони і запросили охороняти мітинг, м’яко кажучи, виглядає наївно. До крові у цьому ексцесі ще не дійшло, але штовханина була доволі активною, добре, що там наразі з’явились опозиційні нардепи з “Батьківщини” та “Свободи”.
Дійсно, майже на визначений час біля монумента з’явилися Олег Тягнибок, Арсеній Яценюк і Юрій Луценко, які різко засудили дії Віктора Януковича у Вільнюсі, поділилися своїми враженнями від саміту “Східного партнерства”, де керівництво України з фаворита саміту враз перетворилося в політичного аутсайдера. Від них звучать заклики зібратися на Майдані в неділю о 13.00, аби знову засудити дії Віктора Януковича тільки більш чисельною громадою. Віталія Кличка з ними немає, він вирушив до Львова, який уже оголосив себе “територією без Януковича”. Юрій Луценко акцентує увагу на тактичних моментах акції, повторює тезу про єдиного кандидата, зрозуміло, на майбутніх президентських виборах, та каже про створення структури польових командирів Майдану за прикладом 2004-го вже серед студентства, масова присутність якого тут надихає, але й насторожує, бо видимої організації в самій акції не проглядається, з огляду на можливі провокації, ймовірність яких буквально витає у повітрі. Міліціонери вже стоять по периметру майданчика навколо несформованого до кінця каркаса столичної ялинки, яка буквально через декілька годин стане кривавою…
Але ввечері тут усі ще тішаться відносним спокоєм, навіть не зважають на явну провокацію з організацією невеличкого антимітингу біля меморіальних Лядських воріт, на яких височить золотава статуя Архістратига Михайла — покровителя Києва, який того вечора захистив-таки всіх цих людей. Цей провокативний майданчик з великим монітором, добре озвученим мікрофоном на маленькій сцені, з якої виступали якісь підозрілі персонажі від освіти, пенсіонерів і де транслювалися провокативні відео, не зачіпає учасників цієї масової акції, які не помічають або не захотіли помічати цієї явної провокації. Мені здається, що після протистояння з машинами для озвучки “беркутівці”, яких відвели у двори, ніби чекали спровокованих кимось сутичок саме біля цього лжемітингу, біля якого тусувалося кілька десятків підозрілих людей, яких дехто сприймав навіть за своїх.
Дуже шкода, що “досвідчені польові командири” Майдану 2004-го не прорахували цієї провокативної ситуації, адже “рушниця” у вигляді спецпідрозділу “Беркута” на той момент уже була знята зі “стіни” тих, хто готував тут криваву акцію під ранок. Принаймні, хтось із нардепів мав би залишитися на ніч з безборонними студентами та активістами Майдану, які тут розмістились. Але все це нині вже з царини здогадок і версій, бо те, що відбулося суботнього ранку о 4.00, коли “беркутівці” цинічно і нещадно били це цілком мирне зібрання, знущаючись з розігнаних учасників акції, вишукуючи їх по задвірках далеко за межами Майдану, побачив, на щастя, весь світ, зокрема й Україна, яка у суботу 30-го пробудилася-таки в іншій країні… 
Усі відмовки і виправдання коряків і захарченків та їх підлеглих на всіх рівнях щодо цієї провокації, яку вони здійснили, звучать як цинічна насмішка над нами, адже саме вони давали накази у цій кривавій операції, дублюючи їх, звичайно, з найвищого “верху”, жертвами яких стануть насамперед невинні юнаки та дівчата, які у своїй наївній вірі сподівалися, що цей спецпідрозділ спинить їх щирий слоган “Міліція з народом!” та виконання ними Гімну України. Не вберіг їх і Архістратиг Михайло того ранку на Майдані Незалежності, але через декілька годин взяв під свій покров Михайлівський Золотоверхий собор та монастир Київського патріархату…
Власне, звідси, з Михайлівського собору, в суботу й розпочнеться в Україні та хвиля масового спротиву, від якої стрепенеться не тільки Київ, а й уся країна, адже вже на вечір тут вируватиме багатотисячне море мітингувальників. Щоправда, під ранок тут зібралися лише розігнані й побиті учасники акції з Майдану Незалежності, які забарикадувалися на подвір’ї собору від “беркутівців”, які, видно, й тут вирішили виконувати нічне судове рішення на заяву голови КМДА Олександра Попова про звільнення центрального столичного майдану від тих, хто не дає там нібито встановлювати новорічну ялинку та ковзанку, що було цинізмом влади в абсолюті…
Що ж, кожен з владців та політиків нині вибирає свою політичну ковзанку, правила ковзання на якій донедавна встановлював Віктор Янукович зі своєю командою, яка вже з суботнього ранку почала давати перші тріщини з добровільної й досі не прийнятої відставки голови Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна та виходом з парламентської фракції Партії регіонів Інни Богословської та Давида Жванії…
А того вечора десятки тисяч учасників безперервного мітингу на Михайлівській площі, авансцена якого розмістилася, по суті, на підніжжі скульптурної композиції на честь княгині Ольги, яку відновлено, як і Михайлівський собор, у роки незалежності, що є творінням геніального скульптора Івана Кавалерідзе. Усі чекали узгодження рішення щодо тактики дій від лідерів опозиції Віталія Кличка, Олега Тягнибока та Арсенія Яценюка. Основний їх посил того вечора звівся до того, що вони разом з представниками громадських організацій, зокрема студентських страйккомів, створили комітет національного спротиву (порятунку, опору — так по-різному називають цей орган). А ще прозвучить заклик, аби 1 грудня, у неділю, о 12.00 біля пам’ятника Т.Шевченку зібрати мирну маніфестацію, яка завершиться на Майдані Незалежності і повинна стати безстроковою, доки у відставку не підуть уряд, президент і не буде оголошено перевибори парламенту…
Атмосфера на Михайлівській піднесена і святкова, водії проїжджаючих Великою Житомирською вулицею авто, схвально сигналять, більшість автівок уже прикрашена національними стягами та прапорами Євросоюзу. Активісти роздають листівки з запрошенням до киян на недільну маніфестацію, лампадки, від вогню яких молодь гріє руки, а потім, за прикладом старших, ставить їх до першого в столиці пам’ятника жертвам Голодомору під Михайлівським собором. На подвір’ї собору й монастиря розгорнулися пункти харчування, молодий скрипаль грає національні мелодії, плакатно-гасельній фантазії творчості учасників акції немає меж, перекочував з Майдану Незалежності сюди й плакат “Овоч дозрів — пора збирати!..”
Ну, а на самому Майдані, куди спускаюсь пізніше, по периметру майбутнього ялинкового майданчика, поруч з яким уже з’явився майданчик під ковзанку, стоять міліціянти, з тих, які, щоправда, пробували рятувати молодь, над якою знущався під ранок підрозділ “беркутівців”, про яких кажуть, що підвезли їх з інших регіонів, нібито з Криму, що цілком імовірно, хоч їх командир, який давав коментарі того, що сталося, по телевізії, говорив непоганим українським суржиком. Навколо периметру цього майданчика металеві щити, обклеєні гаслами, перехожі пробують усовістити міліціянтів, дехто фотографується на фоні “зачищеного” Майдану та несформованого каркасу ялинки, біля якої була пролита невинна кров, що вже увійшла в історію…
У неділю в моїй маршрутці №412, яка їде з мікрорайону Корчувате до площі Льва Толстого, майже половина пасажирів — учасники маніфестації. Об 11.30 тут, біля пам’ятника Кобзареві, вже ніде яблуку впасти, біля його підніжжя триває імпровізований мітинг.
Озвучки тут ніякої, окрім мегафонів, люди очікують, що звідси й почнеться хода, проте лідери опозиції очолять колону на Володимирській біля університетської наукової бібліотеки, де стояли машини із звуковими підсилювачами, звідки й подаються команди до руху багатотисячної колони, яка вбирає в себе вже не десятки, а сотні тисяч людей, котрі приєднуються до маніфестації впродовж її руху вниз бульваром Т.Шевченка, далі ліворуч біля Бесарабки Хрещатиком аж до Майдану Незалежності, де з ініціативи КМДА рішенням суду заборонено будь-які масові акції (!). Поки голова колони наблизиться до Майдану, там уже буде розчищено все навколо каркасу ялинки, яку невдовзі прикрасять національними, євросоюзними та партійними стягами. Маніфестація зі скандуванням “Ганьба!” пройде біля самотньої групки міліціонерів, які обступили колом пам’ятник Лєніну, про який дехто згадає вже ввечері…
До колони, яка заполонила Хрещатик, суцільним потоком, мов стрімкі ріки, приєднуються колони з вулиць Богдана Хмельницького, Прорізної, Інститутської. Комунальники встигають забрати з Майдану старенького самоскида КамАЗ, що було схвально зустрінуто учасниками акції.
13.05. Передня частина колони маніфестації перейшла перетин вулиці Інститутської, але зупинилася на півдорозі до Європейської площі. Машини з озвучкою стали на Хрещатику навпроти монумента Незалежності і перетворюються на імпровізовану трибуну, тут і буде центр мітингу, проте майже годину налаштовується потрібної сили звук. Поруч зі мною величезне полотнище прапора Євросоюзу. Відчувається, що й самі організатори акції не були готовими до такого стрімкого розвитку подій і, мабуть, не чекали, що такою масовою буде підтримка їх закликів: називається спершу цифра 350, потім 500 тисяч, далі фахівці скажуть, що тут було разом до мільйона людей, яких турбувала, мабуть, не лише проблема євроінтеграції України, а обурив цинізм влади, яка пролила невинну кров. Віктор Янукович невдовзі скаже, що опозиція нібито прикривається дітьми, та там зранку в суботу були люди різних поколінь, і студентська пора, Вікторе Федоровичу, вже вік свідомого громадянина, як і солдата в армії…
Звучать виступи керівників опозиційних партій, відчуваються деякі розходження у їх наголосах щодо можливих дій, від студентів слово бере один із їх лідерів Богдан Коваль, з ентузіазмом маніфестанти зустрічають виступи лідера польської опозиції Ярослава Качинського, віце-президента Європарламенту Яна Томбінського, голови кримсько-татарського меджлісу Рафата Чубарова, з особливою пошаною вислуховують звернення комітету “Ініціатива Першого грудня”, а потім уже безпосередній виступ архієпископа УГКЦ, Блаженнішого Любомира Гузара, який представляє заразом цю громадянську інституцію від імені релігійних діячів. Як напуття всім, звучать його слова, що ніби повторюють відомий вислів Папи Римського Івана Павла ІІ: “Не бійтеся”, який в інтерпретації Блаженнішого звучить: “Не бійтеся робити добро!..”
Мітинг триває, Олег Тягнибок нагадує про 22-і роковини тріумфального незалежницького референдуму в Україні, повідомляє, що вже захоплено приміщення Київради та КМДА й те, що маніфестанти вступили в Будинок профспілок. Скориставшись підземним переходом на Майдані, де вирує своє життя, прямую до Київради, де кидаються у вічі розбиті вікна, хоча штурм її йшов тільки через двері. На той час міліцію вже відтіснили на подвір’я, а Київрадою ходить немало екскурсантів-маніфестантів, деякі покидають приміщення, коли чують, що міліція готується до штурму, аби витіснити усіх “чужих” зі святая святих столичної влади. Спостерігаючи за діями кількох сотень міліціянтів у дворі КМДА, розумієш, що вони не готові до такої рішучої дії без додаткової команди. Власне, того дня правоохоронців у центрі столиці не видно, окрім хіба що Адміністрації Президента, де на той час уже триває її облога з боку вулиці Банкової.
…На Банковій — стійкий та їдкий запах сльозогінного газу. Власне, скориставшись тривалим моментом фактичної тиші на мітингу від його організаторів на Хрещатику, де не було ще належної озвучки, тисячі маніфестантів, котрі зосередилися на Інститутській та біля Жовтневого палацу чи то з власної ініціативи, чи то з “підказки”, як їх офіційно нині називають “радикально налаштованих молодиків”, приписуючи цю дію активістам скандально відомої організації “Братство”, рушили до президентської адміністрації на Банковій, де почався той показаний в усіх телероликах штурм, що тривав упродовж кількох годин. Хоча нині вже доволі фактів і про те, що починали цей штурм підсадні провокатори зі спецпідрозділів. “Беркутівці” та інші міліцейські підрозділи стояли там у повній захисній амуніції та бойовій готовності, “успішно” справляючись зі своїм завданням, особливо тоді, коли після тривалого “чекання” одержали команду очистити Банкову аж до перехрестя на Інститутській. У той момент там сили “штурмуючих” вже були явно поріділими, багато з них повернувся на Майдан, як і не було тут видно вже явно постановчих картинок з отими “молодиками”. Маю моральне право стверджувати це, бо “промоніторив” ситуацію на місці, наковтавшись добряче сльозогінного газу, підійшовши впритул до лінії протистояння, яке на той час було вже не настільки активним, аби з такою цинічною жорстокістю кидати “беркутівців” на цих людей, у переважній більшості цілком мирних, які були більше глядачами, ніж учасниками цього штурму. Вишколені спецназівці били нещадно усіх підряд і найбільше чомусь дісталося журналістам і навіть випадковим людям у приміщенні Спілки письменників, куди вони також чомусь увірвалися. Мені ж просто пощастило не зіткнутися з цими хлопцями у дворі приміщення парламентських комітетів, де промивав очі і яке покинув за якихось десяток хвилин до цинічної атаки “Беркута” через те, що пішов вивчати “оборону” Адміністрації Президента з боку театру ім. І.Франка, де шансів для її прориву таки не було, а маніфестанти лише знимкувалися на фоні спецназівців за залізною огорожою. Власне, багато таких любителів фотоекстриму потрапили під їх кийки на Банковій. Цинічні сцени розправ над маніфестантами, які потрапили нині у телевізійні новини, шокують не менше, аніж ті, що проілюстрували “законослухняність” цих спецпідрозділів на Майдані в суботу вранці. Чому на Банковій протестанти не послухали вмовлянь Петра Порошенка, Миколи Катеринчука, інших парламентаріїв під час ескалації там протистояння, — запитаєте? На жаль, їх авторитету було замало, адже у таких критичних ситуаціях для цього потрібна, думаю, інша моральна харизма. Добре, що згодом туди підтягнулися і Віталій Кличко, й Олег Тягнибок, й афганці, які, хоч із запізненням, зняли там напругу…
Та хто б там і що не говорив про цю протестну акцію на Банковій, саме вона стала сигналом для організаторів Євромайдану встановити барикади по його периметру, більш чітко відпрацювати його охорону, адже стало зрозуміло тепер уже всім, що влада насправді може піти на будь-які акції розправи над його учасниками в Києві.
У понеділок та вівторок учасники Майдану у столиці заблокували приміщення Кабміну, Верховної Ради, яка не відправить у відставку уряд, до Києва під’їжджають нові волонтери з усіх куточків України, переважно з західних областей, хоча зрозуміло, що найбільша відповідальність за долю Майдану лягла на українських громадян зі столиці.
Як передають наші джерела, на Майдані та Хрещатику і в середу все проходить поки що без ексцесів, оптимізму в учасників Майдану вистачає, хоча серед них курсують різні чутки про ймовірні сценарії протистояння з владою.
На жаль, з тієї інформації, що йде з кіл, наближених до президента Януковича, стає зрозумілим, що влада не усвідомлює до кінця, що відбувається нині в Україні, й не готова сісти за стіл відповідальних переговорів з лідерами опозиції та Євромайдану…
Богдан ТЕЛЕНЬКО
Фото з сайтів zik.ua, zz.te.ua та Олександра Перевозника, ЛІГАБізнесІнформ