Цикл літературно-художніх читань “Петербург Срібного віку” розпочали Російський культурний центр і товариство російської культури “Русь” разом з обласною бібліотекою для юнацтва. Його організатори запрошують хмельничан до віртуальної прогулянки аристократичним центром Петербурга, у декораціях якого розігрувалася містерія найдивнішого періоду російської культури, який ще називають російським культурним ренесансом. Срібний вік пов’язаний з плеядою яскравих творчих особистостей в усіх сферах мистецтва: літературі, музиці, архітектурі, скульптурі, живописі, балеті, театрі, а також у філософії. Імена Блока, Ахматової, Дягилева, Шагала, Коровіна, Врубеля, Станіславського, Таїрова, Рериха, Нижинського, Мухиної, Коненкова, Єсеніна, Рахманінова, Скрябіна, Бердяєва, Розанова та багатьох інших увійшли до пантеону світової культури.
Цикл літературно-художніх читань “Петербург Срібного віку” розпочали Російський культурний центр і товариство російської культури “Русь” разом з обласною бібліотекою для юнацтва. Його організатори запрошують хмельничан до віртуальної прогулянки аристократичним центром Петербурга, у декораціях якого розігрувалася містерія найдивнішого періоду російської культури, який ще називають російським культурним ренесансом. Срібний вік пов’язаний з плеядою яскравих творчих особистостей в усіх сферах мистецтва: літературі, музиці, архітектурі, скульптурі, живописі, балеті, театрі, а також у філософії. Імена Блока, Ахматової, Дягилева, Шагала, Коровіна, Врубеля, Станіславського, Таїрова, Рериха, Нижинського, Мухиної, Коненкова, Єсеніна, Рахманінова, Скрябіна, Бердяєва, Розанова та багатьох інших увійшли до пантеону світової культури.
Географія саме Петербурга напрочуд багата на творчі вогнища адрес, де мешкали новатори мистецтва і збиралися їхні однодумці: “Фонтанний дім” Ахматової, “Дім Мурузі” Мережовського і Гіппіус, “Башта” В’ячеслава Іванова, кафе “Бродячий пес”, квартири-музеї Лева Гумільова, Олександра Блока, Михайла Кузьміна та інші знакові місця.
Першу зупинку у цій прогулянці минулої неділі учасники читань зробили на розі Літейного проспекту і вулиці Пантелеймонівської, де під номером 24 височить так званий “Дім Мурузі”. До революції тут мешкало подружжя Мережковського-Гіппіус (на фото), яке заснувало у своїй квартирі літературно-філософський клуб, де збиралася тодішня столична богема.
Цей будинок асоціювався насамперед з літературною течією, котра дістала назву “символізм” і була перенесена з Франції. Її засновником у Росії вважався Валерій Брюсов, його соратниками стали Інокентій Анненський, Федір Сологуб, Дмитро Мережковський, Зінаїда Гіппіус, Костянтин Бальмонт, а молоде крило склали згодом Анна Ахматова, Сергій Єсенін, Марина Цвєтаєва. Вони вважали, що художник повинен створювати нове мистецтво з допомогою символів, які здатні краще виразити настрої та почуття, повернути віру в Бога, досягти вищої гармонії.
У своїх віршах символісти використовували екзотичні рими та форми, шукали незвичні образи. На тлі тодішньої тьмяної літератури їхні творіння дивували небаченою яскравістю, пробуджували нові почуття в середовищі ліберального суспільства, яке перебувало в передчутті великих революційних змін. Натомість для переважної більшості населення їхні твори були незрозумілими та не сприйняті. Зрештою, це й призвело до трагічного кінця більшість творців Срібного віку.
Мистецтвознавці обмежують Срібний вік 1880-1921 роками, хоча дехто продовжує його до 1930 року — часу загибелі Володимира Маяковського. Але “срібні” митці творили й далі — в еміграції, в Росії працював МХАТ Станіславського і Немировича-Данченка, діяли театри Таїрова, Мейєрхольда, Вахтангова, писали картини Грабарь, Юон, Кустодієв…
Класики російського символізму Дмитро Мережковський та Зінаїда Гіппіус — особлива сторінка в історії Срібного віку. Серед усіх емігрантів, ідейних ворогів більшовизму до радянського читача вони потрапили найостаннішими з періоду горбачовської перебудови. Причиною цього була їхня активна запекла боротьба проти нової влади у Росії, яка привела їх спочатку до співпраці з урядом Пілсудського у Польщі та вождем тероризму Борисом Савінковим, а згодом з середовищем білої еміграції у Парижі. Дмитро Мережковський навіть бачив визволителями Батьківщини Мусоліні та Гітлера, погодився виступити влітку 1941 року на радіо фашистської Німеччини, вихваляючи “лицарів” третього рейху…
Але починали вони своє творче життя з іншими настроями, були високоосвіченими зразками вишуканої культури. Особливо виразною була Гіппіус: своєю зовнішньою епатажністю в одязі, поведінці. Де в чому її наслідувала згодом Анна Ахматова, часто шокуючи знайомих. Гіппіус була талановитою поетесою, значно яскравішою власною творчістю за свого чоловіка, який був більше відомий як романіст. Її гострих, безжальних рецензій боялися тодішні літератори, напутнє слово ставало перепусткою у великий світ, як, наприклад, для Олександра Блока та Осипа Мандельштама. Її називали “декадентською мадонною” за яскраву зовнішність і вплив на літературний процес. Відчуття часу в них обох було напрочуд тонким. Вони з захватом сприйняли Лютневу революцію, хоча розуміли слабкість Тимчасового уряду. Водночас одразу передбачили майбутній трагізм Жовтневого перевороту.
Характерно, що вихваляння вождів фашизму, яке не сприймала і Гіппіус, відштовхнуло від її чоловіка емігрантське середовище. Він гостро переживав свою зраду і невдовзі помер. Зінаїда Гіппіус пережила його на чотири роки і померла у вересні 1945 року. Разом вони прожили 52 роки і поховані поряд на кладовищі Сен-Женев’єв де Буа у Парижі.
Цікаво, що “Дім Мурузі” і після революції та війни не втратив свого творчого подиху: у ньому 13 років дитинства провів письменник Даниїл Гранін, а з 1955 до 1972 року до примусового вислання за кордон проживав Нобелівський лауреат поет Йосип Бродський.
Володимир РАЗУВАЄВ