З часу здобуття незалежності ми постійно говоримо про громадянське суспільство, але що воно таке більшість українців так і не може зрозуміти. Сподіваємося, наша розмова з координатором громадсько-політичного руху “Гідність”, депутатом обласної ради Олегом Демчуком зацікавить наших читачів.
Наше досьє:
Олег Демчук народився 1971 року в Кам’янці-Подільському. Закінчивши школу, вступив у місцевий педагогічний інститут. 11 років присвятив педагогіці, працюючи вчителем української мови та літератури в ліцеї №18. Працював і заступником Кам’янець-Подільського міського голови з гуманітарних питань. Закінчив Українську школу політичних студій і пройшов стажування у Страсбурзі, а згодом навчався в Ньюпортській бізнес-академії. Організатор чималої кількості культурно-мистецьких та громадсько-політичних проектів, серед яких — відомий фестиваль “Terra Heroica”. Депутат Хмельницької облради, координатор руху “Гідність”. Лауреат премії ім. Якова Гальчевського “За подвижництво у державотворенні” у номінації “Громадський діяч” 2013 року. Має двох синів.З часу здобуття незалежності ми постійно говоримо про громадянське суспільство, але що воно таке більшість українців так і не може зрозуміти. Сподіваємося, наша розмова з координатором громадсько-політичного руху “Гідність”, депутатом обласної ради Олегом Демчуком зацікавить наших читачів.
— Олеже Віленовичу, в чому, на вашу думку, полягають хиби вітчизняної стратегії розбудови громадянського суспільства?
— Вважаю, що це палка з двома кінцями. Адже ті з нас, хто хоче створювати певні громадські об’єднання, повинні керуватися здоровими амбіціями, а не просто бажанням виграти якийсь міжнародний грант, використати його гроші, а потім залягти до наступного траншу. Ми повинні брати на себе відповідальність за власні слова та вчинки.
Розмірковуючи над цією проблемою, малював собі схему, яка ґрунтується на чотирьох складових. Перша — незалежне громадянське суспільство. Друга складова — незалежні засоби масової інформації з вільним доступом до інформації та забезпеченою свободою слова, а не з сучасною олігархічно-клановою системою. Третя — незалежна судова система. І останньою складовою є національно орієнтована економіка. Якщо ми зможемо поєднати ці складові, то апарат влади виконуватиме лише адміністративні функції, як, наприклад, у Швеції чи Норвегії. Працює економіка, вона продукує товари, платяться зарплати й податки, громадянське суспільство виконує власні функції, ЗМІ повідомляють про проблеми, а суди вершать правосуддя. Це і є модель успішної держави.
— Напередодні можливого підписання Угоди про асоціацію Україна-ЄС перед нами вкотре постає геополітичний вибір між західним та східним векторами розвитку. Якщо говорити про цей вибір у контексті розбудови громадянського суспільства, який із шляхів може найбільше сприяти цьому? Чи це, власне, проблема самих українців?
— Нині в Україні існує небезпека підміни громадянського суспільства його клоном. Мені здається, що нинішня влада змавпувала цю систему з Росії. Коли Путіна почали критикувати, що в нього немає громадянського суспільства, він створив громадські організації та молодіжні рухи. Так, і в нас є різні громадські ради при обласних, міських, районних державних адміністраціях — це фактично клони, які годуються, грубо кажучи, з рук влади й тому ніколи не підуть проти неї, завжди будуть схвалювати будь-які її рішення. А ось європейський вибір допоможе позбутися таких клонів, оскільки існує кілька конкретних вимог, які стосуються прав і свобод людини й повноважень громадянського суспільства.
— Тоді як потрібно реагувати на подібні клони незалежним громадським організаціям як, наприклад, ваша “Гідність”?
— Свого часу мені довелося очолювати чотири абсолютно різні за філософією та способом діяльності громадські організації. Це зокрема, “Центр освітньої політики”, який існував завдяки закордонним грантам; “Ратуша”, яка мала за мету проведення в Кам’янці-Подільському фестивалів; “Український народний дім”, в якому ми спробували зробити щось середнє між хмельницьким Народним Домом, котрий очолює Зоя Діденко, та чернівецьким, який є консорціумом громадських організацій, але нам, на жаль, цього не вдалося. Наступним кроком став рух “Гідність”, який був офіційно створений у 2011 році, але рішення про його започаткування було прийнято ще у грудні 2010 року в День місцевого самоврядування. Тоді було вирішено, що потрібно щось робити в місті, щоб не допустити наступу на громадянські права та свободи. Так, ми, кам’янчани, створили конгломерат, у який входили деякі політичні партії та кілька десятків громадських організацій. Але, підкреслю, це не консорціум політичних партій, як дехто хоче зобразити “Гідність”.
— В чому, на ваш погляд, полягає секрет успіху руху “Гідність”?
— Так, у рамках акції “Подаруй бібліотеці книгу” нам вдалося зібрати літератури на 40 тисяч гривень. Тільки члени руху зібрали книг на 15 тисяч, а ми ще й підключили знаних особистостей, як-от Володимир В’ятрович, Андрій Курков, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Іван Малкович. Всі, хто приїжджав у Кам’янець-Подільський із презентацією своїх книг, знали про нашу акцію й дарували книги. Це робили навіть цілі видавництва, наприклад, “Смолоскип”, “Абетка”, “А-ба-ба-га-ла-ма-га”. Ця акція мала ще й глибокий громадсько-політичний підтекст. Окрім того, що дарували книжки, ми боролися за перейменування місцевої бібліотеки іменем Кості Солухи, одного з керівників “Просвіти”, який чимало зробив у Кам’янці для культури та медицини.
Знаєте, нам повірили. Нас підтримували люди, які приносили на акції сто гривень, хтось тисячу, хтось — п’ять тисяч. Ми, звичайно, звітували, на що і в якому розмірі пішли ці кошти. Якщо це був фестиваль “Остання столиця”, то ми прозвітували, у скільки обійшлася оренда сцени, звукового обладнання, скільки заплатили гуртам тощо.
Коли проводили концерт із Ніною Матвієнко “Різдво у вишиванці”, ми взагалі нічого не потратили: зробили рекламну акцію, запросили Ніну Митрофанівну, яка приїхала із гуртом Костянтина Чечені, й продали 360 благодійних квитків по сто гривень. На зібрану суму ми частково покрили затрати на проведення концерту й купили для дітей-сиріт різний інвентар, наприклад, зимові костюми, для деяких дитячих садків холодильники, гойдалки тощо.
— У рамках руху був створений і проект “Кам’янець-Подільський клуб української інтелігенції”, який, зокрема, запросив письменника Юрія Андруховича та польський гурт “Карбідо” в рамках їх все-українського туру з медіа-виставою “Абсент”. У нашій області такі події є рідкісними. Розкажіть, будь ласка, про цей проект.
— Відверто кажучи, майже за три роки ми змогли виховати власну публіку. В результаті нам вдалось організувати зустрічі з письменниками братами Капрановими, які, до речі, нещодавно відвідали нас і з “Ілюстрованою історією України”. Також ми запрошували Володимира Білінського, автора бестселерів “Країна Моксель, або Московія” та “Москва Ординська”. Люди приходять і їм це цікаво.
До речі, 29 листопада спільно з агенцією “АртПоле” плануємо турецьку вечірку, щоб кам’янчани зрозуміли сутність турецької культури, з якою пов’язана історія національна. Після того ми плануємо знову організувати концерт із Ніною Матвієнко. Також у нас запланована зустріч із Андрієм Курковим.
Розмовляв Андрій ЯЩИШЕН