Місто Проскурів і село Гречани німецькі фашисти захопили 8 липня 1941 року. Після перших днів окупації майже одночасно в Гречанах створюються дві підпільні групи. Організатором і керівником однієї з них стала місцева жителька Вільгельміна Рушковська. В різних документах, книгах, статтях її прізвище пишуть по-різному: в одних — Ручковська, в інших — Рушковська.
Місто Проскурів і село Гречани німецькі фашисти захопили 8 липня 1941 року. Після перших днів окупації майже одночасно в Гречанах створюються дві підпільні групи. Організатором і керівником однієї з них стала місцева жителька Вільгельміна Рушковська. В різних документах, книгах, статтях її прізвище пишуть по-різному: в одних — Ручковська, в інших — Рушковська.
Дочка Вільгельміни Іванівни Чарміана Новицька, з якою ми зустрілись у липні цього року, одразу нас виправила: “Прізвище мами Рушковська”.
Чарміані Володимирівні 81 рік, в неї прекрасна пам’ять, яка зберегла донині трагедію і героїзм своєї сім’ї.
“Жила щаслива сім’я: тато, мама і троє дітей — син і дві дочки. Здавалось, що так буде завжди. Але в 1938 році все змінилось, — розповідає жінка. — Страшні події зруйнували щастя нашої родини. Мама стала вдовою, а ми — сиротами”.
Володимир Антонович Новицький, чоловік Вільгельміни Іванівни, машиніст депо Гречани 3-го Жмеринського експлуатаційного відділення був заарештований 26 квітня 1938 року дорожньо-транспортним відділом НКВС станції Проскурів. Чарміана Володимирівна показала довідку Державного архіву Хмельницької області від 13.01.2006 року, в якій записано: “Решением тройки при Киевском облуправлении НКВД УССР от 20 сентября 1938 года по обвинению по ст. 54-10, 54-11 УК УССР в принадлежности к контрреволюционной организации “ПОВ” (Польская организация войскова) и антисоветской агитации гр. Новицкий осужден к расстрелу с конфискацией лично ему принадлежавшего имущества. Приговор приведен в исполнение 25 сентября 1938 года.
На основании постановления президиума Хмельницкого областного суда от 24 июня 1958 года гр. Новицкий В.А. реабилитирован посмертно.
Основание: ф. Р-6193, п.-12, д. П-6524, лл. 6, 7, 8, 36, 39, 40, 82”.
У цьому ж 1938 році 14 жовтня був заарештований і безпідставно звинувачений та розстріляний у застінках НКВС батько Вільгельміни Рушковської — Іван Рафаїлович.
Читаємо ще одну довідку. Це документ із військового трибуналу Прикарпатського військового округу від 7 травня 1957 року: “Привлечение к уголовной ответственности гражданина Рушковского И.Р. признано необоснованным, поэтому решение особой тройки УНКВД Каменец-Подольской области от 19 сентября 1938 г. отменено и делопроизводством прекращено за отсутствием состава преступления.
Гражданин Рушковский Иван Рафаилович по вышеуказанному делу реабилитирован”.
Вільгельміна Іванівна довідок про реабілітацію батька і чоловіка так і не побачила. Вона до останніх днів життя була впевнена, що їх підло оббрехали і що самі оббріхувачі вірно служать владі.
Вільгельміна Іванівна не зреклася своїх рідних. Можна уявити її стан на той час: батько і чоловік — вороги народу, засуджені, розстріляні. З цим клеймом життя перетворилося на пекло. На руках у неї залишилися троє дітей: син Чарліз, дві доньки Чарміана і Елеонора, стара мама. А ще — ніякої можливості влаштуватись на будь-яку роботу. Згодом їй пощастить: прийняли в дитячий садочок посудомийкою. Допомогла завідуюча Ганна Лабенська.
З перших днів фашистської окупації дочка і дружина “ворогів народу” Вільгельміна Рушковська визначила свою долю: рішуча боротьба з ворогом. Вона взялася створювати підпільну групу. Прислухалася до розмов сусідів, вивчала настрої знайомих залізничників, колишніх військових. У Гречанах з’явилися військовополонені, звільнені з Раківського концтабору, яких розподілили у сім’ї мешканців і змусили працювати на залізниці. Хто з них відгукнеться на пропозицію стати до боротьби і не зрадить?
Першими у підпільну групу увійшли: Вільгельміна Рушковська — керівник, підпільне прізвисько Матінка, Олексій Виноградов, Блазей Петляк, Олександр Садров (Смалько), Антон Сова, Федір Сметанін.
У них не було ні зброї, ні вибухівки. Зате було величезне бажання скористатися бодай найменшою можливістю, щоб вивести з робочого стану паровози, вагони, залізничні колії. Вони організували зіткнення двох ешелонів на станції, в результаті було розбито два паровози і шість вагонів із німецькими солдатами. Загинули понад 40 фашистів. Інші диверсії були не такі резонансні, але всі — смертельно небезпечні для підпільників.
Вільгельміна Іванівна, її мама і старша дочка Чарміана допомагали військовополоненим, які з’явилися на території села Гречани. Виснажені голодом і хворобами, полонені ледве трималися на ногах. Шматки хліба, варена картопля, буряки, перекинуті їм за колючий дріт, допомагали протриматися. До цієї роботи Рушковська залучила знайомих жінок.
У січні 1942 року між Деражнею і Богданівцями підпільники з її групи зупинили поїзд — був пошкоджений поршневий підшипник. Потяг із вагонами простояв шість годин.
З розмови з Олександром Садровим (Смальком) Вільгеміна Іванівна дізналася, що через нових знайомих він може вийти на зв’язок з підпільним комітетом у Проскурові, й одразу попросила організувати зустріч. Зустрічі з нею шукав і член Проскурівського підпільного комітету Федір Назаров. Розмова була відверта. Вільгельміна Іванівна розповіла трагічну історію своєї сім’ї: про батька і чоловіка, їх арешт і розстріл, про те, як вона не зреклася своїх рідних, вірить у їх невинуватість і про свій вибір у тяжку для Вітчизни пору. Дуже зраділа, що в Гречанах діють ще дві підпільні групи (Пірковського і Васютіна). Внесла пропозицію розподілити напрямки роботи.
Її група — майже всі шляховики, які зможуть влаштовувати диверсії на станції і підходах до неї, виводити з ладу лінії зв’язку, семафори, стрілки.
У підпільній роботі сповна розкрились її організаторські здібності, виваженість та обережність поєднувались із безстрашністю й героїзмом.
Підпільна група Вільгельміни Рушковської брала участь у найбільш резонансних диверсійних акціях гречанських підпільників: висадження в повітря 27 червня 1942 року депо, залізничної електростанції, водокачки та інших.
Через необережність і слабкодухість одного з підпільників почались арешти. Це трапилось на початку 1943 року. В фашистській катівні опинилась і Вільгельміна Рушковська.
Чарміана Володимирівна згадує: “На третій день після арешту хтось із мешканців Проскурова переказав бабусі, щоб вона з’явилася під в’язницею. Знаком з камери була викинута за вікно чорна квітчаста хустка, яку дуже любила мати, та записка з проханням до в’язниці не приходити, а дітей віддати родичам. Бабуся одразу віддала нас у село до рідні”.
Катівні гестапо… Не всі змогли пройти ці випробування. Вільгельміна Іванівна витримала все: побої, тортури з розпеченими гвіздками, затискування пальців між дверима, залякування розстрілом дітей, нагадуванням про батька і чоловіка. А у відповідь одне: “Не знаю”.
Розстріляли Вільгельміну Рушковську 15 травня 1943 року. Вона не видала жодного підпільника.
Похована безстрашна жінка на території військового кладовища на вул. Кам’янецькій.
І тільки 10 травня 1965 року, через 22 роки після розстрілу, президія Верховної Ради СРСР своїм указом нагородила підпільницю орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.
У 1985 році рішенням виконкому Хмельницької міської ради ім’я Вільгельміни Рушковської присвоєне одній з вулиць мікрорайону Гречани. Але про те, що в місті є вулиця Рушковської, Чарміана Володимирівна дізналася лише влітку цього року. З хвилюванням вона розглядала карту міста, вдивляючись у дрібні літери.
Вулиця є, ім’я присвоєне. На карті міста в квадраті 3В є невеличка вулиця, яка ность ім’я Рушковської. Це між вулицями Залізничною і Партизанською. Проте дивна якась вулиця. Жодної таблички з прізвищем Рушковської. Зате є інші: з правого боку вулиці будинки з табличками “вул. Партизанська”, з лівого — “вул. Залізнична”.
Самі мешканці вулиці теж не знають, що живуть на вулиці Рушковської, навіть у списках на виборах вони внесені як жителі Залізничної та Партизанської. І тільки один старенький дідусь згадав, що колись чув, що цій вулиці мали присвоїти ім’я Рушковської, а чому вийшло так, як є, він не знає. До кого звернутися?..
Давайте збережемо пам’ять про героїчну підпільницю Вільгельміну Рушковську не лише в серці, а й у назві вулиці її імені.
Інна ДЖУРИНСЬКА, Галина ГНАТЮК