Чи не здається вам, що навколо тепер уже “основного питання” євроінтеграції України, зрозуміло в контексті підписання (чи ні!) Угоди про асоціацію з ЄС на Вільнюському саміті, затягнулася дивна пауза? Ну, зрозуміло ж, що говоримо про про-блему зі звільненням з-за ґрат Юлії Тимошенко, яка, як мені здавалося, мала б бути вже розв’язана. Невже офіційний Київ вирішив….
Чи не здається вам, що навколо тепер уже “основного питання” євроінтеграції України, зрозуміло в контексті підписання (чи ні!) Угоди про асоціацію з ЄС на Вільнюському саміті, затягнулася дивна пауза? Ну, зрозуміло ж, що говоримо про про-блему зі звільненням з-за ґрат Юлії Тимошенко, яка, як мені здавалося, мала б бути вже розв’язана. Невже офіційний Київ вирішив “пограти на нервах” лідерів країн ЄС та продемонструвати свої, на жаль, непереконливі політичні “м’язи”, затягуючи вирішення цього питання? І до чого тут, даруйте, вся ця гра крапленими політичними картами навколо якихось проектів законів, які, бачите, дадуть можливість у правовій площині розв’язати цю проблему, а заразом і весь цей глибокодумний декор наших владців та політиків, які останнім часом на офіційних зустрічах та на різноманітних телешоу розводяться з питання про те, чи милувати, чи лікувати, чи амністувати Юлію Тимошенко? Даруйте, як на мене, цинізм цих позицій вже явно зашкалює.
Особливо зацікавив вислів декого з цих “авторитетів” про те, що, мовляв, Юлія Володимирівна, ну, просто зобов’язана знову заявити лідерам ЄС, щоб вони підписували Угоду про асоціацію з Україною, навіть незважаючи на те, що вона може і далі сидіти в ув’язненні. Та про це вона вже публічно заявляла, проте чи будуть її слухати в ЄС, якщо в даному випадку йдеться вже не стільки про Тимошенко, скільки про ті європейські цінності у царині прав людини, які є там засадничими?
У хорі таких псевдоінтеграторів чути нині голоси і тих, хто переконує нашу Банкову в тому, що, мовляв, у ЄС Україну будуть брати з Тимошенко у будь-якій ролі: чи у статусі звільненої з тюрми, чи за ґратами. Аргументація з цього приводу звучить, м’яко кажучи, сумнівна і навіть провокаційна. І ось ми вже дочекалися, що ряд лідерів країн ЄС чітко заявили, що без вирішення питання з Юлією Тимошенко вони не підпишуться під Угодою про асоціацію з Україною, і їх можна зрозуміти, адже офіційний Київ вже відверто маніпулює цим питанням.
А провладна ж більшість навіть з цього питання вину покладає на опозицію, яка, бач, не хоче працювати над законами про звільнення свого лідера. Що тут скажеш, окрім того, що політичне лицемірство у даному випадку проявляється в абсолюті. На тих підставах, шановні, за якими судили і садили Тимошенко, у такий спосіб треба звільнити — нині однозначно через процедуру помилування, на що має в нашій країні право згідно з Конституцією лише одна посадова особа — Президент. До речі, мені чомусь думалося, що цей акт справедливості і християнського милосердя відбудеться на свято Покрови Богородиці, а зараз уже й сам гублюся, коли це станеться.
А якщо не помилують, не звільнять Тимошенко? — скажете. Ну, тоді я особисто бачу лише один вихід із цієї історії, коли б Президент України зажадав, аби до кримінальної справи Юлії Тимошенко було долучено провадження до її партнерів з підписання тих несправедливих цін на російський газ перших осіб Кремля — Володимира Путіна та Дмитра Медвєдєва, а заразом і українського екс-президента Віктора Ющенка, адже їх усіх при бажанні можна кваліфікувати як організоване, даруйте, “злочинне угруповання” у тій нашумілій газовій справі.
Погодьтеся, що в подібній постановці питання певна логіка є і сьогодні: і Москві покажемо, що ми не ликом шиті, і Європа зрозуміє, що наше вибіркове правосуддя аж ніяк не має винятків. Ну, а щодо політичних ризиків, то це вже питання до Банкової, бо там, здається мені, з’явилися політичні камікадзе, якщо вони так легко нині можуть легковажити довірою Євросоюзу…