Є певна закономірність у повторюваності життєвих фактів та ситуацій. Маю підстави так стверджувати, бо не раз сам у тому переконувався…
Є певна закономірність у повторюваності життєвих фактів та ситуацій. Маю підстави так стверджувати, бо не раз сам у тому переконувався…
У середині 50-х років минулого сторіччя в Хмельницькому почав розвиватися настільний теніс. У ДСТ “Авангард”, що в парку імені І.Франка, поступово утворилася секція, тренером якої на громадських засадах призначили мене. Я на той час був уже чемпіоном області у своїй віковій категорії. Перші місцеві чемпіонати з цього виду спорту відбулися в 1958 році. Я також брав у них участь і, до речі, вигравав. А за рік до цього, у 1957 році, до секції привели хлопчину — Толю Олійника. Його здібності та надзвичайна працелюбність вражали. Одразу стало зрозуміло, що він досягне успіхів у тенісному спорті. Вже на початку 60-х хмельницького спортсмена включили в збірну команду УРСР, у складі якої він не раз захищав честь України на чемпіонатах СРСР. Але стався конфлікт між юнаком і тодішнім його тренером Леонідом Волковим. Конфлікт був дріб’язковим, але тренер образився, затаїв зло і, користуючись своїми зв’язками, добився дискваліфікації талановитого спортсмена. Захистити його було нікому і так область та місто легко втратили цього спортсмена, а заразом і здобутки в цьому виді спорту. Анатолія Олійника нині вже немає в живих. Значною мірою причиною стала і його дискваліфікація.
Та повернемося в теперішній час. Маємо подібну ситуацію. В 2006 році в секцію настільного тенісу ДЮСШ №3, тренером якої є Віктор Шамовський, записався 14-річний школяр Ваня Архіпов. На той час ветерани міста мали можливість тренуватися в цьому залі разом з дітьми. А, отже, спілкуватися, спостерігати і грати з ними. Ваня вже тоді вирізнявся своїми завзятістю та серйозністю. Мушу зізнатися, мені особисто він нагадав Толю Олійника. З тих пір я за ним спостерігаю. Роки тренувань принесли хлопцю результат: у травні 2013-го він виконав норматив майстра спорту України з настільного тенісу. Ним гордиться рідний вуз, де хлопець навчається, підприємство “Хмельницькгаз”, де працює. Наразі 22-річного тенісиста помітили й у Києві. Його запрошували у Львів як спаринг-партнера на тренувальний збір команди кадетів України, котрі готувалися до чемпіонату Європи, запрошують у Київ, де тренуються провідні гравці України. Тобто Архіпова знають за межами міста й області. На жаль, у рідному Хмельницькому ситуація для молодого спортсмена складається не найкращим чином. Він вимушений тренуватися в невеличкому залі свого університету. Влітку, коли спортивний зал ХНУ був на ремонті, в рідній ДЮСШ №3 Іван змушений був сплатити майже 500 гривень (!?) за кількагодинне тренування. Чи знайдеться ще таке місто в Україні, яке так не цінує тих, хто приносить їй спортивні здобутки? Тим більше, свого корінного жителя, а не запрошеного з іншого міста чи регіону, як це часто буває?! 31 серпня цього року Іван Архіпов не зміг взяти участі у відкритому чемпіонаті міста з настільного тенісу, який проходив в ТК “Європа”, що на вулиці Геологів, 7/1. Саме на честь відкриття клубу “Top-Spin Klub” (подія, вважаю, неординарна!) тут проходили змагання з настільного тенісу. Так-от, незрозуміло з яких причин єдиний майстер спорту з настільного тенісу нашої області не потрапив до числа учасників, які з’їхалися з усієї Хмельниччини. Чому? Пояснень, на жаль, не дав ніхто. Але, міркую, ситуацією хтось керував. Підло й ганебно. Прикро, що такі особи мають відношення до спорту. Образливо за місто, яке мало б підтримати спортсмена, надати йому можливість повноцінно тренуватися. Бо перспектива втратити здібного тенісиста очевидна.
Борис ГНАТЮК, перший чемпіон міста й області з настільного тенісу, кандидат у майстри спорту, суддя національної категорії
На фото: автор з Іваном Архіповим