17 вересня полудня віку досяг знаний на Поділлі археолог, краєзнавець, журналіст та голова обласного осередку Всеукраїнської творчої спілки “Конгрес літераторів України” Володимир Захар’єв.
17 вересня полудня віку досяг знаний на Поділлі археолог, краєзнавець, журналіст та голова обласного осередку Всеукраїнської творчої спілки “Конгрес літераторів України” Володимир Захар’єв.
Ювіляр народився у с. Залісці Дунаєвецького району і виростав у східній околиці села з дивовижною, досі ніким не розтлумаченою назвою Дижма. Археологія захопила його з дитинства. Вже у 7 класі юнак розпочав обстеження території довколо рідного села. Навчаючись у школі, організував однокласників на пошуки старожитностей в околицях Балина.
Для археологічних розвідок знаходив час завжди. Досліджував довколишні поля та береги р. Студениці поблизу сіл Міцівці та Ставище, де трудився після армії, в усьому Дунаєвецькому районі, коли працював в районній газеті “Дунаєвецький вісник”, а згодом в області, поєднуючи захоплення з роботою власкора газети “Є-Поділля” і столичної агенції “Укрінформ” на Хмельниччині.
Поривання молодого краєзнавця підтримали відомий археолог, професор Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка І.Винокур, тодішній декан історичного факультету Л.Баженов, один із кращих трипіллєзнавців Т.Мовша, фахівець з археології бронзи-раннього заліза Ю.Малєєв, який Захар’єву довірив у 1990 році очолити окремий загін його експедиції та самостійно розкопати курган раннього залізного віку в урочищі Лісництво поблизу с. Миньківці та дві гончарні печі XVII — початку XVIIІ століття в урочищі Містисько (с. Велика Кужелева Новоушицького району).
Перша в науковій кар’єрі Володимира Захар’єва публікація “До археологічної карти Дунаєвеччини” з’явилася 1987 року в матеріалах VII Подільської історико-краєзнавчої конференції. 1992 року на їх основі Володимир Анатолійович уклав каталог виявлених археологічних об’єктів рідного району, що став основою книги “Археологія Дунаєвеччини” — першого в області наукового збірника про давню минувшину окремого регіону.
Ставши працівником обласного краєзнавчого музею, Володимир Захар’єв скористався інформацією письменника Сергія Пантюка і у 1992 році розкопав курган кінця ХІ — першої половини ХІІ ст. н.е. біля с. Сокілець Дунаєвецького району. Під насипом у ямі знайшли кістяк чоловіка та фрагменти розтрощеної посудини, у схованці під каменем — язичницький тотем — щелепу свині. Та найсенсаційнішим елементом насипу був викладений довкола поховання кромлех з майже трьох сотень каменів. Досі у поховальних пам’ятках Давньої Русі вони траплялися дослідникам лише двічі. За підказкою місцевих жителів, було локалізовано ще й комбінований підплитово-грунтовий могильник другої половини ХІІ — першої половини ХІІІ ст. в урочищі Батарея. Це була справжня велика удача для археолога-початківця!
Сокілецька давньоруська археологічна експедиція проіснувала десять років. Шанувальники минувшини під керівництвом Захар’єва розкопали шість курганів, виявивши під насипами вісім поховань та 100 поховань на комбінованому підплитово-грунтовому могильнику. Водночас їм вдалося знайти на цьому могильнику розтрощеного християнами кам’яного ідола та залишки спаленої церкви кінця ХІІ — початку ХІІІ століття. В цілому, на території Сокілецького мікрорегіону локалізовано три давньоруські городища, 12 поселень і три могильники.
Поруч з давньоруськими пам’ят-ками експедиція Захар’єва в околицях Cокільця виявила унікальні об’єкти і речі залізного віку. В урочищі Панська Криничка, наприклад, знайдено фрагмент бронзових вудил кінської збруї. Унікальні результати дав курган, який розкопав Захар’єв 1999 року в урочищі Грабова. На його думку, то залишки святилища, приуроченого місячному циклу. Перебуваючи щоліта у Сокілецькому мікрорегіоні, Володимир Захар’єв займався і вивченням інших різночасових об’єктів.
З появою на Хмельниччині навесні 2008 року обласного відділу ДП “Подільська археологія” охоронної археологічної служби України, Володимира Захар’єва запросили до його складу: спочатку науковим співробітником, згодом керівником цього підрозділу за сумісництвом, а з вересня 2011 року — на постійній основі. Тоді ж став членом Всеукраїнської спілки археологів.
Влітку 2012 року за сприяння ініціатора розкопок на Старосинявщині приватного підприємця О.Лучицького Захар’єв видав книгу “Мегалітичне поховання культури кулястих амфор з околиць с. Ілятка на Хмельниччині”. На черзі — науковий збірник “Подільський варіант культури кулястих амфор”. Пан Володимир ідентифікував та ввів у науковий обіг інформацію про першу на території Трипільської культури знахідку ліпного змія, фрагмент фігурки якого знайшли поблизу с. Бедриківці Городоцького району; так званий “подільський напівгрошик” — монету литовських князів Коріатовичів, які володіли Поділлям в другій половині ХIV — початку ХV ст.; знайшов стилізованого язичницького ідола ХІІ століття поблизу с. Березівка Новоушицького району.
Першим серед сучасних науковців він звернув увагу на ярмолинецький земляний замок XVI ст., макет якого реконструктор виготовив спільно з перспективним художником В.Юрчаком і подарував Ярмолинецькому районному історичному музею.
З березня цього року Володимир Захар’єв знову працює у Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї. Цього разу на посаді молодшого наукового співробітника науково-методичного відділу. Він відповідає за мережу громадських музеїв області, надає методичну та організаційну допомогу колегам з райцентрів та сіл області, а ще організовує виставки, збирає експонати для фондів закладу, пропагує роботу музею у місцевих засобах масової інформації.
Є у біографії Володимира Захар’єва ще одна досить цікава сторінка. Ще на початку 2007 року, працюючи заступником голови Дунаєвецької райдержадміністрації з гуманітарних питань, він запропонував урочисто відзначити 600-річчя першої писемної згадки про с. Миньківці. В ході підготовки свята більше дізнався про Миньковецьку державу та її засновника Ігнація Сцібор-Мархоцького. Маючи досвід не лише археолога, а й музейника, як людина запальна і дієва, загорівся ідеєю на громадських засадах створити музей видатного реформатора. Понад чотири роки ентузіаст займався пошуками коштів на ремонт приміщення, яке придбав за власні кошти в Миньківцях, та підготовку експозиції. До речі, 15 травня минулого року Меморіальний музей графа-реформатора Ігнація Сцібор-Мархоцького урочисто відчинив свої двері перед відвідувачами.
У ході створення музею визріла ідея й щодо науково-дослідного центру. Центр Мархоцькознавства благословив на першому його засіданні (серпень 2009 року) керівник Центру дослідження історії Поділля та Південно-Східної Волині Інституту історії України НАНУ при Кам’янець-Подільському університеті ім. Івана Огієнка академік УАІН, доктор історичних наук, професор Лев Баженов. Захар’єва призначили керівником цієї структури. Тоді ж побачив світ перший том “Наукових записок Центру Мархоцькознавства”. Нині видано вже п’ять томів.
У 2011 році Центр Мархоцькознавства розпочав міжнародне співробітництво. Зав’язалися ділові контакти з польськими реставраторами-каменярами товариства “Магурич”, результатом яких стала реконструкція давнього православного цвинтаря с. Притулівка, єврейського цвинтаря поблизу Тимкова, половини отроківського цвинтаря та частини унікального цвинтаря першої половини XVII століття у Тимкові (Новоушицький район).
Наразі Володимир Захар’єв готує кандидатську дисертацію на тему: “Рід Сцібор-Мархоцьких в Україні: господарчі, суспільно-політичні та культурологічні аспекти (XVIII-початок ХХ ст.)”. Відтак став здобувачем кафедри історії України Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка.
Два захоплення, дві пристрасті — археологія та журналістика — і їхні похідні — Мархоцькознавство та література — тісно переплелися у житті Володимира Захар’єва. Впевнений, все цікаве чекає попереду.
Олександр ГРИГОРЕНКО, доктор історичних наук, професор