Сьогоднішній наш співрозмовник — ветеран депутатського корпусу міської ради, відомий підприємець і громадський діяч, “Почесний громадянин міста Хмельницького” Іван Бухал. З ним наша розмова як з головою постійної комісії міської ради з питань містобудування, земельних відносин та охорони навколишнього середовища. Але не тільки.
Сьогоднішній наш співрозмовник — ветеран депутатського корпусу міської ради, відомий підприємець і громадський діяч, “Почесний громадянин міста Хмельницького” Іван Бухал. З ним наша розмова як з головою постійної комісії міської ради з питань містобудування, земельних відносин та охорони навколишнього середовища. Але не тільки.
— Іване Васильовичу, чимдалі у нашому місті з його розбудовою містобудівних проблем не меншає, вони навпаки загострюються. Це транспорт, для якого місто давно стало затісним, так звана “точкова” забудова, котра викликає протести у людей, поступове зменшення зелених зон та багато іншого. Яка причина цього і чи можна нинішні тенденції якось виправити?
— Головна причина всіх цих негараздів у відході від Генерального плану забудови міста ще радянських часів. Довести його до кінця не вдалося з відомих причин. Натомість він передбачав не лише забудову нових мікрорайонів з усією соціальною інфраструктурою, якої, до речі, там досі не вистачає, а й будівництво як нових магістральних вулиць, так і продовження існуючих. Наприклад, вулиць Прибузької, Зарічанської, Шевченка, які б суттєво розвантажили центральну частину міста. Це мали б бути і нові транспортні розв’язки, автопарковки тощо. З початку 90-х років почалася хаотична забудова, зокрема тих районів, де мали бути транспортні магістралі. У нас тротуари почали забудовувати! Нарешті декілька років тому міська рада затвердила новий Генеральний план, але досі немає детального планування центру міста, відтак у дворах з’являються багатоповерхівки замість дитячих майданчиків.
Хтось може сказати, що йому подобається вигляд центральної частини міста? Подільська, Вайсера, Свободи — це ж проскурівські нетрі часів ще Купріна! В Україні немає обласного центру з такою старовиною у центральній частині — обличчі міста. Так, з’явилося багато чудових сучасних будівель — це спільна заслуга міської влади і бізнесу. Але чи в усьому наші підприємці можуть вважати себе патріотами міста? Побудований унікальний красень — центральний овочевий ринок, яким можна дійсно пишатися. Поряд мав бути п’ятиповерховий гараж. А що вийшло? Людині нема як пройти повз нього. Хіба власники ринку вже приватизували навколишні вулиці й роблять там усе, що хочуть? Можете уявити щось подібне у Києві навколо Бесарабки?
— Але ж це нібито прерогатива міської влади: що, де і як має будуватися?
— Скажіть, а ви колись чули звіт про передачу влади в місті? Кожен мер має здати наступнику не лише своє крісло, а й детальний звіт: скільки землі продано, квартир за чергою надано, комунального майна приватизовано і що на ці кошти зроблено. Депутати у нас обираються за партійною приналежністю, посадовці за нею призначаються — лише “свої”, нехай навіть не фахівці. Хіба таким має бути орган місцевого самоврядування? Програма повинна бути одна для всіх: добробут міської громади, розвиток міста. Це і є єдина можлива політика. Батьківщина — це регіони України, а регіони і є Батьківщиною для кожного. Що та або інша політична сила робить конкретно для міста? Політизація міської ради — це штучна, формальна річ.
— Але ж ви є членом фракції ВО “Батьківщина”, звідки такий опортунізм?
— Моє членство у фракції суто формальне, для депутатської діяльності воно реального значення не має. Я людина віруюча, служу лише Богові, міській громаді та рідному місту. Не мав жодних амбіцій, хотів лише поділитися власним досвідом і допомагати владі ефективніше працювати на благо міста, тому й погодився на пропозицію “Батьківщини” стати депутатом від неї. Я за добрі справи, незалежно від якої політичної сили вони робляться. У нас діє-здатна міська рада, як і вся владна команда, але бракує сучасної цивілізованої співпраці з громадою міста. Люди у нас ще не до кінця усвідомили, що єдиним джерелом влади в країні є вони самі.
— Про необхідність створення громадянського суспільства йдеться давно, декларується це і зверху, і на місцях, уже створено безліч громадських організацій, але це все якісь розрізнені кроки. При владних інституціях існують численні громадські ради — з формальним статусом, політичні партії оживають лише перед виборами. Картина поки що невтішна, зокрема на Хмельниччині…
— Невтішна тому, що розмов багато, а реальних зрушень мало. Усвідомлюючи це, у місті наприкінці минулого року вирішили об’єднатися 30 громадських організацій, які заснували Асоціацію громадських організацій “Народна сила”. Вона пройшла державну реєстрацію і на сьогодні об’єднує понад 43 тисячі осіб: ветеранів війни та праці, чорнобильців, дітей війни, афганців, колишніх військових і правоохоронців, представників козацтва, галузей освіти, охорони здоров’я, культури, журналістів, правозахисників — найширший спектр міської громади. Не відмовився від пропозиції очолити це неполітичне об’єднання, адже переконаний, що воно і є прообразом громадянського суспільства та здатне активізувати плідну співпрацю громади міста з органами влади й ефективно контролювати їхню діяльність.
— Подібні спроби у місті були, але де результат? Чи впевнені, що “Народна сила” не розділить долю попередників?
— По-перше, об’єднань такого рівня у нас ще не було. Досить сказати, що наша Асоціація стала колективним членом Торгово-промислової палати, а це вихід на міжнародні зв’язки з іншими громадськими об’єднаннями, що сприятиме культурним та економічним зв’язкам міста й області. По-друге, організації, котрі входять до Асоціації, об’єднують багато людей активних, ініціативних, здатних вести за собою інших. На допомогу їм створюємо потужну консультаційну організаційну та юридичну служби, систему навчання, інформаційного забезпечення.
— Для будь-якої громадської організації головне — реалізовані ініціативи. У вас уже є чим похвалитися?
— Ініціатив багато, одна з них, що стосується інтересів усього міста, — створення дендро-лугового лісопарку. Ми знайшли розроблений ще у 1968 році проект цього парку відомими спеціалістами СРСР. То мав бути унікальний за масштабами та призначенням об’єкт — найбільший на правобережній Україні. Уявіть собі: 200 гектарів території між вулицями Трудовою, Старокостянтинівським шосе, Прибузькою, Зарічанською з виходом на дендропарк. У парку передбачено декілька озер, острівки, мереживні містки, місця для відпочинку та розваг, рідкісні породи дерев і кущів, квітів… Він має бути більшим і кращим за парк “Софіївка” в Умані. Хіба ми гірші за графа Потоцького, щоб зробити таке ж диво для себе, своїх жінок і дітей, гостей міста, туристів? Інша річ — відновлення Скіфського кургану та інших пам’яток трипільської культури. Маємо подбати про свою історичну спадщину, залишити її нащадкам.
— Минула сесія міської ради прийняла рішення про деякі пільги забудовникам. Кажуть, що це була ваша ініціатива, але як голови постійної комісії чи Асоціації “Народна сила”?
— Ці речі не можна роз’єднувати, вони служать інтересам міста, зокрема меті сучасній розбудові центральної його частини, про що ми вже говорили. Сьогодні існує практика, коли на потреби міста забудовник зобов’язаний виділити 4% вартості збудованого житла. Коли це вільна земельна ділянка, проблеми немає, а коли йдеться про знесення старих будинків і відселення їхніх мешканців, проблема є. У старих проскурівських хатках проживають одна-дві людини, а прописані п’ять-шість, якщо не більше. Щоб знести декілька таких хат, треба надати людям безкоштовно півбагатоповерхівки. Хто погодиться на такі витрати, врешті-решт, це ж кошти дольовиків? Тому сесія прийняла рішення звільнити забудовників від тих 4%, якщо вони відселятимуть мешканців старих масивів у центрі міста. Це велика справа для них, адже вони десятиліттями чекають нормальних, цивілізованих умов життя. Колись ці люди знали, коли і де отримають нову квартиру, і цей графік чітко виконувався. А зараз вони не мають жодних реальних перспектив.
— Дехто вважає, що ваші такі критичні виступи є бажанням “світитися” й надалі, мати певні дивіденди з іміджу правдолюба. Як ви ставитеся до цього?
— Ніколи не критикую заради критики, завжди кажу, що треба робити. Така позиція не всім подобається, кажуть, що я в чомусь зацікавлений особисто. Відповідаю: не маю ні власного будинку, ні дачі, ні магазину, відмовився навіть від пенсії держслужбовця. Не маю “шкурних” інтересів, а лише одні особисті проблеми. Натомість вважаю, що таку позицію повинен обрати кожен, тоді у нас з’явиться громадянське суспільство. Треба відродити поняття “честь”, призабуте, на жаль, сьогодні багатьма, коли все купується, і дорожити цим поняттям, як і своєю совістю. Правда, честь і совість — тотожні поняття у громадянському суспільстві.
Підготував Володимир РАЗУВАЄВ