Де провести літні канікули, щоб не шкодувати про згаяний час? Благодійний фонд “Перехрестя міленіум” організовує щороку табір “Young life” у Чернівецькій області у селі Репужинці, Заставнянського району на базі відпочинку Буковинського медичного університету “Здоров’я”. Цього року зміна тривала з 8 до 15 липня. У таборі зібралися юнаки та дівчата з Хмельницького, Чернівців, Запоріжжя, Києва, Маріуполя, Івано-Франківська. З нами відпочивали також американці. Відтак під час перебування в таборі кожен мав чудову можливість попрактикуватися у знаннях з англійської мови.
Де провести літні канікули, щоб не шкодувати про згаяний час? Благодійний фонд “Перехрестя міленіум” організовує щороку табір “Young life” у Чернівецькій області у селі Репужинці, Заставнянського району на базі відпочинку Буковинського медичного університету “Здоров’я”. Цього року зміна тривала з 8 до 15 липня. У таборі зібралися юнаки та дівчата з Хмельницького, Чернівців, Запоріжжя, Києва, Маріуполя, Івано-Франківська. З нами відпочивали також американці. Відтак під час перебування в таборі кожен мав чудову можливість попрактикуватися у знаннях з англійської мови.
Я мала безліч варіантів літнього відпочинку: на морі, у різних таборах, подорожі за кордон… Все це потребує значних коштів. Цього року удача посміхнулася мені, і я придбала путівку до табору щастя менше, ніж за п’ятсот гривень.
Вже два роки я щоп’ятниці проводжу свій вільний час в організації “Young life”. Ми приходимо туди, щоб побачитись із друзями і знайомими, значна частина яких так звані “лідери команди “YL”. Ми інсценуємо комедійні сценки, змагаємося в караоке, складаємо цікаві історії, беремо активну участь у шалених конкурсах. А наприкінці один із лідерів розповідає історію зі свого життя, пов’язуючи її з біблійними сюжетами. Таким чином лідери знайомлять нас із законами життя.
У табір “Young life” ми їхали двома автобусами: першим до Чернівців, другим ― до самої бази. Не встигли ще залишити речі в будиночках, як уже стали учасниками кількох кумедних конкурсів, що сприяли нашому знайомству. Після цього ми разом з лідерами поселилися в кімнати дерев’яних будиночків: по одному лідеру й 4-6 хлопців або дівчат у кожному. Лідер слідкував за дисципліною і проводив зі своєю групою майже весь час.
Розклад дня був стабільний. Але зазвичай нас вражали несподіванками: нічними квестами, вечірками, тематичними розвагами. У перший день команда кожного міста мала презентувати себе, продумавши свої назву і виступ. Нас ознайомили з правилами табору, які здивували ледь не всіх новачків.
Щодня ми просиналися на сніданок, який розпочинався о 9.00. За бажанням можна було його пропустити, проте обов’язково з’явитись на засідання ранкового клубу, який проводився так, як і зустрічі “YL”. Потім ми йшли в поле, де проходили естафети. Там ми мали змогу й позасмагати. Особливо у водний день, коли звідусюди на нас лили воду зі шлангів, відер і водних автоматів. Тоді земля перетворювалася на болотяне місиво з домішком пір’я, яке було задіяне в одній із естафет.
Тут усі почувалися, як у своїй тарілці. Естафети довели нам, що фантазія тих, хто створював програму табору, не має меж. Переконатися в цьому можна було й під час квестів або в їдальні ― вони весь час були спроможні вразити нас новою несподіванкою.
Було зовсім мало вільного часу. Протягом дня ми заробляли гроші у вигляді кристаликів. Їх ми отримували за все: за конкурси, естафети, квести і навіть за пунктуальність. За кристалики могли придбати потрібний лот на аукціоні, який проходив після обіду. Команда, яка заробила найбільше таких грошей, здобувала перемогу. Цього разу ми посіли друге місце. Команда-переможець везла у своє місто кубок і медалі.
Щовечора також проводилися зібрання клубу. Тоді з історіями власного життя нас знайомив Олександр Уткін ― директор “YL”.
Досить цікавою була ніч, у яку я отримала найбільший викид адреналіну. Нічний квест проходив у лісі, біля наших будиночків. Подолавши всі перешкоди у болоті, я і ще кілька дівчат потрапили в кімнату страху. Там було дуже моторошно: темрява, музика з фільмів жаху, мовчазні люди в масках. Вони говорили до нас зміненими голосами, подібно до головного героя фільму “Пила”. Перед нами було завдання за кілька хвилин з’їсти все з величезних банок: цибулю, яйця, часник, лимони, пісну кашу. Я хапала одразу все. Розбавила емоції трьома зубцями часнику й половиною лимона, які проковтнула за один раз. На наступному завданні дві дівчини мали з’їсти все їстівне, що було в двох коробках. У першій повзала купа тарганів, посеред яких важко було побачити дві цукерки. В чорній коробці було щось слизьке, велике і… живе! У такі моменти мозок вимикається, всі страхи відходять на задній план. Працюють лише інстинкти й бажання перемогти. Нам сказали нарешті: “Ви маєте три хвилини, що вибратися з цієї кімнати, знайшовши ключ. Інакше залишитеся тут”. Ми вибралися. Після виходу на волю чули лише: “Фу!” або “Від кого так тхне часником?”. Це було реально незабутньо й потішно.
Мені дуже подобалося на вечірніх групах. Ми збиралися своєю кімнатою, пили чай, говорили на життєві теми, ділилися потаємним. Американська команда також демонструвала нам свої виступи. Було цікаво знайомитись із їхнім менталітетом, звикати до мови. За зовсім короткий відлік часу ми стали однією родиною. Виявляється, за тиждень може статися стільки, скільки не переживеш за цілий рік і навіть більше. Сподіваюся, що наступного року я знову поїду в табір. А поки буду насолоджуватися вечорами в “YL”, з нетерпінням чекаючи наступної п’ятниці.
Ви можете переглянути в Інтернеті інформацію про спільноту “YL” у групах vk.com/younglifecv і vk.com/yl_xm .
Каріна КОЗАК, прес-клуб “Юний журналіст”