30 серпня хмельницькому художнику-живописцю, члену Національної спілки художників України Сергію Гульшані виповнилось 77 років. Це, звісно, не ювілей, та цифри магічно-знакові. Тим більше, таки варто, щоб шанувальники мистецтва більше знали про Сергія Мамедовича як художника і громадянина.
30 серпня хмельницькому художнику-живописцю, члену Національної спілки художників України Сергію Гульшані виповнилось 77 років. Це, звісно, не ювілей, та цифри магічно-знакові. Тим більше, таки варто, щоб шанувальники мистецтва більше знали про Сергія Мамедовича як художника і громадянина.
Іранець за походженням, Сергій Гульшані (автентичне ім’я — Хосейн Джафарі) народився в м. Пехлеві (Республіка Іран) 1936 року в простій багатодітній сім’ї. Дитинство в рідному містечку, праця-допомога батькам під палючим сонцем, суворість краєвиду, окресленого гірськими пасмами, розповіді мудрих дідів, потрапивши в романтичну душу хлопця, стали не тільки школою життя, а й сформували світосприйняття майбутнього художника.
Мистецький талант Сергія Мамедовича проявився в ранньому дитинстві. Після отримання студійної підготовки навчався в художньому училищі, а після переїзду сім’ї в столицю продовжив навчання в Тегеранському університеті мистецтв, але навчання там було недовгим. Через політичні зміни, що періодично відбувалися в Ірані, сім’я змушена була покинути Батьківщину і переїхати до азербайджанської столиці Баку.
На початку 1960-х років, за велінням долі Гульшані опиняється в Хмельницькому, де стає художником-оформлювачем художньо-виробничих майстерень обласного художнього фонду, малюючи стенди для ленінських кімнат і унаочнюючи п’ятирічні етапи будівництва комунізму. Але роки навчання в університеті під впливом художників-викладачів, особливо французької школи живопису, наклали помітний відбиток на подальшу творчість митця.
Освоюючи соцреалізм, боячись навіть показувати своє справжнє обличчя художника, талант якого сформувався на європейській школі постімпресіонізму і під впливом високорозвиненого мистецтва народів, що населяють Іран, намагаючись бути “на рівні”, Гульшані пише портрети і жанрові картини своїх сучасників: сивочолих ветеранів, юних курсантів, педагогів з відданістю натурі і рисунку — правдиві, але без особливої емоційної напруги.
Та часто складні і тонкі процеси в глибині творчості іноді є таємницею для самого художника, а тим більше для стороннього ока. З-під пензля Сергія Гульшані одночасно народжуються й інші картини. Це сцени з життя простих іранців — “Вуличний торговець”, “Смуток”, “Іранська сім’я” та інші в цьому жанрі, в яких проявляються спогади і смуток за Батьківщиною, поринання в дитячу пам’ять у пошуку сцен минулого. Це і значна серія жіночих портретів, а також роботи в жанрі ню. Але живописна манера цих робіт різко змінюється і суттєво відрізняється від тих картин, які Гульшані пише офіційно.
Художник не сліпо копіює натуру. Принципи художнього мислення — відкритий звучний колір, рівномірна координація живописної напруги по всьому простору полотна, статичність зображення доводять, що Гульшані не є художником пасивного сприйняття. Робота з натурою — лише підготовчий етап. Натура йому не диктує. Його засоби зображення і колір змушують виникати образи не тільки з конкретного бачення, а й з кольорового вирішення. Для художника важливо створити узагальнений образ, що розкриває сутність натури.
Колір у творчості Гульшані грає одну з принципових ролей. У багатьох полотнах він активний і напружений. Водночас він звучить дуже гармонійно, зважено й продумано. В багатьох портретних роботах з конкретних людей він висловлює узагальнену думку, яка доходить до символічного звучання.
Сергій Гульшані часто пише жіночі портрети. Але незважаючи на різницю типажів, усі вони наділені єдиним настроєм: задумливим смутком, загадковою лірикою, з драматичним підтекстом… Очевидно, розгадку такого стану можна шукати не тільки в натурі, а й в особистому світобаченні художника. І хто знає, який відбиток на його творчість і долю поклала історія його життя. Мабуть, тому в цих портретах відчуваються песимістичні настрої. Але, як сказав хтось із відомих художників: “Живопис не обов’язково має бути оптимістичним чи песимістичним, важливо, щоб він був мудрим”.
Не меншу увагу привертають роботи в жанрі “оголена натура”. Тут у творчих пошуках видно вплив європейських авангардних течій післявоєнного періоду. Ці картини Сергія Гульшані вимагають від глядача особливої активності бачення, вміння чи здатності відірватися від звичних стереотипів, небанального смаку і водночас певної культури художнього сприйняття, а також розуміння складності і закономірності живописних відкриттів, манер чи течій.
У творчості художника дуже важливу роль відіграє його особистість. Бо тільки пізнавши її, багато речей можна розкрити і зрозуміти. І як тут не згадати подію дворічної давності! В день свого 75-річного ювілею, коли нарешті відбулась його перша персональна виставка, яка підсумовувала творчий шлях художника, Сергій Мамедович приймає рішення подарувати всі свої твори Хмельницькому обласному художньому музею. Мистецтвознавці закладу відібрали майже два десятки творів різних жанрів, стилів і періодів написання.
Цей благородний вчинок Гульшані поки що єдиний із багаточисельної обласної спілки художників за весь період її існування. Прикро, що ця подія пройшла повз вуха діячів обласної культури і навіть засобів масової інформації. Тому навряд чи потім ще комусь захочеться цей вчинок повторити.
Микола ШАФІНСЬКИЙ
Фото автора