Ці документальні свідчення свого часу узагальнив експедиційний загін гуртка “Фольклорно-етнографічне краєзнавство” Книжковецької ЗОШ №23 під керівництвом вчительки Валентини Коляденко. Сама Валентина Степанівна вже давно на пенсії, та не полишає активної громадської роботи, зокрема у міській організації ветеранів. А ще мріє, що знайдеться спонсор на видання документального нарису, матеріали для якого були зібрані її вихованцями, аби книжківчани назавжди закарбували страшні сторінки Великого терору 1937-1938 рр. у їх селі. Зібрані ці документи на основі спогадів і свідчень рідних та односельців тих, хто загинув у сталінських катівнях…
Ці документальні свідчення свого часу узагальнив експедиційний загін гуртка “Фольклорно-етнографічне краєзнавство” Книжковецької ЗОШ №23 під керівництвом вчительки Валентини Коляденко. Сама Валентина Степанівна вже давно на пенсії, та не полишає активної громадської роботи, зокрема у міській організації ветеранів. А ще мріє, що знайдеться спонсор на видання документального нарису, матеріали для якого були зібрані її вихованцями, аби книжківчани назавжди закарбували страшні сторінки Великого терору 1937-1938 рр. у їх селі. Зібрані ці документи на основі спогадів і свідчень рідних та односельців тих, хто загинув у сталінських катівнях…
Жертвами сталінських репресій стали і наші односельчани:
Довганюк Микола Гаврилович, який народився 9 травня 1886 року, заарештований 12 лютого 1938 року. До арешту працював рахівником у колгоспі, секретарем Книжковецької сільської ради. Його звинуватили у тому, що 1937 року вступив у повстанську організацію і за завданням цієї “міфічної” організації завербував до її лав ще шістьох чоловіків. Це були такі наші односельчани:
Овчарук Василь Миколайович (1896 р.н.) працював у колгоспі столяром. На час арешту у Василя Миколайовича була дружина Степанида Карпівна, колгоспниця, дві доньки та син. 8 травня 1938 року Василь Овчарук був розстріляний у м. Проскурові, а в листопаді того ж року у нього народилася ще одна донька Олена Василівна, яка і дала найповніші свідчення про злочин, жертвою якого став її батько.
Приймак Захар Павлович (1900 р.н.) працював у колгоспі “Червоний партизан” на різних роботах, був малограмотним, за соціальним походженням — селянин-бідняк. Його дружина Анастасія Петрівна працювала в колгоспі дояркою, а потім стала знаменитою ланковою — п’яти-сотеницею, донька Ніна — 7 років, навчалась у школі. Захар Приймак винним себе не визнав і тому був не розстріляний, а висланий на золоті копальні на десятирічну каторгу, де й загинув.
Постернак Єфрем Ульянович (1896 р.н.) на час арешту 5 травня 1938-го працював у колгоспі “Червоний партизан” рахівником, за соціальним походженням — селянин-бідняк. В сім’ї Єфрема Постернака була дружина Мотря Степанівна та донька Неоніла 8 років, школярка.
7 травня 1938 року йому було висунуте звинувачення, що він був завербований у повстанську підпільну організацію Миколою Довганюком і на засіданні “Особливої трійки” НКВС Кам’янець-Подільської області від 8 травня 1938 року був винесений вирок “розстріляти”.
Бойчук Федос Тимофійович (1898 р.н.) працював у колгоспі “Червоний партизан” бригадиром городньої бригади. На час арешту до складу його сім’ї входили дружина Антоніна Тимофіївна, син Микола 17 років, який у роки Великої Вітчизняної війни загинув на фронті, син Роман — 14 років, школяр, відмінник навчання. Роман дуже добре знав німецьку мову і в роки війни врятував усіх чоловіків Книжковець від знищення, оскільки зумів переконати фашистів, що всі місцеві будуть відступати з німцями, а коли чоловіків випустили з ферми, яку вже мали підпалювати, то дорогою всі порозбігалися хто куди. Після війни Роман Федосович закінчив Чернівецький університет і залишився там викладачем, згодом став деканом хімічного факультету. Наймолодшій доньці Олені на час арешту батьки було два роки.
Бойчука також звинуватили в тому, що він був членом повстанської організації, завербований Довганюком. Заарештували Федоса Тимофійовича 7 травня 1938 року, а вже 8 травня за рішенням “особливої трійки” розстріляли в Проскурові.
Шульжин Остап Денисович (1888 р.н.) на день арешту працював столяром у колгоспі “Червоний партизан”, був безпідставно засуджений і розстріляний у Проскурові. Нині у Книжківцях проживає його син Петро Остапович. Після смерті батька, а потім і матері, він залишився сиротою, його виховувавла батькова сестра Шура.
Мевша Гнат Миронович (1898 р.н.) на час арешту працював головою правління колгоспу “Червоний партизан”. Склад сім’ї: дружина — Мотря Никифорівна — 36 років, більше за цю жінку в колгоспі ніхто не нажинав і не нав’язував снопів. Донька Ганна — 16 років. В школі була відмінницею, головою ради дружини. В 1947 році Ганні Гнатівні було присвоєно звання Героя соціалістичної праці, все життя працювала в колгоспі. Сину Сергію на час арешту батька було 10 років.
До речі, 5 травня 1938 року Гната Мевшу нагородили орденом Трудового Червоного Прапора, а вже через два дні заарештували, а 10 травня рішенням “особливої трійки” розстріляли в Проскурові.
Довганюк Федір Матвійович (1890 р.н.) працював у колгоспі “Червоний партизан” на різних роботах. Склад сім’ї: дружина Олена Микитівна і дві доньки — Зінаїда та Федосія.
Федора Довганюка також звинуватили, що був членом повстанської організації, але він винним себе не визнав і тому його не розстріляли, а вислали на десятирічну каторгу. Зінаїда Федорівна згадує: “У день арешту батько звечора отримав наряд йти в поле сіяти, але зранку моросив дощ і він, попоравши господарство, лежав на лежанці, а сім’я готувалася їсти. В цей час в хату зайшли дільничний і посильний сільської ради. Посильний питає батька: “Як твоя фамілія?”, а батько відповідає: “А ти, що не знаєш?”. Дільничний сів біля столу і записав у своїх паперах: Довганюк Федір Матвійович, служив у петлюрівцях. А батько й каже: “Мене одного дня мобілізували в петлюрівську армію, а на другий день я втік”. А дільничний: “Збирайся з нами, там розберемось”. Моя старша сестра Олька вже була одружена і ми з нею на другий день пішли до тюрми, понесли батькові передачу. Під тюрмою було дуже багато людей. Люди чекали, може, будуть вести рідних на допит, а може, передачу візьмуть. Вся дорога під тюрмою була запов-нена людьми. Ми з сестрою довго чекали, а потім пішли додому, а коли підійшли до тюрми НКВС (біля ЦУМа), то до воріт під’їхала машина. Шофер посигналив, щоб відчинили ворота, а ми в кузові побачили батька. Арештованих було багато, вони всі сиділи на лавках, низько опустивши голови і руки завівши назад. Наш батько сидів з самого краю. Ми з Олькою закричали “Тату! Тату!”, але батько голови не підвів і до нас не обізвався, але він нас бачив. Із заслання батько прислав листа, де написав, що він разом з Захаром Приймаком і Фризом (жителем с. Копистин) працюють на копальні Новогаїв Штурмовий. Батько просив вислати йому сала, тютюну і курильного паперу. Мама відправила ту посилку, але батько її вже не отримав, бо його засипало землею в кар’єрі, де вони добували золото. Про смерть батька нам повідомив наш земляк Степан Сторожук, він служив там в армії і в листі до свого батька написав: “Скажіть Довганюкам, що Федя засипало землею”. А ми щоночі чекали, що і нас вишлють. Злагодили торбинки для сестри Федосі, для мене і все чекали, що ось зараз постукають і заберуть на висилку. А вже тільки починало світати, то ми бігли в поле жати. Ще ніхто не збирався, а ми вже йшли, щоб усі бачили, як ми добре працюємо, хоча наш батько і “ворог народу”. Першим в поле їде голова колгоспу Іван Бойчук та й каже: “Чого ви, Оляно, так рано у поле йдете?” А мама й кажуть: “Рано легше жати, бо сонце не так пече”. І були в полі до темної ночі, щоб тільки нас не вислали”.
Про Марцеха Й.П. ніхто і нічого розповісти не може, оскільки рідних у селі не залишилося.
3 жовтня 1959 року президія Хмельницького обласного суду переглянула рішення “особливої трійки” про осуд за контрреволюційну діяльність: Довганюка М.Г., Овчарука В.М., Постернака Є.У., Бойчука Ф.Т., Приймака З.П., Мевші Г.М., Довганюка Ф.М. і дійшла висновку, що свідчення їх неконкретні, суперечливі, жодних доказів у справі немає, а з довідки обласного архіву відомо, що ніякої підпільної організації на території Кам’янець-Подільської області не було, і вирішив: справу закрити, оскільки в діях осуджених немає злочину.
Так само реабілітований і Шульжин Остап Денисович, про що його сину Петру Остаповичу видано довідку 22 березня 1991 року…