Напередодні Дня Конституції ми зустрілися з головою ПАТ “Проскурів”, депутатом Верховної Ради П скликання Іваном Рудиком, який брав безпосередню участь у прийнятті Основного Закону країни. У розмові з ним ми торкнулися багатьох тем, які, не сумніваємося, будуть цікавими і нашим читачам.
Напередодні Дня Конституції ми зустрілися з головою ПАТ “Проскурів”, депутатом Верховної Ради П скликання Іваном Рудиком, який брав безпосередню участь у прийнятті Основного Закону країни. У розмові з ним ми торкнулися багатьох тем, які, не сумніваємося, будуть цікавими і нашим читачам.
— Спершу, Іване Леонтійовичу, хотілося б почути ваш діагноз рівня демократії, конституційних свобод в Україні, адже хто-хто, а ви маєте з чим порівнювати.
— Днями я повернувся з міжнародної конференції у Йорданії, навіть побував на тому місці річки Йордан, де хрестився тридцятилітній Ісус. Знаєте, є над чим подумати, аналізуючи те, як у цій країні завдяки туризму та медичній галузі зуміли досягти високих стандартів життя. Місяць тому подібний економічний українсько-італійський форум проходив у Венеції, де я був у складі нашої делегації. І також є з чим порівняти так звані вітчизняні демократичні стандарти… Бо якщо в перші роки незалежності були підстави говорити про те, що Україна “вчиться демократії”, то сьогодні ми визнаємо, що вона геть забула навіть те, що знала з цього приводу…
Зокрема, добре відомі нині процеси над Луценком, Тимошенко і тисячами інших наших співгромадян. Не секрет, що в нас суддя може заарештувати невинного, прокуратура заплющити очі на факт злочинної сваволі, а міліція так “відрихтує” затриманого, що для нього медичні проблеми стануть важливішими за юридичні. Така жорстка правда в “незалежній” Україні, де часто найтяжчі злочини здійснюються тими, хто повинен Закон захищати. Це і є реалії рівня нашої демократії.
— Розумію, що критика на адресу правоохоронців у вас має і власну доказову базу, коли ви, будучи депутатом облради, намагалися боротись із зловживаннями у сфері розподілу землі в Хмельницькому районі.
— Тоді до мене звертались багато людей із заявами щодо порушень у земельній сфері, їх об’єктом було і ПАТ “Проскурів”. Мої неодноразові депутатські запити стосовно цієї проблеми активно підтримав тодішній голова облради Іван Гладуняк, була створена тимчасова комісія і ми зверталися до голови ОДА з рекомендацією на час роботи комісії відсторонити від виконання обов’язків голову райдержадміністрації Івана Вітвіцького. Однак замість цього отримали миттєвий протест обласного прокурора і майже повне блокування роботи нашої комісії. За цей період голова Хмельницької РДА підписав безліч документів на нових власників землі, серед них ми відшукали навіть мертві душі, на які виписувалися державні акти на землю. Здавалося б, такі факти мали б стати предметом порушення кримінальної справи. Однак ні районну, ні обласну прокуратуру вони чомусь так і не зацікавили. У своєму виступі на сесії я навіть зачитував оголошення з Інтернету, в якому пропонувалось купити землю на території Хмельницького району, де називалась її ціна — п’ять мільйонів гривень. Цікаво, чи бачив це оголошення хто-небудь із правоохоронців? Чи спробував хоча б задля цікавості, якщо не заради виконання прямих службових обов’язків, набрати номер цього телефону? Водночас тоді з Верховної Ради, Генеральної прокуратури, Адміністрації Президента та Кабміну за підписами другорядних осіб прийшли звичайні відписки. І це була “відповідь” на багатотомні матеріали і фактаж, зібрані тимчасовою слідчою комісією облради.
— Отже за помаранчевої влади подібні земельні справи гальмувалися на всіх етапах та рівнях, а як ця проблема виглядає нині?
— Все тут дуже просто. Нинішня влада стане опозицією завтра, а нова влада прийме у спадок від неї цей вид бізнесу — незаконний продаж нашого права на землю. Не дивно, що вітчизняні олігархи з великим задоволенням згрібають всі землі у свої руки, бо хто володіє землею, той володіє державою. Моя ж позиція щодо землі чітка: земля повинна залишатись під контролем держави. Якраз через це, починаючи з кінця 2007 року, прокуратура Хмельницького району та області розпочала активні дії щодо позбавлення нашого господарства права власності та права користування нашими земельними ділянками і нерухомістю. На превеликий жаль, багаторічну судову тяганину щодо позбавлення агрофірми “Проскурів” державного акта на право постійного користування землею площею 699,5 га активно підтримували і згаданий вже Іван Вітвіцький, і його наступник на посаді голови РДА Віктор Коліщак, який знайшов собі союзника в особі Василя Дячка, Розсошанського сільського голови.
У 2010 році ми відбили спільні владні та прокурорські атаки, пройшовши всі етапи Житомирського апеляційного суду та Вищого господарського суду, який відмовив прокуратурі Хмельниччини у позові. Проте коли наші запити і дорікання щодо розбазарювання земель в районі і конкретно на території Розсошанської сільської ради стали більш наполегливими, органи прокуратури активізували свою “каральну діяльність” вже щодо нас. І не безпідставно, адже їм було через що хвилюватись і що прикривати, бо переважна більшість земельних ділянок на території нашої сільради незаконно передавалась багатьом працівникам прокуратури, суду, державним чиновникам, друзям і соратникам пана Коліщака. За три роки Віктор Коліщак “розбазарив” майже 60 га землі на території Розсошанської сільської ради, незаконно втрутився у використання розпайованих земель і своїм розпорядженням навіть надав дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою так званих невитребуваних паїв площею майже 250 га. Не дивно, що, після того, як він пішов з посади, за ним “пішли” з Інтернет-сайту Хмельницької РДА всі подібні розпорядження за останні чотири роки. Сподіваюся, що новий голова РДА Валерій Кольгофер забезпечить належну прозорість у діяльності райдержадміністрації.
— До речі, наскільки відомо, пан Коліщак має можливість нині займатися державними справами вже на київських пагорбах.
— Можливо, проте така кадрова політика нікому не робить честі і свідчить лише про тотальну безкарність подібних “слуг народу”. Адже, щоб відбити в нашого господарства бажання боротися за свою землю вже Хмельницька райпрокуратура повторно звернулась до судових інстанцій скасувати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, щодо якого вже було винесено згадане рішення у 2010 році. Дані заходи були ініційовані колишнім прокурором Хмельницького району В.В.Лазаревим та колишнім першим заступником прокурора Хмельницької області В.В.Твердохлібом. Їх союзником у цих незаконних діях, на жаль, став і господарський суд Хмельницької області.
Однак, продовжуючи свою боротьбу, ми домоглись того, що це незаконне рішення було скасоване вже постановою Рівненського апеляційного суду. Здавалося, ці люди мали б спинитися, проте прокуратура Хмельницької області та тодішнє керівництво Хмельницької райдерж-адміністрації звернулися вже до Вищого господарського суду зі своїми касаційними скаргами та з проханням скасувати постанови Рівненського апеляційного суду. До речі, і сільський голова В.В.Дячок у своїх поясненнях також просив скасувати постанову Рівненського суду, незважаючи на протилежну думку сільської громади.
— Скажіть, у чому державний інтерес цих посадовців, коли вони вдалися до подібних дій і чим же скінчилась ця ваша епопея боротьби “одного проти всіх”?
— Як і повинна була скінчитися — постановою Вищого господарського суду України від 28 травня цього року, який залишив рішення Рівненського апеляційного господарського суду без змін. Касаційні скарги заступника прокурора Хмельницької області В.В.Твердохліба та Хмельницької РДА залишились без задоволення.
— Тобто згаданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею майже 700 га агрофірми “Проскурів”, куди входить не тільки рілля, а й лісові угіддя та ставки, залишається чинним?
— Так, і це після того, як 13 разів засідання суду переносилось і лише на 14-й була прийнята ця постанова. Тож я і далі переконаний, що за будь-яких умов треба боротися за торжество закону, тим більше, що за мною стояли сотні людей, власників паїв, які уклали з нами договір оренди, які не зрадили агрофірмі, а повірили нам.
А висновок з цієї окремої справи такий: пора розвіяти міф про непотоплюваність чиновників судово-правових органів. Своєю пасивністю та страхом ми виховали ціле покоління беззаконників, які увірували у власну безкарність. Хоч і важко, а таки можна добиватися правди та законності. Думаю також, що найбільш радикальним способом приборкання корупції в Україні було б введення виборів суддів.
— Іване Леонтійовичу, то хто ж, на вашу думку, має бути господарем на українській землі?
— Даю зустрічне питання: а що відбулося після реформ Кучми? Розвалили колгоспи й радгоспи, і вже протягом 20 років ставимо оте, як ви сказали, банальне запитання: хто має бути господарем на українській землі? А насправді земля поступово переходить до рук тих, хто ніколи не був і не буде справжнім господарем на ній. Ці люди не гребують нічим, аби “наварити” на ній додаткові мільйони шляхом перепродажу. Ви чули про “Стіомі Холдинг” та його власника М.В.Стадніка, який опинився вже за кордоном, кинувши свою компанію напризволяще — банкрутом з величезними боргами. А як розцінити те, що обласне та районне керівництво дозволило обманом простих людей зайти в наші господарства холдингу “Мрія” з Тернопільщини, де він має сумнівну репутацію?
За радянської влади на горбу селян їхали в комунізм, слава Богу, зупинились на етапі “розвинутого” соціалізму, а сьогодні ми у дуже дивний спосіб прямуємо до Європи, яка поки що тільки приймає до себе в офшори награбовані в селян мільйони, щоб потім, видно, за ці гроші скуповувати Україну вроздріб і оптом.
Висновок напрошується один: такій владі, з такою правовою системою та її виконавцями довірити продаж землі не можна — це самогубство! Моя думка не нова: земля повинна бути в руках держави, проте наші державні чиновники управляти нею не здатні.
У всьому цивілізованому світі в агросекторі ефективно працюють кооперативні об’єднання. Розумію, що колишні наші колгоспи — то страшна пародія на кооперативи, але й від них було більше користі, ніж від сучасних реформ на селі. Отже слід зупинитися! Та найважливіше нині зупинити усі згубні експерименти над селянином і не лише над ним, бо все це — шлях в нікуди, а не до цивілізованого суспільства.
Розмовляв Богдан Теленько