Два брати, котрі силою удару прославили Україну, Володимир та Віталій Клички — вже потрапили в історію не лише вітчизняного, а й світового спорту. Повторити їх заслуги, щоправда, не у боксі, а в карате мріють два молоді спортсмени, наші земляки, брати-близнюки Віктор та Володимир Безсмертні. Ще зовсім юними мама привела їх до секції у Національну академію Держприкордонслужби і з тих пір вони здобули чимало нагород.
Два брати, котрі силою удару прославили Україну, Володимир та Віталій Клички — вже потрапили в історію не лише вітчизняного, а й світового спорту. Повторити їх заслуги, щоправда, не у боксі, а в карате мріють два молоді спортсмени, наші земляки, брати-близнюки Віктор та Володимир Безсмертні. Ще зовсім юними мама привела їх до секції у Національну академію Держприкордонслужби і з тих пір вони здобули чимало нагород.
— Хлопці, поділіться своїми спортивними досягненнями.
Віктор: Перший чемпіонат України я виграв у 2008 році, посівши друге місце. З тих пір завойовували з братом медалі майже на кожних змаганнях. У 2009 році нам обом присвоїли звання кандидатів у майстри спорту. Згодом обоє потрапили до національної збірної України. На чемпіонаті Європи в Єрусалимі виграли срібну і бронзову медалі. Минулого року у польському місті Лодзь на чемпіонаті світу посіли друге місце. А нещодавно на чемпіонаті України я виграв дві золоті і одну срібну медаль, а Вова — три золота, срібло і бронзу.
— Коли спостерігаєш за боями, здається, що сильніший той, хто більший, вищий… Ви хлопці невеликі, як вдається долати суперників?
Володимир: Коли починали займатися карате, рідні, особливо мама, бідкалися, що всі наші суперники важчі, більші, сильніші. Але наш тренер — титулований каратист Володимир Пуча запевнив, що голов-не у нашому виді спорту не зріст, вага, а техніка й набуті вміння. “Хай старанно тренуються і все їм вдасться!” — сказав Володимир Іванович рідним і це стимулювало нас не покидати спорт.
Пригадую час, коли найсерйознішим моїм суперником був спортсмен із Донецька, старший і досвідченіший. На тих змаганнях я програв, але ця поразка мене не налякала, з’явилося бажання тренуватися більше, щоб наступного разу у такому спарингу здобути перемогу.
Віктор: Я довго не міг виграти на обласних змаганнях через суперника Юрія Левчука. Коли це мені нарешті вдалося, почувався дуже щасливим. То був один із найзапекліших боїв, мені навіть дали дискваліфікацію за сильний контакт, але те, що я здолав суперника, затьмарило все.
— Вам ніколи не доводилося змагатися один проти одного?
Володимир: Як у житті, так і на рингу, змагатися з братом не хочеться. Навіть якщо нам і призначають двобій — відмовляємося. Хіба можна боротися з братом так завзято, як із суперником? Можемо позмагатися хіба на тренуваннях. То раніше, коли ще були малі, перемога одного викликала заздрість в іншого, тепер у нас спільні перемоги.
— У вас дзеркальна зовнішність, ніколи не траплялося, що на ринг замість одного брата виходив інший, більш підготовлений?
Віктор: Ні, навпаки, намагаємося, щоб нас не плутали. Та через однакові прізвища, трапляється, перемоги одного приписують іншому.
— На кого рівняєтесь у спорті?
Володимир: Звичайно, на тренера — заслуженого майстра спорту України Володимира Пучу. Він не лише прагне виховати справжніх майстрів карате, а й привчає до здорового способу життя. Тому, крім змагань, організовує для спортсменів оздоровчі поїздки у Карпати, Болгарію, у табори відпочинку.
— Вам би хотілося в майбутньому стати тренерами чи участі у змаганнях вистачає?
Віктор: Щоб навчати інших, самому потрібно досконало володіти технікою, філософією бою. Адже цей вид спорту базується на розвитку не лише тіла, а й мислення. Йому притаманні деякі елементи йоги. Тому стати тренерами з карате — велика честь.
— Ви не раз їздили на змагання за кордон, товаришуєте з кимось?
Володимир: Так, звичайно. Спілкування з однолітками-іноземцями, які мають такі ж захоплення, завжди дуже цікаве. Для цього вивчили англійську мову. Успішний спортсмен має досконало володіти не лише спортивною технікою, а й мовами, бути освіченим.
— Звідки у вас любов до спорту?
Володимир: Уся наша сім’я спортивна. Старша сестра Саша, наприклад, займається військово-прикладним спортом. Нещодавно їздила на змагання до Польщі, де успішно виступила. Любимо спорт, бо він допомагає бути згуртованим, правильно розподіляти час. Крім навчання, тренувань і змагань, нас вистачає ще й на заняття музикою. Я граю на баяні, а Вітя — на гітарі.
— Успіхів вам!
Розмовляла Ірина САЛІЙ
На фото: під час тренування; брати зі своїм тренером Володимиром Пучею