То була не сенсація, а звичайне інформаційне повідомлення: через Україну пролягала траса польських мотоциклістів у Туреччину до Адамполя (Рolonezkoy ― турецькою мовою “польське село”), так називають цей населений пункт над Босфором, який відзначав нещодавно своє 170-ліття.
То була не сенсація, а звичайне інформаційне повідомлення: через Україну пролягала траса польських мотоциклістів у Туреччину до Адамполя (Рolonezkoy ― турецькою мовою “польське село”), так називають цей населений пункт над Босфором, який відзначав нещодавно своє 170-ліття.
Перегорнемо сторінки польських історичних джерел, в яких ідеться про те, що Адампіль лежав на Чорному шляху поблизу Старої Синяви у красивій, горбистій, цілком позбавленій лісів і чагарників околиці, яку перетинали глибокі яри. Тим шляхом ще у другій половині ХІХ століття чумаки гнали худобу до Одеси, затримуючись на нічліг у корчмі “Перекора”. Назва тодішньої корчми збереглася й донині. Свого часу це невеличке поселення разом із навколишніми землями придбали магнати Чарторийські. Пізніше цій місцевості було присвоєно ім’я графа Адама Казимира Чарторийського. З тих далеких 1800-х років і йменується село Адамполем. Пізніше, 1820 року, Адампіль придбав шляхтич Міхал Тшецяк. Був він людиною надзвичайно інтелігентною, енциклопедичних знань, як згадують сучасники, із золотою медаллю закінчив Кременецький ліцей. Крім Адамполя, він також придбав Гречану. Згодом Адамполь як посаг перейшов до Владислава Чарковського.
Одразу після придбання Адамполя Міхал Тшецяк побудував надзвичайно гарний, великий палац-резиденцію у класичному стилі. На жаль, польські історичні джерела не зберегли імені архітектора. Але всі схильні до думки, що це був той же невідомий італієць, який збудував палац в Ілляшівці теперішнього Старокостянтинівського району. Адампільський палац не був побудований точно за планом. Але навіть і в такому вигляді він став справжньою перлиною архітектурного мистецтва на подільській землі.
Переповідають, що той палац мав понад сотню кімнат, пофарбовані олійною фарбою у темно-бордовий колір великі салони, в яких розташовувалася бібліотека в декілька тисяч книг, в основному на юридичну тематику. Такий книжковий фонд відповідав зацікавленням чоловіка останньої власниці цього маєтку ― Казимира Зельського, випускника Паризької Сорбони. Книги були польською, латинською, французькою і російською мовами, але найбільшою гордістю і цінністю для власників маєтку були старожитні книги-фоліанти, стародруки минулих віків, оправлені в телячі шкури. Напевно, у сім’ях мешканців нинішнього Адамполя ще зберігаються речі, які були колись у цьому палаці. Серед них ― різноманітні меблі, привезені з Франції і виготовлені у стилі ампір, картини відомих художників, набори золотого й срібного посуду, фарфору з Баранівки, петербурзької царської фабрики, столовий гарнітур часів Людовіка Філіпа, а також численні фаянсові бельведерські вироби. Наприклад, Роман Афтанази пише, що власники маєтку хизувалися картинами школи фламандських та італійських художників, зокрема, полотнами Рубенса.
На терені нашого краю було понад 40 подібних садибних палаців. Це ― Адампіль, Ладиги, Вороновиця, Тульчин, Гриців, Северинівка та інші, стверджує Богдан Пажимський, директор державного заповідника “Самчики”. На жаль, маєток в Адамполі зазнав руйнування у період Жовтневої революції.
А що ж польське село Адамполь над Босфором у Туреччині? Адам Чарторийський, іменем якого названо село на Поділлі, змушений був після Польського повстання 1863 року виїхати у Стамбул. Там на околиці міста він купив землю і заснував поселення з уже відомою назвою Адамполь (за польською версією) для польських емігрантів, про що збереглися перекази, про які згадують сучасні науковці і письменники. Кілька років тому, цікавлячись цим питанням у Краківському музеї-бібліотеці, в архіві цього закладу я знайшов книгу, що уже неодноразово перевидавалась у польських видавництвах під назвою “Адамполь. Польське село над Босфором”. “Село Адамполь увійшло у мою життєву долю, ― пише автор цієї книги Єжи С.Лонтка, ― чим завдячую своїй професії. Справа Адамполя лежала мені на серці, і про село, власне, написав у січні 1972 року свою першу статтю “Чи Полонезкой змушений вмерти?”.
Заглиблюючись у вивчення історії Адамполя, я все більше зацікавлювався. Годинами сидів над документами у бібліотеці Чарторийських у Кракові… Незрозумілим для мене є той факт, що відоме й знане у Польщі і Туреччині село, котрим жваво нині цікавиться польська діаспора багатьох країн, не залишило по війні жодного наукового опрацювання чи популярно-наукового видання. Матеріали доводилося збирати, як кажуть, по крихтах. Окрім розсіяних у журналах і газетах статей і репортажів, знайшов лише книгу П.Жюлковського “Адамполь (Полонезкой)”, що вийшла у Познанському видавництві в 1929 році.
Натомість Адамполем над Босфором, що у Туреччині, цікавились науковці багатьох країн, зокрема, про це поселення згадує у власній фундаментальній праці турецький історик Е.Караль.
Як зазначають дослідники, перше народжене дитя в Адамполі на турецькій землі названо іменем Адам Людвик Міхал ― у такий спосіб було увічнено пам’ять відомих імен, причетних до заснування поселення, яке існувало до 1960-х років. “Відсутність з 1926 року у селі польської школи, період холодної війни, коли були відсутні контакти з Польщею, негативно позначилися для молодого покоління, для якого Польща стала краєм віддаленим, ― пише автор книги Є.С.Лонтка. ― Внутрішня нестабільна ситуація в Туреччині деструктивно вплинула на молодих адамполян, які змушені були емігрувати в Німеччину, Австралію й інші країни світу”.
Село Адамполь над Босфором після Другої світової війни мало стратегічне значення, оскільки на горі Алендаг стояли ракетні шахти. Отож доступ до нього був обмеженим. У 1958 році змушений був залишити Туреччину останній пробощ Адамполя ― ксьондз Кот, тож у такий спосіб було ліквідовано останню інституцію, яка підтримувала мову і звичаї батьків. Та все ж село Адамполь Полонезкой у Туреччині і нині збереглося й існує, в основному завдяки туристичній діяльності.
Іван КОЗЕЛЬСЬКИЙ, член Асоціації польських журналістів України
На знімках: пам’ятний знак при в’їзді у село Адамполь Полонезкой у Туреччині