Традиційні Шевченківські дні пройшли у нашому місті за політичним і мистецьким сценаріями.
Традиційні Шевченківські дні пройшли у нашому місті за політичним і мистецьким сценаріями.
Кажучи про їх політичний акцент, маємо на увазі не лише ексцес зі спаленням свободівцями прапора правлячої Партії регіонів. До подібних крайнощів політичних емоцій навколо Шевченківських свят Україні не звикати, адже постать Кобзаря ще з часів російського царату викликала суспільно-політичні збурення, що цілком зрозуміло, адже йдеться про історичну особистість, яка, власне, розбудила свого часу українську націю. Зрештою, і в часи комуністичного тоталітаризму влада прагнула Шевченкове слово поставити собі на службу. А те, що на двадцять другому році нашої незалежності ці дні також не обходяться без політичних крайнощів, лише нагадує нам, які непрості суспільні процеси відбуваються нині у нашій країні. Хоча якраз Шевченко, його геній стоїть вище над усіма політичними міжусобицями, ніби вкотре промовляючи до нас, що тільки “у своїй хаті і правда, і сила, і воля”…
Тож до політичного сценарію цих свят варто віднести й усі державні заходи 9 березня біля пам’ятника Кобзареві, в яких взяли участь представники міської, обласної влади, громадськості. Символічною була в них участь академічного муніципального хору, який і розпочав мистецьку складову цьогорічної Шевченкіани. Продовжилася вона у філармонії традиційним міжнародним фестивалем камерної музики “Хмельницький камерфест”. Цей фестиваль долучився до Шевченківських свят і став їх окрасою. А те, що він приурочений 200-річчю великого композитора Миколи Лисенка, який був і залишається найпотужнішим музичним популяризатором творів Кобзаря, також має свою глибоку символіку у нашій Шевченкіані. Хоча ділити ці дві її складові — політичну і мистецьку не варто, як і стверджувати те, що ми у такий спосіб дослухалися, почули слово Кобзаря.
В.СІВАЧ
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО