Як виявляється, все частіше у наших суспільних реаліях закон не писаний, найперше, тим, хто повинен займатися законотворчістю, тобто нашим парламентаріям.
Як виявляється, все частіше у наших суспільних реаліях закон не писаний, найперше, тим, хто повинен займатися законотворчістю, тобто нашим парламентаріям.
І недавня пригода скандально відомого регіонала-нардепа Вадима Колесніченка в київському аеропорту “Жуляни”, коли він привселюдно погрожував працівниці авіакомпанії, яка відмовила йому в реєстрації на рейс без паспорта, — це лише маленький приклад демонстрації беззаконня, що дозволяють собі подібні “слуги народу”. Найцікавіше те, що цей нардеп навіть не хоче привселюдно визнати власну неправоту, мабуть, вважаючи, що з посвідченням парламентарія він одержав пожиттєву прописку до касти “голубої крові”, яка за останні роки в нашій країні множиться у дивній пропорції: чим більше у нас стає нужденних співвітчизників, тим глибшає прірва, що розділяє владоможців усіляких мастей з власним народом.
Зрозуміло, що Колесніченко — це лише один із найяскравіших представників цієї касти. Окрема тут мова про мажорів, родичів власть імущих, яким також закон не писаний у нашій країні, підтвердження чому ви знайдете і в своєму повсякденному житті. Таке враження, що всі ці люди щиро увірували у власну безкарність, вседозволеність, а наша влада, декларуючи на словах свій європейський вибір, все більше схиляється до так званого бертольдобрехтівського сценарію владного режиму, за яким вона повинна розпустити свій народ і вибрати для себе новий, якщо цей, що є, її не задовольняє. Те, як її представники на всіх рівнях поводяться, як виконують делеговані їм Конституцією права та обов’язки, щоправда, за незначним винятком, доводить, що більшість з них навіть не допускає думки, що вже сам народ може раптом “розпустити” владу і таких своїх “слуг”. Адже вже той факт, що основною метою нинішнього блокування парламенту опозицією стала вимога поіменного голосування парламентаріїв у всіх цивілізованих країнах, окрім нашої, викликає щонайменше подив, а наша парламентська більшість робила і, будьте певні, зробить усе, аби не виконувати ці доповнення до свого регламенту.
Подібних фактів малих і великих порушень законодавства з боку тих, хто повинен його контролювати, хоч греблю гати. Он, днями і до нашої редакції надійшов лист від нардепа-пропорційника (поки що залишимо його у статусі інкогніто), який, нічтоже сумящеся, вимагає від нас газетної площі для публікації своїх матеріалів. Належить він до парламентаріїв-пропорційників з партії, яка має сумнівний рейтинг у нашому місті. Він, довільно трактуючи відповідну статтю Закону “Про статус народного депутата України”, вимагає друку матеріалів про свою діяльність, зрозуміло, безкоштовно. Уявіть, шановні читачі, у що може перетворитися наша газета, якщо, скажімо, всі 225 нардепів-пропорційників, не кажучи вже про мажоритарників, почнуть слати нам свої опуси? Подібний прецедент ми вже мали торік з одним нетутешнім парламентарієм, та в нього вистачило глузду уважно прочитати згаданий закон, і ми розійшлися нібито мирно. З нинішнім нашим парламентарієм-дописувачем, здається, у нас буде окрема розмова, бо він, видно, не хоче розуміти абсурдність своїх вимог у такий некоректний спосіб з’явитися на сторінках нашої газети.
Словом, Колесніченків вистачає повсюди і нам усім треба вчитися, як і у який спосіб їх ставити на належне місце. А може, ви думаєте інакше і вас цілком влаштовує подібна сваволя?..