Власне, Хмельницький цукровий завод уже давно вартує назви “летючого голландця”, бо, здається, що саме цей образ з піратсько-морської міфології найкраще пасує до нинішнього статусу цього підприємства. Щоправда, той легендарний “голландець” міг хоч віртуально з’являтися, а от появи Хмельницького цукрового ми, швидше за все, вже не дочекаємося, бо після відновлення роботи восени 2010-го наступні два сезони у 2011 та 2012 роках не відбулися. Тобто очікувати, що після …
Власне, Хмельницький цукровий завод уже давно вартує назви “летючого голландця”, бо, здається, що саме цей образ з піратсько-морської міфології найкраще пасує до нинішнього статусу цього підприємства. Щоправда, той легендарний “голландець” міг хоч віртуально з’являтися, а от появи Хмельницького цукрового ми, швидше за все, вже не дочекаємося, бо після відновлення роботи восени 2010-го наступні два сезони у 2011 та 2012 роках не відбулися. Тобто очікувати, що після спроби його відновлення він таки працюватиме, не доводиться, про що засвідчили недавні загальні збори акціонерів ВАТ “Хмельницький цукровий завод”, які пройшли в неопалюваному сільському Будинку культури Копистина, де, власне, був досі зареєстрований завод. До речі, на цих зборах, на які з’явилося понад два десятки його акціонерів, було вирішено змінити місцезнаходження цього ВАТ на Хмельницький. Як скаже дехто з присутніх, аби легше було його реальним власникам з донецької фірми “Урожай”, якій, за нашою інформацією, належить 63% його акцій, ліквідовувати підприємство. І не лише у юридичному сенсі, а й у фізичному — вирізати метал, спродувати майно. На зборах прозвучала красномовна цифра — 22 мільйони гривень загальних боргів підприємства, які ніхто, як уже давно є зрозумілим для його рядових акціонерів, не збирається віддавати.
Словом, учасники цих зборів були присутні, по суті, на заключному акті драми закриття Хмельницького цукрового заводу, одного з найстаріших у нашім краї. І можна лишень пошкодувати, що багато хто з цукроварів нашого міста й околиці піддалися у 2010 році на обіцянки його справжніх хазяїв та владних чиновників з облдержадміністрації, коли з ентузіазмом взялися за його пуск. Пригадується, що тоді вдалося залучити десь до 10 мільйонів гривень кредитів на цю реконструкцію, яка виявилася, даруйте за різкість, відвертим обманом. Бо як інакше назвеш усю цю “оборудку”, кінцева мета якої вже тоді явно проглядалася? Шкода людей, які повірили усім тим обіцяльникам. І не треба бути нині великим провидцем, щоб побачити, як невдовзі буде далі “дерибанитися” обладнання і майно заводу. Власне, господарі цього підприємства такий сценарій уже давно апробують на тому майні, що залишилося у них на Деражнянському цукровому заводі, який також є їх власністю.
Хтось із наших критиків може закинути нам, що, мовляв, ми не хочемо бачити тих негативних процесів, які спіткали бурякопереробну галузь нашого краю, країни. Доля логіки у таких закидах, мабуть, є, але, добре знаючи це, ми усе ж таки найбільше обурюємось конкретною ситуацією на Хмельницькому цукровому заводі, який міг і далі виживати, як, наприклад, Наркевицький, Старокостянтинівський чи інші з п’яти цукроварень, які ще в області працюють, щоправда, ще не так давно у нашім краї діяли 17 цукрових заводів. Ну, звичайно, ми розуміємо, що цукрова галузь країни переживає не кращі часи, що з 296 цукрових заводів нині на плаву в Україні залишається десь понад 60. Та крім об’єктивних причин закриття цих підприємств, є очевидні “суб’єктивні” фактори, які вплинули на згортання цієї галузі в країні і на Поділлі зокрема. А це, насамперед, відверта корупція, некомпетентність державних інституцій, які повинні були б контролювати ці процеси, вибудовувати хоч якусь стратегію розвитку цієї галузі агропромислового сектора економіки.
І красномовною ілюстрацією реального стану на таких підприємствах, як Хмельницький цукровий, є, як подейкують його рядові акціонери, недавній мародерський дерибан його хазяями восьми трансформаторів, де вони заради “видобутку” кількох тонн міді, по суті, пішли на руйнацію заводу. До речі, хлопці-хазяї, яким це майно дісталося в результаті хитромудрих схем, аж ніяк не залишаються у накладі, бо не збираються, видно, розраховуватися за свої борги ні перед ким. Схема відома: рука руку миє, але кому від того легше?..
Б.ДЕМКІВ