Ще декілька днів тому не змовкав редакційний телефон і наші читачі запитували: чому Нацрадіокомпанія зняла зі свого ефіру програми радіо “Промінь” та “Культура”, які користуються неабиякою популярністю у слухачів? Ряд активних наших громадян навіть вирішили звернутися до суду, аби зупинити цю сваволю керівництва радіокомпанії, яка, як офіційно нам пояснювали, змушена була вимкнути частину своїх передавачів через те, що видатки з бюджету на поширення програм Українського радіо було зменшено в кілька разів порівняно з минулим роком. Дійшло, як ви знаєте, до того, що…
Ще декілька днів тому не змовкав редакційний телефон і наші читачі запитували: чому Нацрадіокомпанія зняла зі свого ефіру програми радіо “Промінь” та “Культура”, які користуються неабиякою популярністю у слухачів? Ряд активних наших громадян навіть вирішили звернутися до суду, аби зупинити цю сваволю керівництва радіокомпанії, яка, як офіційно нам пояснювали, змушена була вимкнути частину своїх передавачів через те, що видатки з бюджету на поширення програм Українського радіо було зменшено в кілька разів порівняно з минулим роком. Дійшло, як ви знаєте, до того, що з цього приводу журналісти Національної радіокомпанії днями провели пікетування уряду і після особистого втручання прем’єра Миколи Азарова було відновлене ефірне мовлення цих програм.
Звичайно, добре, що у нашого прем’єра вистачило розуміння, що подібну проблему слід вирішувати, що свою громадянську і професійну позицію продемонстрували журналісти Українського радіо, що їх підтримали численні слухачі з різних куточків країни. Проте ці факти не можуть не насторожувати, адже відомо, що нині різко скорочується фінансування і на так зване держзамовлення у програмах регіональних державних телерадіокомпаній, адже не обминули ці проблеми, наскільки мені відомо, і нашу держтелерадіокомпанію “Поділля-центр”. Не секрет і те, що її колектив нині стурбований цими звістками зі столиці, хоч чекати на його протестні акції не доводиться, адже нині це питання більше на адресу обласної влади, яка, як на мене, просто зобов’язана сформувати власний регіональний пакет інформаційного держзамовлення, підкріпивши його відповідними бюджетними коштами.
І все ж не може не турбувати ще одна тенденція у цих процесах на державному “медійному фронті”, коли першими жертвами подібної оптимізації на всіх рівнях чомусь стають культурологічні та національно-патріотичні програми, зрозуміло, завідомо збиткові та некомерційні. Бо приватним медіа-корпораціям у нашому радіо- і телеефірі ми вже перестаємо дивуватися з цього приводу, адже там уже, так би мовити, неозброєним оком видно, що вони ведуть відвертий наступ на все українське, пробуючи усілякими телешоу та відверто антинаціональним продуктом дебілізовувати наше суспільство, утверджувати у громадській свідомості, насамперед, серед нашої молоді споживацькі життєві стандарти. Тож, мабуть, не буде перебільшенням, коли згадані мною проблеми на Українському радіо, в регіональних держтелерадіокомпаніях я пробую розглядати і в контексті тих негативних тенденцій, які з’явилися за останні три роки у гуманітарній політиці нової влади країни. Адже ми добре знаємо, що нині відбувається з витісненням державницького змісту у навчально-виховному процесі освітянської галузі, з якими проблемами зіткнулися культурні установи, наше книгодрукування, де йде цілком спланований наступ на все українське, патріотичне. Як бачимо, на черзі його “зачистка” у державному секторі телерадіопростору країни, в чому, як і у всьому іншому з цих моїх висновків, я дуже хотів би помилятися…