“Писати почала в дитинстві. А перші серйозні вірші народилися, коли навчалася у хмельницькому вузі на факультеті журналістики. Пам’ятаю, як на парах нишком виписувала рими, здебільшого про кохання. Якось так записалася, що не помітила, як до мене підійшов наш викладач, член Національної спілки журналістів та Національної спілки письменників України Сергій Пантюк, намагаючись видивитися, над чим так старанно працюю під час його лекції. Саме він став першим критиком і редактором моїх творів. За настановами Сергія Дмитровича почала писати непримітивною римою, зміст віршів став глибшим”, — розповідає про свій творчий старт поетка-землячка, авторка збірки віршів “Ройбуш на тиші” Тетяна Землякова.
“Писати почала в дитинстві. А перші серйозні вірші народилися, коли навчалася у хмельницькому вузі на факультеті журналістики. Пам’ятаю, як на парах нишком виписувала рими, здебільшого про кохання. Якось так записалася, що не помітила, як до мене підійшов наш викладач, член Національної спілки журналістів та Національної спілки письменників України Сергій Пантюк, намагаючись видивитися, над чим так старанно працюю під час його лекції. Саме він став першим критиком і редактором моїх творів. За настановами Сергія Дмитровича почала писати непримітивною римою, зміст віршів став глибшим”, — розповідає про свій творчий старт поетка-землячка, авторка збірки віршів “Ройбуш на тиші” Тетяна Землякова.
Тетяна — дівчина загадкова, така у неї й поезія. На презентації книжки у рідному Хмельницькому, а відбулося це у гуманітарно-педагогічній академії в рамках всеукраїнського поетичного туру учасників літературного конкурсу “Коронація слова”, Тетянин стиль римування визнали незвичним навіть значні літературознавці. Автор передмови до “Ройбуша на тиші”, літературний критик, прозаїк Іван Андрусяк пише, що секрет Тані — трифтонги, внутрішня рима вірша. Але то філологам личить так судити, пересічний читач просто відзначить, що на 40 сторінках “Ройбуша на тиші” зібрано поезію іншу, не таку, яку ми звикли читати у класичних поетів, але не менш цікаву, звучну та емоційну.
Навіть назва збірки, на перший погляд, дивна. Слово “ройбуш” (чай) асоціюється з затишком, спокоєм, а якщо він ще й “на тиші”, одразу можна сподіватися на відвертість, справжність, інтимність віршів. Тетяна Землякова ніколи не п’є ройбуша наодинці, бо поети, навіть у безлюдному закутку, завжди відчувають присутність музи. З цією натхненницею Тетяна ділиться сокровенним: згадкою, мрією, тривогами і радостями, навіть спонтанними думками:
“Трикутний вимір часу о четвертій ранку,
коли не насниться жменя срібла,
яку перекидаєш у кухоль.
Падаєш, послизнувшись,
на сцідженому крізь пальці тумані
і, підібгавши під себе ноги, міркуєш:
“Чому у гранатового дерева жилаве коріння”,
…шукаєш винних, випльовуючи чаїнки….”.
Муза Тетяни Землякової з вірша у вірш перевтілюється то в образ коханої людини, то у вечорове чи вранішне видиво, то у відображення власного я.
Нині збірці “Ройбуш на тиші” вже три роки, за цей час у Тетяни назбиралося творів уже на нову книжку, де поезія “м’якша, ніжніша, менш метафорична, що полегшує її сприйняття”. Сподіваємося, що незабаром вона вийде в світ і знайде свого читача. Ось уривок з нового, ще неназваного творчого доробку Тані.
“Дай щічку…
поки ламаєш списи,
та біжиш без доріг з ятаганом.
І губиш в снігах обереги солоні,
а скроні…
Твої перетиснуті правдами вірними.
Героєм чужого бою ти вернешся.
Дай щічку…”
Коли відчула міцнішу твердь пера, Тетяна Землякова замислилася над написанням складніших поетичних творів, можливо, п’єс. Йти пунктирним шляхом у поезії вимагає аспірантура у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, її улюблена професія — журналістика. Але дрімати творчо Тані не дають колеги, друзі з “Коронації слова”, котрі спонукають до творення нових поезій, чекають на її свіже слово.
Ірина САЛІЙ