Днями до Хмельницького завітали з концертом шестеро кращих учасників третього сезону вокального телешоу “Х-фактор”. Незважаючи на щільний гастрольний графік, холодну погоду і тривалі переїзди, учасники виходили на сцену, забуваючи про втому та викладаючись на всі сто. А глядачі віддячували їм оплесками, квітами, подарунками і навіть піснями. Після концерту ми поспілкувалися з одним із найпопулярніших учасників телепроекту, фіналістом Олексієм СМИРНОВИМ.
Днями до Хмельницького завітали з концертом шестеро кращих учасників третього сезону вокального телешоу “Х-фактор”. Незважаючи на щільний гастрольний графік, холодну погоду і тривалі переїзди, учасники виходили на сцену, забуваючи про втому та викладаючись на всі сто. А глядачі віддячували їм оплесками, квітами, подарунками і навіть піснями. Після концерту ми поспілкувалися з одним із найпопулярніших учасників телепроекту, фіналістом Олексієм СМИРНОВИМ.
— Неймовірно круто спілкуватися наживо з публікою, це зовсім інші відчуття, ніж на прямих ефірах. Кожне місто зустрічає по-різному, але скрізь добре. Хоч сьогодні було і не надто багато глядачів, зал просто вибухав оплесками. Хмельницький дуже сподобався, він має дивовижну енергетику. Люди, з якими тут зустрівся, доброзичливі й привітні.
— А яка атмосфера краща: під час підготовки до прямих ефірів чи в турі?
— Важко порівняти. На прямих ефірах був дуже щільний графік. Протягом тижня готуєшся, готуєшся, готуєшся… Потім вийшов на сцену, заспівав — і йдеш готуватися до наступного ефіру. А тут виходиш, кайфуєш і віддаєшся на повну.
— Чи є в тебе якийсь талісман або ритуал, якого дотримуєшся перед виходом на сцену?
— Перед ефірами у мене було певне місце, де намагався накопичити енергетику, щоб вийти і видати її. Зараз особливого ритуалу немає. Головне — вийти з чистою головою (сміється — прим. авт.), тому що від постійних переїздів голова йде обертом. На щастя, вдається справлятися з труднощами.
— Чию підтримку найбільше відчував під час участі у конкурсних ефірах?
— Безумовно, батьків, з якими постійно тримав зв’язок. А ще заходив на сторінку своєї офіційної групи “В контакті”, де писали мої прихильники. Читав їхні записи і розумів, що люди чекають на мої виступи, не сплять допізна, заряджають мобілки, щоб за мене голосувати. Було дуже приємно відчувати підтримку великої кількості людей.
— А надмірна любов прихильників не втомлює?
— Був випадок, коли на одній із зустрічей почалася тиснява. І навіть була підозра на перелом ребер в однієї людини, але, на щастя, обійшлося без травм. Часто я сам закликаю прихильників поводитись обережніше. Але разом з тим дуже круто давати автографи.
— Ти вже кілька років навчаєшся у Москві. Як доля закинула тебе туди?
— Я народився на півночі Росії, але склалося так, що сім’я переїхала в Маріуполь. Через деякий час до нас у гості завітали друзі нашої родини, які на той час жили в Москві. Вони запропонували мені поїхати з ними і подивитися місто. Я погодився, а згодом вступив у Гнесинку — один з кращих європейських музичних вузів. Спочатку два роки навчався на підготовчому відділенні, згодом став студентом.
— У майбутньому плануєш кар’єру в Росії чи повернешся в Україну?
— Творчість не має меж, я буду займатися нею скрізь, де б не був. Хочу зібрати свій гурт, щоб грати справжню живу музику.
— У тебе вже був свій гурт — “АМАНО”.
— Так, гурт проіснував півтора року, записали вісім пісень. Але після того, як гітарист поїхав до Америки, колектив припинив своє існування. Решта хлопців була зайнята іншими проблемами: в когось сім’я, в когось навчання. З гітаристом свого колишнього гурту я, звичайно, хочу продовжити співпрацю. Ми спілкуємося, він вболівав за мене з Америки, а його батько, який живе в Україні, відправляв за мене есемески.
— У тебе незвичайний нікнейм — Ksenon.
— Я хотів придумати собі цікавий нік для спілкування в скайпі, “асьці”. Сидів на уроці хімії, яку страшенно не любив, і нудьгував. Дивився на таблицю Менделєєва і думав: “Аргон? — Тупо. Титан? — Надто пафосно. Ксенон? — А чом би й ні?” І так якось пішло. В моєму розумінні Ksenon — це не інертний газ, як у хімії, а холодний промінь світла, який допомагає очиститися від бруду у світі. Щось таке справжнє, щире.
— Ти дуже чуттєво виконував усі пісні. Складно бути справжнім, розкриватися, коли на тебе дивляться мільйони очей?
— Я сам по собі був замкненим до проекту. І важко було через це переступити. Та у першому ж ефірі зрозумів, що артисту, щоб його почули, потрібно бути справжнім і не ховатися. Це, безумовно, страшно: вийти на сцену і розкритися перед людьми. Але якщо цей страх перебороти, відчуваєш справжній кайф.
— Надалі плануєш брати участь у конкурсах?
— Мені здається, ніде більше я не пройду таку школу, як на “Х-факторі”. Протягом цих одинадцяти ефірів я навчився багатьом речам. У мріях — заспівати на “Євробаченні”, але для цього потрібно ще багато працювати.
— Відкрий секрет: що тобі подарували на концерті в Хмельницькому?
— Це був MacBook Apple. Я про нього мріяв дуже давно і просто так отримати його на сцені аж ніяк не очікував. Довго не міг прийти до тями, та все ж перед наступним виступом опанував себе. Адже, виходячи на сцену, потрібно доносити тільки те, що в пісні.
— Прихильники зробили тобі й інший подарунок до Нового року: їхніми стараннями твій виступ з піснею “The Kill” прокоментував сам Джаред Лето!
— Це було так: Діма Сисоєв сидів за моїм ноутбуком і ніби ненароком сказав: “Тут Джаред прокоментував твоє відео”. Я не повірив. Потім подивився сам. Ще раз, ще і ще… А тоді десь півгодини кричав від радості. Навіть якби він написав, що мій виступ — повний “відстій”, я був би щасливим. А це був схвальний відгук. Маленький коментар великого артиста, який оцінив мою роботу, ні за які гроші не купиш. Якби мені надали вибір: або Джаред Лето подивиться моє відео, або я отримаю два мільйони, не задумуючись, обрав би перше.
Розмовляла Оксана ПАЛЯНИЦЯ
Фото В’ячеслава СОКАЛА