У вівторок, 15 січня, у Львові на Личаківському цвинтарі поховали одного з найхаризматичніших українських політиків новітньої доби, дисидента, правозахисника, в’язня комуністичних таборів Михайла Гориня. Того ж дня, незважаючи на продовження різдвяних заходів, у місті Лева було оголошено жалобу, на всіх установах були приспущені державні прапори. Родині покійного висловив співчуття Президент України Вік-тор Янукович, надійшло співчуття із-за ґрат від лідера партії “Батьківщина” Юлії Тимошенко…
У вівторок, 15 січня, у Львові на Личаківському цвинтарі поховали одного з найхаризматичніших українських політиків новітньої доби, дисидента, правозахисника, в’язня комуністичних таборів Михайла Гориня. Того ж дня, незважаючи на продовження різдвяних заходів, у місті Лева було оголошено жалобу, на всіх установах були приспущені державні прапори. Родині покійного висловив співчуття Президент України Вік-тор Янукович, надійшло співчуття із-за ґрат від лідера партії “Батьківщина” Юлії Тимошенко…
Здавалося б, ці ознаки уваги до пам’яті Михайла Гориня засвідчують, що наша країна усвідомлює його вклад у творення української державності, проте мене у ці дні не покидають не лише почуття суму, але й погано прихованого розчарування. Адже пішов з життя політик, який, як на мене, у певний час, насамперед у часи творення Народного Руху України та діяльності Української Гельсинської спілки та перших кроків Української республіканської партії, напередодні проголошення нашої незалежності був беззаперечним лідером державницької політичної еліти в Україні. Йому, насамперед, маємо завдячувати тим, що Рух у той час не пішов манівцями псевдокомуністичного проекту, як на це сподівалися комуністична верхівка УРСР та її спецслужби. На відміну від деяких своїх колег з еліти УГС-УРП, Михайло Горинь з неабияким політичним тактом та витримкою тоді утверджував свої консолідуючі принципи у державному середовищі тієї непростої пори. Усім своїм інтелектом, політичним досвідом, християнською терпеливістю Михайло Горинь вмів знаходити порозуміння з представниками усіх полюсів державницького руху, який тоді викристалізовувався. Його життєві та політичні уроки, поміркованість і мудрість були одними з найвирішальніших факторів того переконливого державницького поступу, якого Україна досягла в перші роки незалежності.
В особі цього політика ми мали людину, яка належить до двох поколінь представників національно-визвольного руху, адже юнаком він боровся за українську ідею у лавах ОУН-УПА, а пізніше став одним із найчільніших діячів національно-демократичного руху, який відомий як рух дисидентів-шістдесятників. І саме цей факт є, вочевидь, засадничим у політичному світогляді Михайла Гориня, який, пройшовши страшні випробування комуністичними концтаборами, сформулював свій ідеал демократичної України, який відстоював завжди та за будь-яких обставин.
І дуже шкода, що так звана державницька еліта, насамперед наших опозиційних сил, досі не усвідомлює силу такого прикладу політичної боротьби, а її дії на фоні тих справ, які здійснював Михайло Горинь зі своїми однодумцями, виглядають дуже блідими й дрібними. Шкода, що досвід такого потужного політика не став дороговказом для більшості представників нашої політичної та державної верстви. Справді, з Михайлом Горинем відходить ціла політична епоха в нашому державницькому русі…
Богдан ТЕЛЕНЬКО