Скасований наприкінці грудня державний візит Віктора Януковича до Москви залишається нині чи не найактуальнішою темою для експертного середовища, яке аналізує українсько-російські взаємини. Офіційна версія цієї події зводиться до того, що
Скасований наприкінці грудня державний візит Віктора Януковича до Москви залишається нині чи не найактуальнішою темою для експертного середовища, яке аналізує українсько-російські взаємини. Офіційна версія цієї події зводиться до того, що нібито цей візит було перенесено через неузгодженість технічних питань щодо співробітництва двох країн в енергетичній сфері та у виробленні взаємоприйнятного механізму взаємодії України з Митним Союзом Росії, Білорусі та Казахстану. Ініціатором скасування візиту дехто називає російську сторону, дехто — українську, проте посол Росії в Україні Михайло Зурабов стверджує публічно, що таким було рішення обох президентів. Щоправда, з цією подією пов’язують і візит до Києва російського глави МЗС Сергія Лаврова, який нібито повинен узгодити усі точки над “і” у майбутніх переговорах обох глав держав…
А якщо перейти з мови дипломатів на звичну для нас, то стає зрозумілим, що Кремлю досі не вдалося “переконати” нинішнє українське керівництво у тому, що російська пропозиція про здешевлений для нас газ в обмін на вступ до Митного та Євразійського союзів та “здача” нашої газотранспортної системи є для України великим благом. Мабуть, уже добре навчений тим, як росіяни виконують свої домовленості після Харківських угод та відкритим шантажем Москви у газових питаннях, офіційний Київ, який аж надто відверто демонстрував свою проросійськість, почав всерйоз задумуватися над тими дивідендами, які він отримає, якщо остаточно піддасться Кремлю. Адже не треба бути великим аналітиком, щоб бачити, що нині ми, на жаль, тільки спостерігаємо за кульмінаційним моментом взаємин між Москвою і Києвом, за яким, якщо, звичайно, у нинішньої влади геть відсутній рефлекс самозбереження, можуть настати для неї незворотні процеси. Адже очевидним є те, що, отримавши “своє”, путінський Кремль поведе більш наступальну політику в середині України, де нинішня влада та її становий хребет — фінансово-олігархічні клани поступово втрачатимуть і політичний вплив у своїй же країні. Чи задовольнить Віктора Януковича, який нині зосередив у своїх руках необмежену владу, такий політрозклад, чи відповідає посилення ролі Кремля в Україні амбіціям його “сім’ї” та тим же фінансово-олігархічним кланам? Думаю, що ні, адже подібний сценарій для нинішньої влади попри всю її антиукраїнськість, зокрема у гуманітарній сфері, є провальним. Зрештою, де є гарантії для самого Віктора Януковича, що Москва захоче бачити саме його знову на посаді українського президента, якщо поруч з ним уже політично дорослішає кум і соратник Володимира Путіна — Віктор Медведчук?
Щоправда, у цій патовій для Вік-тора Януковича та його команди ситуації не менш важливим є питання про те, хто підтримає його нині у протистоянні з Кремлем? Адже його електорат скоріше “за” згаданий путінський сценарій розвитку українсько-російських відносин, бо у своїй більшості хворіє комплексом молодшого брата або ідентифікує себе з Росією. Євросоюз, США і раді були б допомогти нам, але Банкова повинна дотримуватися демократичних стандартів у країні й випустити, найперше, політв’язнів, через що Віктору Януковичу треба буде переступити через себе. Опозиція, навіть розуміючи необхідність політичної підтримки нинішньої влади у цьому архіважливому для країни питанні, також навряд чи готова на конструктивні дії. Тож питання про те, хто підтримає нині Президента у захисті національних інтересів проти тиску Кремля, нині переведено у площину тесту не лише для нього самого, а й для всієї нашої нації. Про те, яку відповідь Банкова, а потім уже всі ми дамо на нього, ми дізнаємося вже у найближчі місяці…