Лялька — символ дитинства, але інколи і дорослим хочеться повернути крізь роки собі цю забавку, яка наповнить оселю позитивною енергетикою, а особливо, якщо створювали її не заводські конвеєри, а талант і трепет майстра. Споконвіку люди колекціонували сувеніри, більшість з них — з холодного скла чи фарфору. Ляльки ж хмельницької майстрині Валентини Черній (творчий псевдонім Tina Chi) — тепле сплетіння з ниток і тканин у формі чудернацьких створінь. У неї таких жителів хатніх полиць та етажерок — понад тисячу і кожна виготовлена високоякісно, за традиціями різних народів та з авторським домислом.
Лялька — символ дитинства, але інколи і дорослим хочеться повернути крізь роки собі цю забавку, яка наповнить оселю позитивною енергетикою, а особливо, якщо створювали її не заводські конвеєри, а талант і трепет майстра. Споконвіку люди колекціонували сувеніри, більшість з них — з холодного скла чи фарфору. Ляльки ж хмельницької майстрині Валентини Черній (творчий псевдонім Tina Chi) — тепле сплетіння з ниток і тканин у формі чудернацьких створінь. У неї таких жителів хатніх полиць та етажерок — понад тисячу і кожна виготовлена високоякісно, за традиціями різних народів та з авторським домислом.
— Захопилася лялькарством роки три тому, — розповідає Валентина. — Тоді моєю основною професією було ріелторство. Але хотілося цікавої віддушини, нею стало лялькарство. Пам’ятаю мій перший виріб — примітивний ангелочок з кучериками. Подарувала його подрузі, разом з нею лялька помандрувала аж до Канади. Потім я так присмакувала собі це заняття — вироби створювались один за одним, лялькарство стало моїм основним і хобі, і ремеслом водночас. Колекція перших ляльок давно розлетілася по світу, де живуть мої рідні та близькі. Кажуть, у моїх ляльок особлива позитивна енергетика, вони — справжні хатні обереги.
— Пані Валентино, ви ж не просто майструєте ляльку, створюєте її за відомими техніками, стилями лялькарства?..
— Так, нині беруся за авторські ляльки ручної роботи, ляльки-обереги, американський примітив, Тільду. Однією з найцікавіших технік є американський примітив. Коли європейці перекочували до Америки, почали створювати свої молитовні храми, у яких служба тривала по кілька годин. Якщо матерям ніде було залишити малечу, брали їх з собою на молитву. Щоб діти під час церковної служби не марудилися, жінки власноруч виготовляли їм ляльки з підручних матеріалів. Часто в іграшку з тканини вмотували цукрову грудочку або суміші з чаю — то були такі собі пустушки для немовлят. Пізніше майстри, котрі прагнули відновити ці древні вироби, створюючи ляльку, спеціально зістарювали її. Є такі ляльки і в моєму творчому доробку.
Вмію робити і модну в усьому світі ляльку Тільду — фігурка з тканини з видовженими кінцівками. Першу Тільду пошила Тоні Фіннангер з Норвегії, працюючи у магазині виробів ручної роботи. У 1999 році з’явилася ціла колекція таких виробів, навіть магазин з одноіменною назвою “Tilda”. Нині це не тільки лялька, а й бренд, під яким випускають матеріали для виготовлення виробів ручної роботи.
Люблю я й традиційну українську ляльку-мотанку, вона входить до моєї колекції хатніх оберегів. Майструю й свою авторську ляльку, риси якої здатна створити тільки моя фантазія. Можу й плід чужої уяви оживити — виготовляю ляльки на замовлення.
— Ваша лялька — іграшка для дорослих чи нею, красунею, й дітям безпечно бавитися?
— Всі мої ляльки виготовлені з натуральних матеріалів, котрі купую у спеціалізованих столичних крамницях. Це, хоч і тендітні, але досить міцні вироби, здебільшого м’які і приємні на дотик, тому вони можуть бути втіхою не лише для дорослих, а й для малечі. Виняток — деякі обереги.
— Де живуть ляльки вашого авторства?
— Часто беру участь у різноманітних всеукраїнських виставках, там і презентую свої ляльки, тому їх мають люди у різних куточках України. Одна з найграндіозніших виставок, де мої ляльки розкуповували на-гора; відбулась у курортному місті Судаку. Масова експозиція-продаж різних творів авторського і народного мистецтва проходила у старовинній фортеці. Там я познайомилася з багатьма цікавими людьми, у яких схоже захоплення.
Ще бувала з виставками у Києві, Львові, де вразив рівень організації подібних заходів.
— З вашою творчістю познайомилася на ярмарку, приуроченому до Дня міста. Де, крім святкових розпродажів, можна придбати ваш виріб хмельничанам?
— Найчастіше презентую свої роботи на місцевих ярмарках, присвячених визначним датам. У крамницях мої роботи частіше зустрінеш у Чернівцях, Вінниці, Києві, ніж у рідному місті. Але нещодавно на третьому поверсі торгового центру “Либідь-Плаза” відкрилася виставка-продаж творів народного та авторського мистецтва до різдвяно-новорічних свят. Тут разом з моїми експонуються роботи майстрів не лише нашого міста, а й з Тернополя, Косова. Тепер земляки мають змогу потішити своїх близьких цікавим сувеніром, котрий і коштуватиме для них дешевше, ніж привезений.
— У Хмельницькому, крім вас, багато майстрів, котрі створюють схожі вироби?
— Ні, особисто я знаю п’ятьох. У нас значно менше поціновувачів таких мистецьких дивинок.
— Ще шось, крім ляльок, виготовляєте?
— Прикраси з вовни, пластику, мило ручної роботи. Процес виготовлення останнього мене захоплює найбільше. Основу для мила купую в Англії — це натуральна речовина з особливими ароматами. Родзинка мого мила — цікавий дизайн. Мило ручної роботи презентувала на виставці у Львові.
— Ваших виробів — сила-силенна, коли встигаєте їх створювати?
— Коли беруся до справи, працюю цілий день, буває, й ніч. Звичайно, ляльки чи якийсь інший виріб створюю тільки в доброму настрої, інакше задумане не вдасться. Нещодавно у мене був місяць творчого затишшя, за цей час так скучила за улюбленою справою, що тепер намагаюся працювати вдвічі більше. У мене вже цілий блокнот планів, серед них і грядущі виставки, не вистачає часу лише на проведення майстер-класів.
— Дякую за розмову.
Ірина САЛІЙ