У жовтні-листопаді цього року минуло 75 літ з часу трагедії в урочищі Сандармох у Карелії, яке стало місцем масового розстрілу 1111 в’язнів соловецького етапу 1937 року. Селяни, робітники, видатні майстри культури, вчені, державні діячі, священнослужителі…
У жовтні-листопаді цього року минуло 75 літ з часу трагедії в урочищі Сандармох у Карелії, яке стало місцем масового розстрілу 1111 в’язнів соловецького етапу 1937 року. Селяни, робітники, видатні майстри культури, вчені, державні діячі, священнослужителі…
Восени 1937 року соловецький етап вивезли з островів, відтак його слід губився. Багато років існувало припущення, що людей втопили в Білому морі. Однак у 1995 році зусиллями директора Санкт-Петербурзького науково-дослідного центру “Меморіал” Веніаміна Іофе в архівах Регіонального управління ФСБ в Архангельську було знайдено документи, зокрема розстрільні списки. Розстріли соловецького етапу тривали протягом 27 жовтня, 1-4 листопада 1937 року і були приурочені 20-річчю жовтневої революції. Виконавцем злочину був капітан держбезпеки Михайло Матвєєв.
27 жовтня 1997 року тут уперше було проведено Дні пам’яті. Тоді українська делегація, в складі якої були Євген Сверстюк, Іван Драч, Лариса і Тетяна Крушельницькі, Борис Гривачевський, встановила в меморіальному місці й освятила дерев’яний хрест, а у жовтні 2004-го загиблим співвітчизникам було встановлено триметровий козацький хрест “Убієнним синам України” (на фото), споруджений на пожертви громадян України, США, Канади, Карелії, міста Воркути та карельського Товариства українців “Калина”.
У 1998 році в урочищі відкрито меморіальне кладовище “Сандармох”, встановлено гранітний пам’ятник з написом: “Люди, не убивайте друг друга!”. Кажуть, тут ніколи не співають птахи.
Відтоді щорічно 5-7 серпня, в час початку Великого терору 1937-1938 років, у лісі біля меморіальних знаків відбуваються Дні пам’яті. У них беруть участь і представники України, які розповіли світові про соловецьку трагедію в пресі й книжках. На деревах, що ростуть у Сандармоху на місці розстрілів, вивішують портрети людей, життя яких завершилось від куль капітана Матвєєва, котрий власноруч розстрілював по двісті з лишком в’язнів щодня. Імена їх знакові в історії української культури, нашій історії загалом: Лесь Курбас, Микола Куліш, Григорій Епік, Валер’ян Підмогильний, Микола Зеров, Антін Крушельницький, четверо його синів і донька, Павло Филипович, Мирослав Ірчан та багато-багато інших, розстріляних лише тому, що прагнули бути людьми мислячими. Це є свідченням того, що 1937-й для України був роком продовження геноциду, винищення української інтелігенції, інтелектуальної частини суспільства.
Наші сучасники, особливо молодь, дуже мало знають про сталінську тиранію і нічого не знають про “Сандармох”.
Хмельницька міська “Просвіта” у ці дні в Народному Домі приймає дуже багато людей, усіх, хто хоче дізнатися, почути і побачити правду про кривавий сталінський червоний терор. Відвідувачі знайомляться з книжковою виставкою про політичні репресії та Голодомор в Україні, переглядають документальний фільм, створений журналістом Борисом Гривачевським, “Місце злочину — Сандармох”, який подарував хмельницьким просвітянам Іван Драч. Крім того, увазі відвідувачів пропонується унікальний документальний фільм “Жнива розпачу”, знятий українцями Канади ще в 1983 році, найперший фільм про жахіття Голодомору в Україні. Все це допомагає з більшою гостротою відчути, що таке 1933-1937 роки, адже найбільш вражаючою історія є тоді, коли вона пропущена через конкретну долю тих, кого знищив комуністичний режим.
Роздуми над цими подіями об’єднують нас усіх з однією метою: не допустити суспільної амнезії, викривлення історії, адже пережите у 30-х роках минулого століття — це своєрідний гіркий символ знищення української інтелектуальної еліти ХХ століття як окремого історичного феномену. І сьогодні ми можемо тільки уявити, який поштовх дали б ці люди українській державі, якби залишилися живими…
Тетяна МОСІЙЧУК, відповідальний секретар міської “Просвіти”