Наш співрозмовник — Микола Бухта очолює найстаріший навчальний заклад естетичного виховання міста — дитячу музичну школу №1. Про її сьогодення і перспективи, сучасні тенденції в музичній освіті наша з ним розмова.
Наш співрозмовник — Микола Бухта очолює найстаріший навчальний заклад естетичного виховання міста — дитячу музичну школу №1. Про її сьогодення і перспективи, сучасні тенденції в музичній освіті наша з ним розмова.
— Ні, білою вороною поки що себе не відчуваємо, хоча ці тенденції не можуть не позначатися. Але, незважаючи на все, контингент учнів з року в рік залишається стабільним. Він може дещо коливатися, проте на дефіцит охочих навчатися ніколи не скаржимося. Зараз у школі 615 учнів на бюджетній основі, й, чесно кажучи, ми відчуваємо вже тісноту своїх приміщень. Отже, вчитися у нас хочуть, авторитет школи, яка незабаром відзначить 80-ліття, є високим. У нас давні міцні традиції, висококваліфікований склад викладачів, безліч здобутих престижних нагород наших вихованців на конкурсах і фестивалях. Думаю, їхні батьки розуміють, що природне бажання стати “зіркою” у декого з них не можливе без повноцінної фундаментальної музичної освіти, насамперед початкової, яку і надає наша школа. Без такої освіти більшість “зірок” невдовзі зникає, прикладів достатньо. Цьому розумінню батьків ми практично допомагаємо, як і їхнім дітям своїми заняттями, всією програмою навчання.
— Але ж є “зірки”, котрі виховувались і у стінах вашої школи?
— Нині занадто розтиражоване поняття “зірки”. Біда в тому, що їх стало багато, а ось артистів, музикантів справжнього зіркового рівня насправді одиниці. Наших вихованців, які стали професійними музикантами і працюють у відомих колективах, чимало. Але головне, вважаю, що наша школа прищеплює учням любов і повагу до народного мистецтва, музичної культури. Надзвичайно приємно бачити на концертах симфонічної чи камерної музики колишніх вихованців, для них це стало потребою, а не примусовими відвідинами чи намаганням бути модними. Тобто, уроки в нашій школі допомогли їм досягти високого рівня загальної культури, зробили їх людьми освіченими в широкому розумінні.
— Така допомога відповідно і коштує. У що обходиться навчання у вашій школі?
— Абсолютна більшість учнів навчається на бюджетній основі. Інакше просто неможливо у сучасних умовах для батьків, це було б занадто дорого для більшості з них. Так, один урок на тиждень занять на інструменті: скрипці, віолончелі, баяні чи бандурі коштував би їм 226 гривень. Ці уроки є виключно індивідуальними, крім викладача, задіяний ще й концертмейстер — така система класичного навчання. Але якщо додати заняття сольфеджіо, історії музики та інших предметів шкільної програми, то вартість одного тижня навчання сягатиме понад 600 гривень. Це нормативи, розроблені на державному рівні. Залежно від віку учнів термін навчання в школі 6-8 років — порахуйте, в яку суму воно обійдеться. Тому це може бути лише бюджетна основа.
— Чи є в школі платні заняття?
— Є, але ми застосовуємо їх для дітей старшого віку, які бажають навчитися грі на якомусь інструменті, зокрема гітарі. Таких підлітків 12-16 років у нас зараз 23.
— Нині багато говорять на всіх рівнях про відродження національних традицій, розвиток народного мистецтва, популяризацію вітчизняної спадщини у культурі, але на практиці в теле-, радіоефірі, наприклад, панує зовсім інше: поп-культура від шоу-бізнесу. Те, чому навчаєте ви: народна, класична музика не користується увагою і це теж уже стало тенденцією…
— На превеликий жаль, так. Це загальна державна і загальна суспільна проблема. Нинішню практику ефірного простору необхідно змінювати. Але це стосується не лише радіо і телебачення. Мене, наприклад, вразили розповіді наших музикантів з обласного симфонічного оркестру, який виступав цього року в Кореї. Разом з ними виступали юні музиканти-інструменталісти, виконували одночасно ті ж твори. Для Кореї це звичне явище, як і те, що у таксі звучить не “попса”, а симфонічна музика. Це, до речі, про загальний рівень культури їхнього суспільства.
— Але у нашому місті ваша школа увагою нібито не обділена?
— Дійсно, не обділена. Щороку обласна філармонія дає змогу провести звітний концерт наших вихованців, для хору “Подільські солов’ї” надається найкращий акустичний зал — органний. Ми глибоко вдячні адміністрації філармонії за це. А ось телебачення нас згадує нечасто, на відміну від, скажімо, колективів бального чи сучасного танцю, і це прикро.
— Чи не планує ваша школа розширити свої функції, скажімо, відкрити класи того ж бального танцю чи живопису — нехай на платній основі?
— Ні, таких планів у нас немає. Ми розуміємо сьогоднішній вплив ринкових відносин навіть у сфері культури, економічний стан, потреби в певній оптимізації нашої галузі, які диктують відповідну політику щодо широкої спеціалізації закладів естетичного виховання. Але така школа, як наша, на моє переконання, повинна залишатись у своїй традиційній площині як перша основа у загальній класичній музичній освіті.
— Зрештою, враховуючи популярність дитячої музичної школи №1 у місті, яка не зменшується з часом, чи не планується збільшення її площ, адже ви змушені вже наголошувати на тісноту нинішніх приміщень?
— Такі плани є, вони пов’язані з перспективою побудови мансарди над будівлею школи. Додаткові площі дозволили б нам відкрити ще десять класів для занять і це суттєво зняло б нинішню напругу. Тому, відчуваючи велику увагу до нас і наших проблем з боку міської влади, щиро вдячні за це й сподіваємося, що наші мрії обов’язково здійсняться.
Підготував Володимир РАЗУВАЄВ
Фото з архіву редакції