Молодь, вхожа у різні культурні осередки міста, добре знайома з Грицьком Семенчуком, у якого вистачає хисту на театр, гру на музичних інструментах, а найбільше таланить у творенні віршів. Як личить юнакові з такими захопленнями, Грицько лірик, але не класичний, у його писанні про любов (до всього, про що йтиметься далі) побешкетували вихор сучасної української літератури і молодечий дух. Стиль писання, який визрів до видання його першої збірки, вже має чимало прихильників, продовжує вдосконалюватися. Але якщо його авторство — справа смаку, то організаторські здібності Грицька беззаперечні. Він зумів простягти руку молодої літератури від Хмельницького (тут починав творити) аж до Львова, де нині навчається. Гуртуючись з собі подібними, він організовував, брав участь у різних літературних заходах, фестивалях. Трохи більше про поетично-письменницькі починання та пристрасті Грицько Семенчук розповів читачам нашої газети.
Молодь, вхожа у різні культурні осередки міста, добре знайома з Грицьком Семенчуком, у якого вистачає хисту на театр, гру на музичних інструментах, а найбільше таланить у творенні віршів. Як личить юнакові з такими захопленнями, Грицько лірик, але не класичний, у його писанні про любов (до всього, про що йтиметься далі) побешкетували вихор сучасної української літератури і молодечий дух. Стиль писання, який визрів до видання його першої збірки, вже має чимало прихильників, продовжує вдосконалюватися. Але якщо його авторство — справа смаку, то організаторські здібності Грицька беззаперечні. Він зумів простягти руку молодої літератури від Хмельницького (тут починав творити) аж до Львова, де нині навчається. Гуртуючись з собі подібними, він організовував, брав участь у різних літературних заходах, фестивалях. Трохи більше про поетично-письменницькі починання та пристрасті Грицько Семенчук розповів читачам нашої газети.
— Спершу розкажи, коли почав віршувати. Що спонукало до писання?
— Років шість тому. Це було хобі, з яким не збирався пов’язувати майбутнє. Тоді для мене здавалося новим, незвичним творення цікавих конструкцій, упорядкування слів і літер так, щоб відчувався ритм вірша, при цьому речення не втрачали змісту. А взявся за цю справу затяжною зимою: було сумно і хотілося себе чимось розважити.
— Хто став першим слухачем, критиком твоїх віршів, а хто редактором?
— Завжди надсилаю свої нові вірші найближчим людям — вони оцінюють найщиріше. Я довіряю їхньому смаку, завжди сприймаю їхні слова серйозно. А вже потім презентую їх тим, хто знається на поезії, декламую на різних літзустрічах.
— У нашому місті ти не раз декламував свої першотвори в гурті театральної команди режисера Івана Кропліса, як пов’язаний з їхнім театром “Дзеркало Всесвіту”?
— Коли мені було 15 років, навчався гри на гітарі у міському Будинку культури. Якось після музичних тренувань зайшов у головний зал МБК, де відбувалася репетиція “Дзеркала Всесвіту”, тоді Іван Леонідович запросив мене приєднатися до акторів. На пробах я заспівав “Коли до губ твоїх лишається півподиху…”, потім ще читав якийсь вірш. І в результаті — три роки віддав театру. Це були незабутні часи, які так чи інакше вплинули на те, що роблю зараз.
— Нещодавно відбулася презентація твоєї друкованої збірки “Внутрішній джихад”. Розкажи трохи про неї.
— Вийшла книжка наприкінці серпня. Сталося це завдяки поетичному фестивалю “Meridian Czernowitz”, який має свою книжкову серію. Приємно, що в цьому проекті виходять лише знані, цікаві поети і прозаїки: Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Ігор Померанцев, Остап Сливинський, Богдан Матіяш, Дмитро Лазуткін, Андрій Любка, Катя Бабкіна. Моїй книзі надзвичайно приємно бути в компанії, де немає випадкових людей. Про що книга? Вона про любов у будь-яких її проявах: особистих, громадянських і філософських. “Внутрішній джихад” — це повна система координат, де похідними є місце і час.
— У тебе є вірші, написані тільки для себе, яких ніхто не чув?
— Є, досить багато залишилося в столі. Не знаю чи можна це назвати “тільки для себе”, радше, це просто вірші, які варто переосмислити. Після публікації вони відчужуються і ти бачиш їх по-новому.
— Ти вже давно свій не лише в Хмельницькому, а й у Львові, як тобі літературна молодь цих міст?
— Знаю у Львові і Хмельницькому стільки хороших, талановитих, творчих людей. Попри всі проблеми і політичні вибрики, це дає мені віру у майбутнє цієї землі.
Мені добре від того, що відчуваю їх підтримку. Знаю чимало тих, хто ще вміє розрізняти правду і неправду, а це головне у мистецтві і людському існуванні.
— Ти організовуєш літературні зустрічі. Часто на них з’являються нові талановиті поети, письменники чи зазвичай це кістяк молодих активістів?
— Одним із моїх важливих проектів є артистична і стратегічна частина Львівського міжнародного літературного фестивалю в рамках Форуму видавців. Наступного року він відбудеться вже ввосьме, п’ять організовував я. Ситуація показує, що молодих відвідувачів і учасників більшає.
— На деяких своїх заходах поєднуєте декламацію віршів з музикою.
— Так, це стосується проекту DRUMТИАТР, який ми з Юрком Іздриком придумали три роки тому. З нами грали різні музиканти. Кайф полягав у тому, що ми спробували повністю змінити мовне мислення й адаптувати його до музичного.
— Багато маєш інтимної лірики, кому присвячуєш?
— Близьким, коханій людині. Деякі вірші мусять бути для всіх, а деякі лише між мною і певною людиною (в них особливий трепет).
— Прозу пишеш?
— Пишу, але не показую нікому, бо поки це лише вправляння. Періодично дописую у колонки різних журналів.
— Яке ставлення до літературних класиків, є улюблені?
— Звичайно, культура писання перш за все полягає у культурі читання. Якщо коротко, для мене важливі Стефаник, Гоголь, Хемінгуей, Еко, з поетів — Петрарка, Маяковський, Сосюра, Вінграновський, Антонич. Цей список можна продовжувати, бо час підкидає все нових і нових улюбленців.
— Дякую за розмову.
Ірина САЛІЙ