Моя співрозмовниця могла б стати лікарем (навіть почала здобувати відповідну освіту), проте медичні знання застосовує виключно вдома, за потреби. Вона могла б зосередитися лише на безпосередній професійній практиці, але ділиться набутим досвідом із молоддю, котра в майбутньому піде її стопами. За правозахисну та благодійну діяльність вона нагороджена орденом святої рівноапостольної Ольги, увійшла до рейтингу “Топ 25 найуспішніших жінок Хмельниччини”, отримала не одну подяку за співпрацю з різними інституціями, зокрема і зі ЗМІ. Сьогодні читачам “Проскурова” про себе розповідає адвокат Ольга САМБІР.
Моя співрозмовниця могла б стати лікарем (навіть почала здобувати відповідну освіту), проте медичні знання застосовує виключно вдома, за потреби. Вона могла б зосередитися лише на безпосередній професійній практиці, але ділиться набутим досвідом із молоддю, котра в майбутньому піде її стопами. За правозахисну та благодійну діяльність вона нагороджена орденом святої рівноапостольної Ольги, увійшла до рейтингу “Топ 25 найуспішніших жінок Хмельниччини”, отримала не одну подяку за співпрацю з різними інституціями, зокрема і зі ЗМІ. Сьогодні читачам “Проскурова” про себе розповідає адвокат Ольга САМБІР.
“Можна впевнено стверджувати, що на вибір моєї професії вплинув батько Євген Михайлович, — каже моя гостя. — Він закінчив юридичний факультет і працював в органах внутрішніх справ. Для мене він був взірцем у всьому — прикладом сімейної людини і професіонала. Тато загинув, коли я була студенткою… Але його ставлення до людей, розповіді про те, що тій чи іншій людині можна було б допомогти, можна було б не доводити ситуацію до певних складнощів, якби була кваліфікована юридична підказка, запали в серце. Відтоді й взяли початок думки про те, що захист громадянських прав — це моє поле для діяльності. Хоча спершу навчалася на фельдшера, диплом з відзнакою отримала, але, на щастя, не пішла цією стезею, бо то була б трагедія. Коли людина не любить свою професію, це не призведе ні до чого доброго”.
Спілкуючись із Ольгою Самбір, підсвідомо характеризуєш її — професіонал. Професійна в роботі, стильна в одязі, в манері поведінки, у спілкуванні. Незважаючи на дванадцятирічний досвід роботи в юриспруденції і десять років адвокатської діяльності, вона досі продовжує навчатися. Більше того, категорично стверджує, що людина перестає жити, якщо перестає вдосконалюватися, бо ж неможливо працювати адвокатом, якщо не читати закони, які постійно змінюються, не бути в курсі нововведень.
— Невже ви читаєте лише юридичну літературу? На чому формується відчуття жіночого стилю?
— Мене цікавить усе, що стосується такої сфери життя! Відволікаюся від справ і отримую величезне задоволення під час шопінгу. Люблю погортати жіночі журнали, ось тільки часу для цього обмаль. Зазвичай — у салоні-перукарні, там завжди багато різних журналів про моду, стиль… Навіть трапився кумедний випадок: прийшла до перукарні з журналом “Вісник Верховного суду України” і… забула його там. А пізніше телефонують з перукарні: “Ольго Євгенівно, таке чтиво могли залишити тільки ви, у нас такого більше ніхто не читає!”
— Професії адвоката і лікаря багато в чому схожі: адвокат, як і лікар, переймає на себе частину болю свого клієнта-пацієнта, аби краще розуміти його і допомогти. Проте має бути елементарний емоційний захист, щоб не згоріти самій у вирі чужих проблем. Чи навчилися ви відгороджуватися від отакого емоційного навантаження?
— З відгородженням у мене проблеми… Колеги часто радять абстрагуватися, ставити умовну стіну, але я не можу не пропускати крізь себе всі робочі моменти, не можу залишатися байдужою до свого клієнта. Працюючи з людиною, розглядаю всі аспекти: правові, психологічні, аби допомогти в реалізації нагальних питань.
Відомий вислів про те, що роботу потрібно залишати на роботі, — зовсім не доречний, коли йдеться про Ольгу Самбір. Розповідає, що часто навіть у домашньому колі не в змозі повністю “відключитися” від справ. Інколи вони навіть сняться, як і адвокатські ходи, правильне ведення справи у суді.
Особливо важко для адвоката Самбір вести справи про розлучення. Не з професійної точки зору, з моральної, коли молоді люди, проживши рік і зустрівши першу (чи не першу) перешкоду, на емоціях подають позов про розлучення. Прикро, що інститут сім’ї знівельовано у теперішньому суспільстві, не закладаються такі необхідні моральні цінності.
— З молодими людьми ви, пані Ольго, співпрацюєте не лише як адвокат, а ще й як викладач…
— Ой, студенти — це золоті люди! Я маю честь викладати на юридичному факультеті Хмельницького університету управління та права. Тут я свого часу навчалась у чудових викладачів: “хресного батька” всіх студентів Леонтія Чорного, викладача юридичної деонтології Олексія Денищика, викладача логіки Леоніда Виговського (на зустрічі випуск-ників через 15 років ми згадували його лекції, його слова і вкотре переконувалися, наскільки він був влучним. Тоді ми не все розуміли, сміялися, тільки тепер усвідомлюємо доцільність його професійних і життєвих порад).
— У власній викладацькій практиці ви дотримуєтеся чіткої формули “викладач-студент” чи до певної міри ви друзі, однодумці? Як має бути правильно?
— Важко сказати… Звісно, я — викладач, це мій статус, проте лекції виходять за межі суто навчального процесу, бо, навіть аналізуючи юридичні завдання, ми переходимо в життєву площину з урахуванням адвокатської практики. Наша молодь досить жива, вона швидко мислить і загалом студенти надзвичайно позитивні, працювати з ними для мене — задоволення!
— Ви сувора?
— Зі студентами — ні. У суді — так. До речі, жінка-адвокат має певні переваги перед опонентами у суді, бо інколи нас сприймають за стереотипом “слабкої статі” і просто недооцінюють. Але особливість жінки-адвоката в тому, що ми звертаємо увагу — суто жіночу — на дрібниці, деталі. А ще допомагають нестандартна жіноча логіка й інтуїція.
Жінка-адвокат у домашній обстановці стає просто жінкою, дружиною, просто мамою, котра готує фірмову піцу, балує дванадцятирічного Женю і чотирирічну Соню, дозволяє їм буквально висіти на собі, насолоджуючись тими нечастими годинами, коли вони можуть бути разом. А ще Ольга Самбір — справжній патріот рідного міста, котра знає у центрі і в своєму Південно-Західному мікрорайоні кожну вуличку-провулок, двір, тішиться друзями, однокласниками, колегами.
— Що для вас місто Хмельницький?
— Все. Тут я народилася, сформувалася, утвердилася. Тому для мене Хмельницький — все… асоціація до слова “Батьківщина”.
— Дякую за розмову.
Розмовляла Оксана Раушинська
Фото Петра Радушинського