Народні таланти народжуються, формуються по-різному, але у кожного обов’язково має бути своя первинна основа, котра звичайного нібито юнака чи дівчину відзначає особливою печаткою, наповнює душу незримою хвилею надзвичайних почуттів. І визначає згодом життєвий шлях…
Народні таланти народжуються, формуються по-різному, але у кожного обов’язково має бути своя первинна основа, котра звичайного нібито юнака чи дівчину відзначає особливою печаткою, наповнює душу незримою хвилею надзвичайних почуттів. І визначає згодом життєвий шлях…
У повоєнні роки, коли у село Вовковинці, що на нинішній Деражнянщині, поверталися з фронту чоловіки, місцеве життя було сповнене музикою, піснями, танцями — люди скучили за цією природною втіхою, начебто намагалися повернути одразу все вкрадене війною з життєвих радощів. У цій яскравій, дзвінкій атмосфері й формувався майбутній талант музиканта Михайла Люшні. Це сьогодні для дітей працюють художні та музичні школи за різними напрямками, здібних чекають училища, консерваторії, інститути… Тодішньому сільському хлопцю про таке можна було лише мріяти, а відтак учився улюбленій музиці самотужки. Першим музичним інструментом, опанованим Михайлом професійно, був кларнет. На ньому він залюбки грав у духовому оркестрі ще школярем. Але ця інтелігентна, вишукана дерев’яна труба вабила не дуже, набагато краще юнак почувався з баяном у руках. Той був не стільки доступніший для опанування, скільки рідніший і багатший для самовиявлення. Виявлятися ж було де: в місцевому Будинку культури (тоді ще районному) творче життя вирувало: ансамблі, народний театр, танцювальний колектив… Неабияке враження на музиканта-початківця справляли вовковинецькі самодіяльні зірки: актор та режисер Віктор Змієвський, танцюрист і балетмейстер Юрій Гуреїв. Тобто, приклад було з кого брати. Цікаво, що у школі творчим наставником майбутнього музиканта і композитора Михайла Люшні був Володимир Красноштейн — учитель… фізкультури і великий ентузіаст художньої самодіяльності. А ось у родині однаково сприятливої підтримки юнацьким захопленням не було: батько, сам любитель співу, бачив сина військовим, мабуть, давалися взнаки фронтові спогади. Мати ж навпаки в усьому благословляла сина — була його душею і серцем. Недарма вже знаним пісенним автором найдорожчі свої твори Михайло Петрович присвятив мамі: “Здрастуй, мамо”, “Мамина пісня”, “Усміхнись, моя мамо”, “Мамі”…
Першу пісню він склав у дев’ятому класі. Грав, сам співав чужі пісні й пишався тим, що його слухають, співають разом з ним односельці, друзі. Відчував, що саме у цьому його особиста життєва стезя. Додатковий імпульс отримав у армії, де він, артилерист-розвідник, грав в оркестрі, а згодом створив вокально-інструментальний ансамбль, з яким виступав у військових частинах у Чехословаччині. То був перший у житті виступ за кордоном — у період відомих подій 1968 року. Нехай серед своїх, але за межами своєї країни…
Це були спроби закріпитися на естраді, тодішня мода на ВІА давала можливість проявити власні здібності до інструментальних обробок популярних творів, джазових композицій. Багато хто з таких музикантів нині успішно працюють у нинішньому шоу-бізнесі, але цей шлях для Михайла Люшні не був природним. Хоча, каже він, свій “шоу-бізнес” був і у нього — на численних весіллях. Утім, обрав для себе рідне і дороге — народне пісенне мистецтво. Для цього і вчився: училище у Кам’янці-Подільському — відомий на Поділлі “культпросвєт”, як “ази” музиці, Хмельницьке музичне училище, де впевнено опановував основи хорового співу, Рівненський педагогічний інститут. З роками навчання сформувалось і творче призначення — хормейстер та композитор. У цій ролі його добре знають у нашому місті як керівника хорових колективів на підприємствах та в різних установах. У роки СРСР художня самодіяльність була неодмінним і обов’язковим атрибутом тодішнього культурного життя, за цим особливо слідкували та опікувались партійні комітети, профспілки. Відтак роботи Михайлу Петровичу вистачало. Він набував досвіду, майстерності, зростав і його авторитет музиканта. Понад 40 років він очолює в області асоціацію композиторів, є заступником голови обласного відділення Національної всеукраїнської музичної спілки.
П’ять років тому міський голова Сергій Мельник запросив Михайла Люшню стати художнім керівником культурно-мистецького центру “Ветеран”, який тоді щойно відкрився. Достеменно знаючи всі пісенні таланти міста, які через відомі соціально-економічні пертурбації опинились без улюбленого заняття, він збирає їх в ансамбль музики та пісні “Ретро”. І знані майстри аматорського співу отримують завдяки цьому нагоду не лише повернутися на сцену, а й піднятися на новий щабель самодіяльного мистецтва, присвятити себе військово-патріотичному вихованню молоді, прикрасити життя ветеранам війни та праці.
Натомість сам уже ветеран у культурі Михайло Петрович не обмежується лише роботою у КМЦ “Ветеран”, він, як і раніше, ініціює численні за жанрами мистецькі заходи на Хмельниччині, засновує конкурс ветеранських хорових колективів області, регіональний конкурс пісні про село “Подих рідної землі”, його добре знають і як ведучого численних музичних теле- і радіопередач у програмі “Культура Хмельниччини”.
Той же подих рідної землі надихає музиканта і композитора Михайла Люшню на створення самобутніх, оригінальних пісенних композицій, які стають подіями у мистецькому просторі Поділля. На сьогодні їх уже понад сто: ліричних, героїчних, вітальних, патріотичних: “Це моя Україна”, “Подільська осінь”, “Маестро, біс!”, “Офіцери України”, “Перша вчителька”, “Скрипаль”, “Липовий цвіт”, “Свято Перемоги”… Їх залюбки виконують на концертах удома і за кордоном заслужені артисти України Микола Довгальов, Галина Чайковська, Степан і Наталя Тимчишаки, лауреати всеукраїнських та міжнародних фестивалів Раїса Осипова, брати Гжегожевські… Особлива гордість композитора — пісні, написані для юних талантів Хмельниччини Павла і Сашка Дасюків.
Ось так, ветеранський шлях Михайла Люшні переплітається зі стежиною майбутніх зірок рідної землі, тієї землі, де народився і його власний талант. Усе своє життя на ній він мріяв та нестримно бажав, щоб люди грали й співали, адже все минає, а музика вічна…
5 листопада Михайло Люшня відзначатиме 70-ліття життя, присвяченого людям і музиці. Побажаймо ж йому ще довгих років щасливої творчості з яскравими миттєвостями — новими піснями та відкритими талантами нашої рідної землі.
Володимир РАЗУВАЄВ
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО