Хочу розповісти про нашого земляка — заслуженого вчителя України, члена Проскурівського підпілля Леоніда Ручка.
Хочу розповісти про нашого земляка — заслуженого вчителя України, члена Проскурівського підпілля Леоніда Ручка.
Народився Леонід Михайлович на початку століття в с. Заріччя Проскурівського району Кам’янець-Подільської області. Тут проходило його дитинство, юні роки. Після закінчення педагогічного інституту працює в Зарічанській середній школі спочатку вчителем історії, а згодом — директором. Тут, у Заріччі, він зустрічає чарівну дівчину Парасковію, з якою побралися, тут народжуються його сини.
З початком Великої Вітчизняної війни Леоніда Михайловича призивають до лав Червоної армії. У перший місяць війни його частина потрапляє в кільце, старший військовий політрук опиняється в полоні. Разом з іншими військовополоненими його відправляють в Раківський концтабір особливого режиму Шталаг-55.
Через членів підпільної організації табору йому вдається повідомити дружину Парасковію Євтихіївну про своє перебування в концтаборі. Вона звертається до старости с. Заріччя Михайла Боруци за допомогою і він не відмовляє.
Леонід Михайлович звільняється з концтабору і вливається в ряди Проскурівського підпілля.
У перший рік він працює в общині (так під час окупації називали колгоспи). У серпні 1941 року для збирання врожаю залучаються військовополонені Раківського концтабору, їх було більше двадцяти. Після закінчення робіт за допомогою місцевих мешканців вони змінили свій одяг на цивільний, а Леонід Михайлович, який добре володів німецькою, підготовляє довідки, в яких зазначалося, що ці люди звільнені, отож після закінчення збору врожаю мали вирушити за місцем проживання. Довідки були підписані зарічанським старостою Михайлом Боруцею. Так, за допомогою цих сміливих людей військовополонені були звільнені з полону.
У 1942 році Леонід Ручко йде працювати на залізницю, там він вливається в ряди членів Гречанської підпільної групи Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації, в якій був активним членом до 25 березня 1944 року.
Після звільнення Проскурова він був обраний головою сільської ради с. Гречани. Пізніше він повертається до викладацької роботи. Довгий час працює в школах міста викладачем історії. За сумлінну працю йому було присвоєно звання заслуженого вчителя України. До виходу на пенсію Леонід Михайлович працює в обласному інституті вдосконалення вчителів, де передає свої знання і досвід роботи молодшому поколінню.
Ще хочеться розповісти про долю старости села Заріччя. Під час окупації Михайло Боруца допомагав звільняти з полону військовополонених, забирав з гетто дітей євреїв і переправляв їх у села Лісові Гринівці, Івашківці, Аркадіївці, де вони переховувались до звільнення нашого краю від загарбників, звільняв від відправки до Німеччини молодь, допомагав односельцям, котрі потребували допомоги в скрутний час. Але після звільнення Проскурова був арештований як посібник окупаційній владі і за рішенням суду відправлений на північ країни в один з концтаборів, де помер у січні 1947 року.
То був важкий для країни час, жорстокі вимоги для всіх. Багато забуто, але хочеться, щоб добрі вчинки людей і їх імена пам’яталися вічно.
Олександра Хрящевська, завідувачка музеєм Проскурівського підпілля