Соціум

“Цне мі ся за тобом, мій Лемківський краю!” Нотатки з ХІV Всеукраїнського фестивалю лемківської культури “Дзвони Лемківщини”

Ці щемні слова лемків, депортованих у 1944-1947 роках зі своїх етнічних земель на території сучасної Польщі, зрозумілі та близькі нині і їх дітям та внукам. А допомагає об’єднувати цю етнічну спільноту Всеукраїнське Товариство лемків, яке нині, по суті, об’єднує і громадські організації представників інших етнічних меншин українців, які розділили гірку долю лемків. Найпотужнішим культурологічним заходом, який стає подією для усієї лемківської спільноти в Україні та за її межами, стали фестивалі “Лемківських ватр”, які запалюються нині не лише у наших краях, але й усюди, де живуть лемки, — в Польщі, Словаччині, Америці. Проте…

Ці щемні слова лемків, депортованих у 1944-1947 роках зі своїх етнічних земель на території сучасної Польщі, зрозумілі та близькі нині і їх дітям та внукам. А допомагає об’єднувати цю етнічну спільноту Всеукраїнське Товариство лемків, яке нині, по суті, об’єднує і громадські організації представників інших етнічних меншин українців, які розділили гірку долю лемків. Найпотужнішим культурологічним заходом, який стає подією для усієї лемківської спільноти в Україні та за її межами, стали фестивалі “Лемківських ватр”, які запалюються нині не лише у наших краях, але й усюди, де живуть лемки, — в Польщі, Словаччині, Америці. Проте, без сумніву, найпереконливішим виявом незнищенності лемківського духу є Всеукраїнський фестиваль лемківської культури “Дзвони Лемківщини”, який нещодавно вже вчотирнадцяте пройшов у райцентрі Монастириськ, що на Тернопільщині, який вважається неофіційною столицею лемків в Україні. Адже саме сюди, на Тернопільщину, в ті страшні часи було депортовано понад 200 тисяч виселенців, загалом, із Лемківщини, і саме тут створилася їх унікальна діаспора, хоча серед депортованих у ті часи українців їх вистачало і по усіх усюдах тодішньої УРСР…

Дуже яскравим і масштабним був і цьогорічний фестиваль “Дзвони Лемківщини”, в якому активну участь взяла і представницька делегація від хмельницького товариства “Переселенці”. Не сумніваємося, що багатотисячна аудиторія фестивалю запам’ятає юну співачку з лемківського роду, дунаївчанку Богдану Ясінську (на фото), яка проникливо співала знакову для кожного лемка пісню “Ой, верше, мій верше”. А загалом концертна програма фестивалю увібрала у себе два дні унікальних виступів самодіяльних і професійних митців, географія яких представляє чи не всю Україну. Працювала цьогоріч на фестивалі вперше і мала сцена дитячих художніх колективів. Окрасою концертної програми, як на мене, став і виступ лемківського ансамблю зі Словаччини “Старичанка”.

А починався фестиваль традиційною урочистою ходою делегацій лемківських об’єднань, мистецьких колективів. Хоча у “лемківському селі”, що розмістилося за п’ять кілометрів від Монастириська, ви побачите сотні наметів, автомобілів, автобусів, які заздалегідь, ще з п’ятниці, а фестиваль проходить у вихідні, обживають цю чарівну місцину, аби вже в суботу (цьогоріч 4 серпня) запалити символічну лемківську ватру, яка горіла тут два дні, пробуджуючи і зміцнюючи у душах тисяч учасників та гостей цього унікального суспільно-культурного дійства віру у незнищенність духу українських лемків.

“Важко переоцінити для родин депортованих українців фестиваль “Дзвони Лемківщини”, — поділився своїми враженнями голова хмельницького товариства “Переселенці” Микола Букацький. — Адже тут щороку ми збираємося не лише для організації культурно-мистецьких заходів, які направду дуже захоплюючі. Проте цей фестиваль, на моє переконання, подія не меншої суспільної ваги, яку неможливо вкласти у рамки культурницької, навіть такої масштабницької акції. Так, нам тужно, нам “цне” за втраченим рідним краєм, але ми ніколи не втрачаємо його у своїх серцях та душах…”

У цьому переконуєшся, коли уважно придивляєшся до тих, хто сюди щороку приїжджає. Навіть у тому, як ці люди, особливо старшого покоління, між собою спілкуються, з яким трепетом оглядають експозицію Монастириського обласного музею лемківської культури і побуту, який, на щастя, за останні два роки був відремонтований, як вони дослухаються до своїх пісень, вдивляються у хореографію лемківських танців, як, зрештою, з гордістю промовляють, що вони є лемками, видно, як шанують вони все, що пов’язує їх з тим втраченим їх краєм-раєм, який навіть за визначенням польських соціологів і досі залишається “пусткою” в центрі Європи. Сподіваємося, з часом і ця одна з найболючіших проблем українсько-польських взаємин буде вирішена і її нарешті “побачить” керівництво нашої країни, Євросоюзу…

А ще не можу не зізнатися сама собі, що поїздка на фестиваль “Дзвони Лемківщини” відкрила по-новому для мене історію мого народу, і я ніби напилася з ще одного чистого джерела, яке творить повноводну ріку духовності рідної нації, невід’ємною складовою якої були і залишаються культура та історія українських лемків, вслід за якими і я нині з більшим розумінням повторюю традиційний слоган-гасло фестивалю: “Цне мі ся за тобом, Лемківський краю!”…

Юлія Казмірчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *