Народний депутат України, батьківщинівець Лев Бірюк завжди бажаний гість нашої газети. Тож нещодавно повернувшись з літньої сесії Парламентської Асамблеї ОБСЄ, де він уже шість років представляє український парламент, Лев Васильович завітав до редакції, аби поділитися з нами своїми враженнями від її роботи у форматі нашої рубрики “Відверта розмова”, який, здається, йому найближчий. Та і те, що ми з ним завжди були на “ти”, також, сподіваюсь, додало нашому діалогу свого колориту.
Народний депутат України, батьківщинівець Лев Бірюк завжди бажаний гість нашої газети. Тож нещодавно повернувшись з літньої сесії Парламентської Асамблеї ОБСЄ, де він уже шість років представляє український парламент, Лев Васильович завітав до редакції, аби поділитися з нами своїми враженнями від її роботи у форматі нашої рубрики “Відверта розмова”, який, здається, йому найближчий. Та і те, що ми з ним завжди були на “ти”, також, сподіваюсь, додало нашому діалогу свого колориту.
— Отже, Левку, як Європа реагує на все, що у нас відбувається? Наскільки знаю, на цій сесії Асамблея прийняла резолюцію по ситуації в Україні.
— Зрозуміло, що не лише одними проблемами України живе Організація безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Нагадаю, що у її складі нині представники 57 (!) країн, в тому числі США, Канада і навіть Туреччина. І нам слід давати собі звіт, що питання безпеки і співробітництва в Європі мають безпосереднє і пряме відношення до геополітичної ситуації в світі загалом. А щодо резолюції по Україні, щодо інтересу ОБСЄ до нашої країни, то він нині залишається там незмінно актуальним, на що, як ти розумієш, є свої причини. Дана резолюція, в обговоренні якої і мені випало брати активну участь, у всіх своїх 16 (!) пунктах дає недвозначну оцінку ситуації в Україні і висловлює стурбованість тим, що у нас відбувається: і політичними репресіями, і вибірковим правосуддям і погіршенням ситуації із захистом свободи слова й згортанням демократичних стандартів у захисті прав громадян.
— Але ж якраз Україна наступного року повинна головувати у Парламентській Асамблеї. Як тоді пов’язати той факт, що в ОБСЄ розуміють, що у нас насправді відбувається, і не реагують адекватно на ситуацію в Україні?
— Я би так не сказав, хоча в Україні помітна тональність таких оцінок на адресу Євросоюзу. А їм, що, даруй, війну нам оголошувати? Політичні методи з боку ЄС, США цілком адекватні від початку судового процесу над Юлією Тимошенко. Згадай, як Європа проігнорувала саміт у Ялті, як, зрештою, повелися її лідери щодо Євро-2012, які заяви зроблені вже на найвищих рівнях та і згадана резолюція по Україні в ОБСЄ, в Раді Євросоюзу — це не порожній звук. Не сумніваюсь, якщо нинішнє керівництво країни найближчим часом не змінить свою позицію до цих вимог, то з боку ЄС будуть конкретніші санкції до всієї цієї “команди”, а до головування в ПАРЄ нас просто не допустять. Не секрет і те, що Україну вже відключили від пільгових кредитів світових банків і фондів, що обов’язково вдарить по гривні. До нас не йдуть інвестори, а навпаки — втікають. Ми вже стаємо країною-ізгоєм, бо демократичний світ не буде миритися з тим, що у нас нині відбувається.
— Що скажеш на те, що звідти нині почастішали заяви, що своєрідним лакмусовим папірцем для світу будуть висновки про чесність наших парламентських виборів? І взагалі, ти сам віриш, що у нас можливі нині чесні вибори?
— Не секрет, що у ПАРЄ та її інституції готують потужний десант спостерігачів на наші вибори. Мені доводилося свого часу бувати у складі таких місій на виборах в Азербайджані, Вірменії, Росії, Прибалтиці. Тобто ЄС задіює свій інструмент об’єктивного аналізу наших виборів. Щодо моєї позиції, то, зрозуміло, для мене не є секретом, що влада готується до тотальних фальсифікацій, й мені не треба доводити, які методи з її боку будуть задіяні. Це вже питання до усіх нас, чи ми дозволимо, аби з нами так повелися і грубо використали. Тут, якщо хочеш, і слід шукати багато відповідей на запитання, що таке справжня демократія європейського зразка і чому ми повинні йти до Євросоюзу, а не у Євразійський союз. Там треба жити за законом і вибирати владу на законних підставах та контролювати її. А от ті, хто нас нині тягне до євразійсько-путінського союзу, регіонали, комуністи, “україновиборці” Медведчука і далі хочуть жити не за законом, а більше “по понятіях”, де існує лише закон сильного. Різниця між євроінтеграцією і входженням до московських проектів дуже проста. Адже у Євросоюзі немає головних — всі країни тут рівні. У Євразійському союзі, зрозуміло, в усьому домінуватиме Росія, яка і нині нехтує нашими законними інтересами в усіх сферах міждержавних відносин. Що буде далі неважко зрозуміти.
— До речі, як там в ПАРЄ сприймають новий “мовний” закон в Україні, адже, здається, у вашій гуманітарній комісії йшлося і про нього?
— Коли у ході дискусії з цього питання пояснюєш своїм колегам з інших країн, які норми “забиті” у цей закон, вони не хочуть в це вірити. Не розуміють, чому в нашому парламенті, уряді люди нехтують державною мовою, дивуються, як приймався цей закон, чому не притягнуто до відповідальності за порушення Конституції, регламенту Верховної Ради того ж заступника її голови, комуніста Адама Мартинюка, лідерів фракцій регіоналів, комуністів.
— А як сприймали ви усі разом репортажі з Криму під час перебування там президента Росії Володимира Путіна?
— То була взагалі ганьба для України, коли телеоператори показували, як Віктор Янукович нервується, очікуючи Путіна. Розумію, що цьому колишньому кегебешнику важко сидіти зі своїм українським колегою, у якого, скажемо м’яко, біографія взаємин із законом не ідеальна, але ж тут нібито йдеться про главу держави? Політична Європа ще раз побачила Януковича у звичній для нього позі слуги російського президента. Ганьба на весь світ.
— Не можу не запитати, яке твоє бачення наступних парламентських виборів і зокрема на нашому місцевому рівні?
— Ми з тобою в активній політиці з 1989 року. Для себе за цей час я зробив один не дуже приємний висновок. Найбільшою помилкою націонал-демократів вважаю те, що ми погано працювали над елементарною просвітою виборців. Бо якщо у столиці обирають своїм головою Черновецького, у миру “Космоса”, то що вже казати про нашу глибинку?
Бо які фракції, скажімо, можуть створити у майбутньому парламенті невпливові партії чи політичні проекти на кшталт “Удару”, “України вперед” чи ті ж комуністи? Не більше 20-40 депутатів, які просто будуть неспроможні реалізовувати свої обіцянки виборцям.
Думаю, мої висновки багатьом не сподобаються. Адже я твердо переконаний, що обирати до парламенту слід представників тих політичних сил, які здатні виконувати свої передвиборчі програми, тобто зможуть створити там більшість. Нині ж і Королевська, і Кличко, і регіонали, і об’єднана опозиція, і “Свобода”, і комуністи пропонують свої програми, хоч реально тільки об’єднана опозиція та Партія регіонів здатні впливати на ситуацію у парламенті. Адже де були усі ці роки, скажімо, комуністи та литвинівці? У складі провладної більшості, тому несуть усю відповідальність за ситуацію в країні разом з регіоналами, які, до речі, з ними ділилися досить “хлібними” місцями. Тому виборці повинні давати собі чіткий звіт у тому, хто реально має вплив у парламенті, хто здатен на виконання своїх обіцянок. Кажу це для того, щоб ті, хто так голосує, потім не жалілися.
А от щодо передвиборчої ситуації у нашій області і зокрема, у місті, то тут вже в мене є питання до тих, хто формує тактику і стратегію, зокрема, в опозиційному таборі. Адже не секрет, що на Хмельницький виборчий округ №187 спершу націлилися два представники тієї ж об’єднаної опозиції, будуть тут кандидати і від “Удару”, і від “Свободи”. Не розумію, що “загубив” у нашому місті Олександр Слободян, який, очевидно, піде самовисуванцем, хоча досі належить до так званої ющенківської опозиції.
Мене дивує тут, що не бачу зрозумілих критеріїв при підборі кандидатів від опозиції, хоч добре, що з’їзд об’єднаної опозиції висунув кандидатом на згаданий 187-ий округ Олега Лукашука, який ніколи не поривав з Хмельницьким і має тут багато напрацювань. Чому той же Слободян не балотується у Києві за місцем “приписки” своєї компанії “Оболонь” або ж в округах нашої області, куди входять Красилівський, Чемеровецький райони, де є підприємства “Оболоні”? Або ж Віктор Бондар, який згадав про землю своїх “предків” на Віньковеччині, а не йде на Дніпропетровщину, де його повинні пам’ятати з губернаторських часів? Хтось би мав “фільтрувати” усе це, хоча це вже питання і до самих кандидатів, які вирішили освоювати “чужі” округи. На мій погляд, аморально йти на округ, що має свого депутата-демократа та націоналіста, такого як, до прикладу, Олег Лукашук.
— А не здається тобі, що принаймні на мажоритарці об’єднана опозиція вже запрограмувала свій програш в нашій області? Зрештою, яка твоя участь у виборах, чи будеш висуватися?
— Це питання не до мене, якщо говорити про тактику опозиції в нашім краї, бо тут, повторюсь, в її діях я не бачу переконливих критеріїв та мотивації підбору кандидатів. Мене хвилює більше те, що в результаті виборів ми можемо отримати парламент з 12-14 фракціями, що до добра не доведе.
Ще рік тому я заявив про свою відмову балотуватися, а взагалі я людина командна і завжди керуватимусь рішеннями вищих партійних органів та далі продовжуватиму у “Батьківщині” свою “рухівську” лінію. Добре знаю, як нині народ ненавидить Верховну Раду, Президента, Кабмін та адміністрації на місцях, не менше він ненавидить суди, правоохоронні органи. Тож якщо мої найгірші прогнози справдяться і ситуація в країні, в тому числі в парламенті, не зміниться, на нас чекають найближчим часом дуже серйозні випробування. Слід пам’ятати, що ненависть веде до дії, а у які форми вона у нас виллється — одному Господу відомо. Не дай, Боже, нам югославського розвитку подій чи іншого міжусобного сценарію. Нині ж бачу своє завдання якомога відвертіше доносити свої думки до наших партійців та громадськості. Ну, а виборцям нашого краю побажав би запам’ятати, що їм невдовзі випаде унікальна нагода у день виборів одержати разом з бюлетенем і реальну можливість змінити на краще ситуацію в своїй країні. Мій політичний досвід переконує у тому, що голосувати потрібно за ту політичну силу, тих кандидатів, що здатні створити у парламенті впливову силу, яка збереже у нашій хаті демократію і суспільний спокій.
— Дякую тобі, Левку, за твій оптимістичний песимізм у поглядах на ситуацію в нашій країні.
Розмовляв Богдан Теленько