Російський “1-й канал” у випуску новин 8 липня ц.р., коментуючи ситуацію навколо скандального закону про регіональні мови (законопроект Колесніченка-Ківалова), заявив про “насильницьку українізацію” і “спотворення російської історії”. “В Украине Верховная Рада приняла закон о придании русскому языку статуса регионального в половине областей. И это незначительное в любой другой стране мира событие всколыхнуло украинских националистов. Показательно, что за годы насильственной украинизации, когда в стране, где живет более 20 миллионов русских, принудительно повсюду насаждался украинский язык и извращалась русская история, прививалось вранье про геноцид украинцев и героизм бендеровцев, не было со стороны русскоговорящих и сотой доли таких страстей, как сегодня. Все и так знали, почему Николай Васильевич Гоголь свои книги писал на русском, а застольные песни пел на украинском”.
Російський “1-й канал” у випуску новин 8 липня ц.р., коментуючи ситуацію навколо скандального закону про регіональні мови (законопроект Колесніченка-Ківалова), заявив про “насильницьку українізацію” і “спотворення російської історії”. “В Украине Верховная Рада приняла закон о придании русскому языку статуса регионального в половине областей. И это незначительное в любой другой стране мира событие всколыхнуло украинских националистов. Показательно, что за годы насильственной украинизации, когда в стране, где живет более 20 миллионов русских, принудительно повсюду насаждался украинский язык и извращалась русская история, прививалось вранье про геноцид украинцев и героизм бендеровцев, не было со стороны русскоговорящих и сотой доли таких страстей, как сегодня. Все и так знали, почему Николай Васильевич Гоголь свои книги писал на русском, а застольные песни пел на украинском”.
Висловлювання провідних російських ЗМІ про “насильницьку українізацію”, “спотворення російської історії” та “негідні вчинки українських націоналістів” не є чимось новим та свіжим. Чи не із найпершого моменту “роз’їзду” членів “комуналки” із назвою СРСР по своїх власних окремих квартирах наш сусід, котрий не перестає встромляти носа не у свої справи, зокрема справи того, кого він колись принизливо назвав “Малоросією” і “молодшим братом”. При цьому вражає одноманітність набору слів і фраз, наче для авторів цих “шедеврів риторики” і час, і життя, і розвиток знань про це життя зупинились. Схоже, що народи, покидаючи “комуналку”, залишили “старшого брата” не тільки без можливості розпоряджатися життям мешканців величезної території, але й без здатності самостійно розвивати логіку свого мислення і рухатися вперед по шляху світоглядного прогресу…
Про яке примусове насадження української мови йдеться, коли цією мовою демонстративно нехтують не лише ті, хто контролює понад 80% українського інформаційного простору, намагаючись його заповнити російськомовним продуктом здебільше низької якості, але й багато з тих, хто перебуває у владних структурах України? І це дає право зробити якраз протилежний висновок: в Україні, де мешкає понад сто національностей, що потребує за усіма законами введення єдиної мови спілкування — української (бо ж держава — Україна!), примусово насаджується не українська, а інша мова, причому найгірших її зразків.
Заяви ж російських ЗМІ про те, що геноцид українців є брехнею, — це пряма образа історичної пам’яті українського народу. І про яке спотворення російської історії українцями можна стверджувати, коли результатами численних сучасних історичних досліджень (не лише в Україні) доведено: російську історію спотворили ті, що в різні часи віддано служили імперіям — російській і пізніше радянській? Ця брехня досі підтримується залишками цих “служак”, які намагаються її прищепити вже новим поколінням, лукаво називаючи процес розвінчання імперської брехні стосовно минувшини “переписуванням історії”.
Та хоч би як вони не бажали застою історичної науки, природний процес пошуку людьми істини не зупинити ні за яких умов. Також важко його і загальмувати, зокрема, шляхом створення певних структур, на кшталт тієї спеціальної магістратури, котру “захисники історії” збираються організувати при Російському університеті дружби народів і де планується готувати “ідеологів, ЗМІ-фахівців, істориків-практиків, які формують свідомість молоді на підтримку політичного курсу уряду РФ”.
Тож хочеться звернутися до нашого недружелюбного й пихатого сусіда: перестаньте нарешті ображати українців і зосередьтеся на розв’язанні своїх внутрішніх проблем! А з нашими ми якось самі розберемося, визначивши для себе, що є правдою, а що — брехнею, що є героїзмом, а що — злочином. Це — наша внутрішня справа. Як і внутрішньою справою України є зміцнення власної державності. Нам самим, без допомоги різних “доброзичливців” вирішувати — якими бути нашій державі, мові і концепції історії. Ми не втручаємось у справи наших сусідів і не хочемо, щоб і в наші справи будь-хто втручався за допомоги тенденційних і образливих оцінок нашого внутрішнього життя.
Період імперій завершився. Тож має відійти в небуття імперське пихате невігластво, яке час від часу проявляється у російському інформаційному просторі. Воно не працює ні на добросусідські відносини, ні на взаєморозуміння між народами, ні на дружбу між державами.
Україна — вже давно не придаток Росії. Час це зрозуміти.
Любов Чуб